Юлія Бондар — мисткиня-автодидактка, хімікиня за освітою. Після початку повномасштабного вторгнення переїхала з Харкова до Івано-Франківська. Наразі служить у Силах оборони України. Вікторія Видиборець поговорила з Юлією про шлях до війська, творчість під час служби та мистецьку спільноту.

*З безпекових міркувань ми не вказуємо точне місце служби Юлії та не публікуємо її фото.

Юлю, розкажи про свій шлях до війська.

Мені хотілося долучитися ще з 2022 року, але то одне, то інше. А потім я усвідомила, що майже всі мої подруги і друзі у війську, окрім мене. Далі — підготувалася, пішла на курси до «Госпітальєрів», на різні вишколи. Після цього пішла в ТЦК і підписала контракт. 

Спочатку я працювала на полігоні як санітар. Точніше, спершу я була в медроті, допомагала там лікарям, а тоді наступний рік — на стабпункті. Моєю роботою була саме допомога хірургам — контроль розхідників, прибирання. Зараз я реєстратор-діловод на стабілізаційному пункті.

Чи вдається тобі якось знаходити час на мистецтво, свою практику, яка була до служби?

До служби я дуже мало що виставляла чи публікувала. У мене інколи були виставки або групові проєкти, до яких я долучалась. Потім певний період працювала в «Асортиментній кімнаті». 

Я дуже багато всього малювала. Мої улюблені техніки — це лінорит, діатипія, монотипія. Починала багато експериментувати з акварелями, чорнилами, кольоровими олівцями — цей медіум мені дуже відгукується. Зараз на практику час, при бажанні, є, але от власне бажання взагалі відсутнє. Дуже рідко щось малюю — роботи виглядають відстороненими, але я розумію, що це якісь глибокі переживання.

Я не можу це назвати рефлексією або відгуком на те, що я бачу або проживаю. Все, що зараз зі мною відбувається, витісняється на якісь закутки свідомості.

Але по своїм роботам я бачу, що воно нікуди не дівається, і абсолютно все зі мною.

Картина Юлії Бондар

Чи є в тебе час і бажання слідкувати за франківською мистецькою сценою?

Так, я дуже включилася до мистецького процесу Івано-Франківська. Коли був проєкт «Чи співають жаби в стінах?» від «Асортиментної кімнати», я дуже вдячна, що Машика Вишедська взяла мене за ручку і привела в нього. Це було дуже дивно насправді бо я тоді написала вірші, а ілюстрації були Машики. Я думала, що не здатна на вірші, але це були вони.

Я ніколи не писала і в жодному разі не вважаю себе поеткою, але вони сталися, і це було дуже дивно. Ти зараз спитала — і я тільки зараз про це згадала, якось вони витіснились. 

Я слідкую в інстаграмі за франківським процесом, що там відбувається, що відкривають. Слідкую за окремими художниками, художницями. Звісно, моя увага більше сконцентрована на тих художниках, що у війську. Там дуже мало що можна спостерігати, бо я розумію, якщо вони щось продукують, то це велике переборювання. Це точно не легко дається.

Стараюсь виокремити для себе якісь процеси, але мій погляд обмежений тим, що я бачу в інстаграмі та читаю у критичних статтях на різних платформах.

Часом мене засмучує мистецька тусовка. Та частина, яка збирає на відновлення своїх майстерень, наприклад. Це обурює, засмучує та розлючує. Неможливо за цим спокійно спостерігати. 

Найбільше мене засмучує, що люди, з якими ми були на одних виставках, перетинались на відкриттях, огризаються, що донат — це діло добровільне. І це, в кращому випадку, звучить, що не мені їм вказувати, куди донатити або на що збирати. І це жахливо. Монополія на монобанки, збори має бути виключно у війська на реабілітацію, лікування. Не треба розпорошуватися. Люди зробили такий чудовий інструмент. Монобанк, зі свого боку, допиляв цей інструмент. І от вони роблять те, що роблять. 

От, наприклад, є майстерня. Восени у неї прилітає шахед. Збирають гроші на вікна. І потім що? Взимку знову прилітає поруч і в них знову винесені вікна. І нічого не клацає. 

Можливо, краще ви зберете гроші і передасте їх на перехоплювачі шахедів, на потреби МВГ  [мобільно-вогневих груп — ред.] міста Києва? Нічого не клацає взагалі. Це абсолютно обурливо.

Картина Юлії Бондар

Яким ти хочеш бачити мистецтво і мистецьку спільноту під час війни? Умовно є два екстремуми: ті, хто неіронічно вживають тезу про «культурний фронт» та митці на реальному фронті та загалом у Силах оборони. І між цим всім щось відбувається — якою би ти хотіла бачити спільноту, як мисткиня, яка у війську?

Те, що немобілізовані і недолучені до війська митці становлять більшість — це факт. Але я думаю, що вони мають переставати думати про себе як абсолютну більшість, а думати про себе як ідейну меншість. 

Типу, що ви робите? Освоюєте гранти поляків? Ви запостили дві баночки і теж ніби долучилися? Ні, цього недостатньо. Насправді, долучитися до війська — це найменше, що ми всі можемо зробити. Робити свою роботу у війську, це теж відчувається недостатньо.

І стрибати вище своєї голови, працювати по 25 годин на добу, лікувати, служити, годувати — все, що ми робимо, цього все ще недостатньо. 

У цих реаліях мені незрозуміло відчуття самоцінності таких людей, які не долучені до війська. Мені дуже незрозуміло звідки береться ця самоцінність? Це абсолютна пиха, яка не має жодного ґрунту під собою. 

Люди, очевидно, не відстрілюють, в яких умовах знаходяться всі, хто у війську.

Наприклад, мої умови дуже лакшері — бачиш, я сиджу в освітленому, доволі теплому підвалі, а не в окопі по коліну в багнюці, яка зараз розмерзається, з мокрими ногами в +1 градус. І то моя робота абсолютна ненормована 24/7, я працюю одна, без вихідних, і, звісно, це теж впливає на здоров’я, зокрема хронічні хвороби. І я не знаю чи в такому стані взагалі буду щось створювати.

Абсолютно обурливо, коли ти тут робиш більше, ніж взагалі здатен, а хтось не робить, не у війську, не допомагає. І ці ж люди мені вказують, що вони можуть збирати на майстерні, коли є такі люди, які дають гроші хоч на коня, хоч на відновлення кав’ярні в Києві. Це ресурс, який витратний, і він має витрачатися на допомогу війську.

Я рада, що, зокрема, «Асортиментна» та post impreza ставить такі питання і дає мені платформу. Бо одна справа писати це в сторіз в інстаграмі, які подивляться хіба мої подруги. А інша — мати простір, де мене запитають і почують. Я відчуваю зараз якийсь приплив, почуваюся менш на маргінесі. 

Більше робіт мисткині можна переглянути на її інстаграм-сторінці.

Головне фото: картина Юлії Бондар