Віталій Гоцанюк — художник та дизайнер, який наразі працює зі шрифтами, каліграфією. Називає це «мультидисциплінарною шрифтовою діяльністю». Віталій ще навчається в Університеті короля Данила, та вже має багато ідей і не боїться їх втілювати. Оцінити гру з простором та експеримент з інсталяцією молодого художника можна буде цієї суботи: 17 грудня о 14:00 в Асортиментній кімнаті відкриється його виставка «Лінійність. Ілюзія маневру», присвячена війні та життю під час війни.
Фотографка Олеся Саєнко поговорила з художником напередодні відкриття.
Розкажи більше: про що твоя виставка?
Ця виставка має багато точок дотику з попередньою — «Каліграфічною кімнатою» на Промприладі. В тій був фокус на форму, на гру з формою. Я хотів обіграти середовище, створити просторову композицію, тому працював над відображенням форми літер більше, ніж над ідеєю.
У новій виставці, яка відбудеться в суботу, опорою є ідея. Фокусом цього проєкту є війна та життя під час війни. А також цей момент: залишитися собою й робити далі те, що маєш, в контексті нової реальності, яка настала для нас у лютому 2022 року.
Ти згадуєш про цитування класиків в проєкті. Кого цитуєш? І чому обрав саме цих авторів?
У цьому проєкті цитую Івана Франка, зараз поясню чому. Шрифт, з яким я працював над цим і попереднім проєктом [на Промприладі], виник ще у 2021 році перед фестивалем «Алярм» (фестиваль графіті, який відбувається у різних містах України з 2015 року — прим. авт.) в Івано-Франківську. Мене туди запросив співорганізатор, франківський художник Віталій Грех. Спеціально для фестивалю я розробляв це рішення, пишучи цитати класиків: Григорія Сковороди, Івана Франка. І, звичайно, малював графіті роботи.
Ці графіті втілені на спільній локації: одне — на мосту на вокзалі, інше — всередині локомотивного заводу.
Графіті на мосту
Ти вже сказав, що цей проєкт є продовженням «Каліграфічної кімнати» з Промприладу. А чим вони відрізняються, окрім переміщення фокуса з форми на ідею? І загалом, чому ти обираєш саме таку форму?
Насамперед відрізняються кількістю медіумів, які використовую. Пробую для себе нові практики, нові техніки виразності. Цього разу вперше почав працювати з інсталяцією, із землею, зі звуком. Також розширив кількість людей, з якими працюю над візуалом у цьому проєкті.
Частково можна сказати, що це колаборація — мені хотілося попрацювати з франківськими авторами.
Загалом мені подобається працювати зі шрифтами. Каліграфія — це досить живий особистий почерк. Вона дає можливість передати свій емоційний стан, напругу, переживання — внаслідок того, як йде лінія у літерах і словах.
Чи відчуваєш ти терапевтичний ефект від самого процесу каліграфії?
Звичайно, відчуваю. Коли пишу конкретні тексти, то опрацьовую їх, осмислюю певні речі. До того ж кожен текст, який пишу на стіні, досить індивідуальний. Зокрема, на ескізі він може мати один вигляд, а коли працюю з монументальною графікою, можу ввійти в кураж: відчуваю більше свободи, порівняно з тим, як [малюю] на папері, — і виходить дещо інакше. З’являється більше можливостей для внутрішньої виразності. Відпускаєш себе і рука сама працює: десь можна напругу підвищити, десь пензликом з більшим замахом намалювати. Зовсім інша динаміка взаємодії з лінією. Завдяки цьому в просторі каліграфія виходить живішою.
Фото надані героєм
