Історія етнодвіжу «Плиска» розпочалася з неформальних посиденьок у лютому 2024 року. Спершу це були народні співи, а потім — побутові танці, майстерки. Як спільноті вдалося згуртувати довкола себе людей, чому побутові танці стали популярними і куди «Плиска» хоче рухатися далі — про це post impreza розпитала у співзаснасновниць спільноти.
Коли заснувалася «Плиска». Як ви всі опинилися у Франківську?
Марія Чайковська: У лютому 2024 року ми з Марією Винарською вирішили зібратися поспівати й домовилися про неформальні посиденьки маленьким дружнім колом, але воно розтягнулося на десятьох людей. Потім хтось кликав друзів, друзів друзів, і таким чином зібралася нічогенька спільнота. Якось подруга, Наталя Ліпчанська, принесла пісню, яка класно качала. Виявилося, це приспівка до танцю. Вона нас навчила, що знала сама. Поступово ми об’єдналися у спільноту.
Я переїхала до Франківська незадовго до початку повномасштабного восени, до того я жила в Києві й Талліні. Зрозуміла, що хочу чогось маленького, камерного, і щоб поряд були гори.
Марія Винарська: Я з Дніпра. Тут живу з 2022 року. Виїхали з чоловіком через війну, буквально одразу, тому що перелякалися, що, не дай Бог, буде окупація. Я була вагітна, і ми вирішили, що треба поїхати в більш спокійне місце.
Ксенія Кубишка: Я з Краматорська. Після початку повномасштабки об’їхала всю Україну й повернулася в Кривий Ріг. Потім переїхала сюди через сімейні обставини.
Марія Макулович: Тутешня.
Поліна Волкова: Теж з Франківська, прожила тут все життя.
Ксенія Кубишка: Улітку 2024 року дівчата пороз’їжджалися по своїх справах. Ми танцювали на сцені парку Шевченка. Бувало приходило 20 людей, а бувало, що двоє. Це дизморалило аж до того, що хотілося це припинити. Потім настала осінь, люди поверталися з відпусток, і пішло-поїхало. Взимку 2025 року ми придумали «Плиску».
Фото: ilonayu.ph
Скільки з вами людей у команді й на заходах? З якою періодичністю ви їх проводите?
Поліна Волкова: Організаторок — шестеро [Марія Винарська, Поліна Волкова, Марія Гончарова, Ксенія Кубишка, Марія Макулович, Марія Чайковська — прим. ред.]. На великих подіях ми залучали близько 300 людей. Постійних учасників — 30.
Марія Макулович: Танці у нас раз на місяць, співи — двічі на місяць. Є учасники, які знають танці й відвідують майстерки.
«Плиска» об’єднує хороших і приємних людей, з якими хочеться спілкуватися, танцювати, співати, забавлятися.
Чи було вам складно знайти свою аудиторію? Як ви працювали на те, щоб відшукати своїх людей?
Марія Макулович: Я гуляла в парку Шевченка з подругою. Ми побачили, що хтось танцює на малій сцені під українську народну музику. Ми вийшли на сцену, почали танцювати, мені дуже сподобалось. Так я приєдналася до «Плиски».
Поліна Волкова: Це відповідь на ваше питання, люди самі доєднуються. Вони змусили нас створити «Плиску», не було куди це відтягувати. Ми визначили склад команди й почали упорядковувати процеси.
Марія Макулович: Потім ми створили соцмережі, де популяризуємо проєкт. У кожного з нас є робота, а це — хобі, яке дуже затягує. Ми хочемо, щоб проєкт жив і розвивався, тому докладаємо стільки зусиль до цього.
Марічка Чайковська: Люди часто приходять і кажуть: «Як добре, що ви з’явилися, бо раніше не було з ким співати». Або: «Ми знали про танцювальні події в Києві, і так бракувало цього у Франківську. Добре, що тепер є ви».
Фото: Марія Гончарова
Як змінилася «Плиска» за понад рік діяльності?
Марія Винарська: Коли ми дізналися про танці, то переключилися на них, відшліфували формат танцювальних вечорів. Але співати хотіли завжди. Нас постійно питають про співи, тому повернулися до цієї ідеї.
Раніше ми просто всі разом співали, не було того, хто керував процесом. А тепер ми робимо новий формат, де вчимо пісень. Ксенія показує, люди повторюють. Якщо є питання — знову повторить кожен звук, рядок. Це навчання в класному, комфортному форматі.
Нам періодично пишуть люди, які хочуть співати, але бояться. Ми кличемо всіх, тому що ми тут співаємо гуртом, викликати співати соло не будемо.
Марія Макулович: Ми закликаємо всіх приходити на співи, бо це класний формат, де справді можна виспіватись, пообійматися, поспілкуватися, посміятися. Співи переходять в дружнє коло розмови, яке затягується, а потім ми доспівуємо, що не доспівали.
Зараз ми в пошуку приміщення, де б змогли вмістити більше людей (40 — 50), попити чаю, кави, спілкуватися після танців.
Де ви навчилися побутових танців? Чим вони особливі?
Марія Винарська: Взаємодія і обмін енергією з людьми під час соціальних танців — свого роду терапія. Ви разом вивчаєте щось новеньке, пробуєте, плутаєтесь. У вас виходить, і це спільна перемога. Під час танцю можна потанцювати з кожним чи кожною. Гендерні ролі відсутні. Після танців кажуть: «Прийшов чи прийшла з поганим настроєм, а йду з піднесеним».
Ксенія Кубишка: Наталя Ліпчанська нас навчила танцювати і переїхала з Франківська. Ми хотіли продовжувати. Я дуже цим захопилася, мала блокнот з усіма танцями, рухами, які я собі прописала. Користувалася методикою дитсадка. У нас є записи танців етногуртів — Buttia, «Божичі» — усе, що виклали у вільний доступ. Тут є проблема з тим, що на відео можна знайти рухи, але запису може не бути. А на записі, наприклад, 2007 року, звук жахливий, і ми не можемо це пустити в колонки. Я довго шукала записи до танців.
Марія Винарська: Ксеня розписала схеми танців. Якщо я хочу доступно пояснити танець, біжу до неї. Вона знає, як просто подати схему.
Фото: Марія Гончарова
На танці ви запрошуєте капелу «Розмай», як ви їх знайшли?
Марія Чайковська: Ми познайомилися в Києві на інших соціальних танцях. Цимбаліст Віктор Перфецький сказав, що вони теж хотіли з нами познайомитись. Вони досліджують музику Галичини і Поділля. Їхня мрія була грати тут. Коли ми запропонували їм приїхати до Франківська, вони, не роздумуючи, погодилися.
З ким ви ще мали колаборації? З ким би хотіли заколабитись?
Марія Винарська: 16 травня на «Промприладі» виступатиме гурт «Етерія». Ми будемо показувати танці, вони — грати.
Ми вже двічі проводили події із «Gutsul Running Club»: бігову коляду, де бігали від хати до хати й колядували, та весняний забіг на Вовчинецьких пагорбах, де ми провели майстерку з веснянок і гаївок. Нам подобається співпрацювати, бо це можливість зібрати донати і підтримати військо.
Програма підтримки підприємиць в Україні «Зростай» створила адвент-календар з різдвяними історіями й запросила нас долучитися. Вони надали тексти, а ми записали відео з колядками, щоб люди могли разом з нами співати. Для нас це поштовх записувати власні співи.
А ще була колаба з сексшопом. Вони надали нам промокоди, а на майстерці з сороміцьких пісень ми їх згадали й порадили учасникам та учасницям. До речі, це була шалено популярна майстерка. Ми закрили реєстраційну форму за годину.
Фото: ilonayu.ph
Чому для вас важливо поширювати, популяризувати народні танці, співи, майстерки?
Поліна Волкова: Під час повномасштабного всі повертаються до свого коріння, до українського. Зараз, як ніколи, відчувається, наскільки це цінно й важливо. Це не дає нам загубити себе, свою ідентичність, не дає Україні загинути. Це те, що єднає нас. Люди зрозуміли, що їх єднає, збагнули, хто вони є за національністю. Це гуртує спільноту теплих, класних людей, які поділяють твої цінності і з якими тобі просто легше жити.
Марія Макулович: На всіх наших майстерках ми розповідаємо, звідки походять пісні. Ксенія завжди підшуковує архівні фотографії.
Наші майстерки мають ще й освітній характер, бо часто ми говоримо про те, що багато пісень, мелодій у нас вкрали.
Наш національний одяг хотіли зробити шароварним, додати пластикових вінків, максимально стерти традиційний образ.
Що це для мене? Щось дуже рідне, бо я росла в сім’ї, де дотримувалися традицій, обрядів, співали пісень.
Марія Чайковська: Мені дуже подобається, як я почуваюся після співу, й українські побутові танці як формат соціалізації. Тут ти трошки потанцював, а десь в тебе є нагода поговорити. Мені подобається такий спосіб часопроведення. Хочеться, щоб він був більш звичним для всіх в Україні. Класно мати тяглість традиції. Оглядаєшся назад, думаєш: «Вау, круто, я щось маю».
Марія Винарська: Для мене це самоедукація. На майстеркласі ми вивчали повстанські пісні. Слухаючи їх, розуміла, що нічого не міняється. Ті самі обставини, ті самі слова. Це настільки актуально.
Через пізнання традиційної культури ми віднаходимо себе, самоідентифікуємося та усвідомлюємо ситуацію, в якій перебуваємо століттями. Відчувати ці переживання разом — ще цінніше.
Як ви бачите розвиток «Плиски»?
Марія Чайковська: Уявляю велику сталу спільноту, де є музиканти, яким цікаво досліджувати, грати і прокачуватися в цьому. Коли це не одна капела, а кілька, які змагаються між собою. Це теж протяглість, коли є молодше покоління, яке вчиться, дивлячись на тих, хто вже прокачаний.
У спільноті учасників більше тих, хто знає, що робити. Тим, хто не знає, вже не треба показувати. Зі співами так само.
Марія Винарська: Було б класно поїхати в експедиції або доєднатися до когось. Мрію про масштабну подію, як-от фестиваль. І хочу, щоб ми створили ресурс, де б зібрали всі танці з коментарями, щоб люди подивилися наш туторіал і танцювали побутові танці самі.
Головне фото: ilonayu.ph