Що таке мистецька освіта і в чому її особливість, кому вона потрібна?
Якщо говорити про відмінності між базовою освітою і мистецькою, думаю, мистецька — вільніша й більш орієнтована на індивідуальний розвиток. Хотілося б, щоб так було всюди, але в мистецькій освіті це зробити легше.
Зазвичай ми в першу чергу думаємо про мистецьку освіту як про професійну, але насправді вона значно ширша. Мистецька освіта розвиває креативне мислення, яке потрібне в будь-якій професії.
Ти за освітою дизайнерка, тобто, в тебе мистецька освіта. Можеш пригадати свої роки навчання?
Я вчилась в Бухаресті, там було трошки інакше, ніж тут.
У нас була дуже вузькопрофільна освіта. Було багато свободи: не було того, щоб когось виганяли з вишу за якісь висловлювання. Можна було робити що заманеться, аби все здавати вчасно і відповідно до ТЗ.
А чому ти хотіла навчатися мистецтва?
Це вийшло випадково. Я взагалі хотіла в дитинстві бути судмедексперткою. Але якось до нас в 9 класі прийшла дівчинка і сказала: «Ти так класно малюєш, може, підеш в художку?» І все.
Що для тебе лишається актуальним зараз з того, що ти вчила? Що взяла для себе саме як мисткиня?
Думаю, що насправді дизайнерська освіта заважає мені бути мисткинею. Здається, вони хакнули мені мозок, і я тепер не мислю мистецтва без мети.
У нього має бути якась функція, тому що форма слідує за функцією. Це вклали в голову — і все, воно там є. Тому мені важко уявити, що я, наприклад, сідаю і творю, тому що відчуваю в цьому потребу. Я можу це робити, але не можу робити цього системно, як основну діяльність. Але з цього випливають і педагогічна і кураторська практики, і всі теми, які мені цікаві. І взагалі мій погляд, що мистецтво — соціально необхідне. І в цьому я, власне, бачу його функцію.
Тоді ми плавно перейдемо до того, як ти почала вчителювати.
Це теж було випадково. Думала, що нізащо робити цього не буду. А потім я працювала на хлібзаводі дизайнеркою — і це було не класно. В друкарнях працювала дизайнеркою, і там теж було не класно. І тут мені подзвонили і сказали, що треба прийти на кілька годин на заміну і попрацювати з підлітками. Це було весело. Потім, на жаль, так сталося, що людина, яку я заміняла, померла, а мене лишили заміняти її постійно. Так я викладала сім років.
Але ти займаєшся цим дотепер? Чому?
Бо це фаново. Тусити з підлітками веселіше, ніж з дорослими. В них багато енергії, це дуже заряджає.
Якраз хотіла запитати: чому саме підлітки?
Коли я працювала в художці, туди приходили дуже різні діти. Вони були з різних середовищ, і не обов’язково вони хотіли туди йти. Часто це були діти, котрих сплавили на навчання ввечері, поки батьки на роботі. Я часто стикалася з тим, що приходить 11-літня дитина і каже, що не вміє малювати. Я думаю: звідки ти це знаєш? Малювання — це природна потреба людини. Береш пальці, занурюєш у фарбу, мажеш на стіни. Це відбувається само собою. Це те, що людина просто робить.
Звідки вони в 11 років знають, що не вміють малювати? Хтось це їм сказав, вони ж не могли самі це вигадати.
Це погано, бо ця градація, що добре, що ні, існує, але тільки в професійній діяльності. Тоді як в демократичному мистецтві її немає. З 17 дітей, які приходять в художку, добре, якщо 5 зроблять це своєю професією. Решта страждає від того, що треба робити щось правильно, а насправді їм це «правильно» не потрібне.
Тому я хотіла би працювати з молодшими. Але молодші наївніші, ще не розуміють, що таке сарказм. Це емоційно важко, бо треба бути дуже уважною та лагідною. Працювати з маленькими дітьми емоційно дуже виснажливо, тоді як з підлітками можна пожартувати, і вони теж можуть над тобою пожартувати.
(…)
Ми говоримо про неформальну освіту. Де ти брала натхнення для свого методу викладання?
Більше з практики. Коли я прийшла працювати в цю сферу, то не думала, що там затримаюсь. Це був постійний діалог: я щось робила, бачила результат, аналізувала і розуміла, що треба вдосконалити.
Здебільшого теоретичною основою моїх педагогічних технік є те, що я вивчала на школах фасилітації «Іншої Освіти». Це школи для викладання дорослим, але підлітки зараз доросліші, ніж ми про них думаємо. Плюс, фасилітація дуже не агресивна, і це дуже потрібно саме в такому віці. (…)
У тебе також є практика мистецької освіти для дорослих.
Дітям треба менше тексту і більше практики, а дорослим — багато чіткої інформації. У дорослих багато всього в житті відбувається, їм ці всі рефлексії про життя не завжди цікаві. Практика їм теж дуже подобається, але вони хочуть структуровану інформацію.
(…)
Кураторство в галереї — нова роль для мене. Я нещодавно почала працювати в «Асортиментній кімнаті». Ми рік працювали разом, коли я була кураторкою навчальної програми «фра фра фра». Педагогічне і виставкове кураторство — трошки різні. У педагогічному ти мислиш навчальні стратегії для інших людей. Ти виконуєш роль людини, яка знає, куди пливе цей корабель. Для мене кураторство і педагогіка тісно пов’язані. Педагогіка — це не прийти і розказати якусь тему, це подумати, куди я хочу привезти цих людей за рік. Для цього треба сформувати умови. Не можна прийти і сказати людям: «Робіть те, що я сказала». Ну, можна, але така освіта не працює. Треба зробити так, щоб вони зацікавились, щоб в них була можливість знайти, чим зацікавитись.
Тут, до речі, є зв’язок з моєю освітою. Мені здається, що я цим займаюся, бо це схоже на те, що я робила в графічному дизайні. Є картинка, яку люди бачать на плакаті, а є сітка, яку використали дизайнери для того, щоб це зробити. Кураторство в освіті — це сітка, на якій все будується.
Чи скасовує вчителювання чи кураторство твою особисту мистецьку практику? Чи ти взагалі зараз маєш свою особисту мистецьку практику?
Ні.
Чому? Невже щось заважає?
Як мисткиня я можу щось розповідати людям, можу висвітлювати важливі речі. Для мене це дуже важливо. Але я не знаходжу в собі сил займатися цим настільки, щоб це мало такий же результат, як викладання. Бо там треба багато вкласти.
(…)
Скажи, як едукаторка та кураторка, де починається мистецтво?
Я не знаю, чи є на це конкретна відповідь. Але кілька років тому я знайшла свій блокнотик, знаєте, такий дитячий, де заповнюєш твій улюблений колір і всяке таке. Я явно ще не вміла писати, бо там помилки, букви нерівні.
І на одній сторінці там написано «Я хочу бути художніком». Я думаю, що мистецтво починається в мріях.
Принаймні в мене так склалось. Не пам’ятаю, як це писала. Не пам’ятаю, щоб я про це думала. Я не пам’ятаю себе в тому віці. Взагалі про це не думала до 9 класу. Це, напевно, була мрія, від якої я не змогла відвернутись.
(…)
Як зрозуміти, що мистецтво відбувається тут і тепер?
Я просто це відчуваю. Це немов ти маєш мацаки, якими намацуєш невидиму реальність. Є щось, що ти не можеш побачити чи помацати, але воно відбувається. І воно відбувається між тобою і мистецтвом. Я не знаю, чи є методи, як навчити себе це робити. Це просто є. Я припускаю, що кожна людина колись це відчувала. Бо це природно.
Мистецтво – це універсальна мова. І ти можеш говорити нею без слів.
Фото: Тарас Теліщак