Зоряна Козак — мультидисциплінарна художниця, яка останні роки зосередилась на роботі з керамікою. Разом з художницею Мар’яною Глинською Зоряна є співорганізаторкою фестивалю «Абракадабра» в Івано-Франківській області, а також співкураторкою виставок і подій у мистецькому просторі-квартирнику «Низова, 11». Зараз Зоряна живе та працює між Львовом і Франківськом. 

Ти сама зі Львова, але останні роки до повномасштабного вторгнення провела у Франківську. Як стався твій переїзд? 

Народилась в Івано-Франківську, жила тут до 4 років. Потім ми з родиною переїхали у Львів, де прожила все своє життя, крім останніх років. 

У Франківську опинилась 5 років тому. Повертаючись з Кракова, де закінчувала магістратуру, мала вибір: починати все з чистого аркуша у Львові чи переїхати жити у Франківськ. На мій вибір тоді вплинула зустріч з художником, чия практика мені дуже сподобалася, вирішила залишитися тут. З Франківська переїхала у Київ восени 2021-го. Але це було ненадовго, бо почалось повномасштабне вторгнення.

Наскільки пам’ятаю, мова йде про художника Мирослава Яремака, який невдовзі став твоїм вчителем. Розкажи про цей досвід. 

З Мирославом Яремаком познайомилася влітку 2018-го (здається, за день до Дня Незалежності). Ми займалися рисунком і живописом, багато розмовляли й пили вино. На той момент це була єдина людина, з якою спілкувалася в Франківську, і мені це подобалося. Мирослав ділився своїм баченням прекрасного, власними ідеями та роздумами про мистецтво. Це, безперечно, вплинуло на мене і на мій творчий шлях. Дуже вдячна Мирославу за його довіру та час. На жаль, ми більше не спілкуємося. 

Також досвід навчання в мене був з Василем Стефанишиним та Юрою Боринцем. Взагалі чимало тих, кого зустрічала на своєму шляху в Івано-Франківську, ставали мені вчителями. Тут зустріла багато хороших людей.

Розкажи трохи про досвід занять з ними, як це відрізнялось від навчання з Мирославом?

Під час ковіду вирішила вступати на факультет кераміки в ЛНАМ, і Василь готував мене до вступу. Також ми орендували поряд майстерні на «Промприладі». Перед війною він викладав у дитячій художній школі, йому це дуже подобалось. Він ділився своїм досвідом викладання, багато розповідав про дітей, про їхні здібності до малювання. Майже від початку війни він служить у Збройних силах України. Знаю, що діти відправляють йому малюнки на фронт і дуже раді, що мають такого вчителя. Дуже чекаю на його повернення у Франківськ.

З Юрою в нас було вільне навчання. Це був гарний період: ми з Маріанною Глинською та Ігорем Полатайком (він також зараз служить в ЗСУ) їздили в Надвірну і мали заняття у приміщенні «Просвіти». Юра пропонував якусь метафізичну тему, ми обговорювали її. Він ділився своїми роздумами, потім ми малювали, а пізніше могли заїхати в гості до Елі та дітей додому. Потім, зустрічаючись на виставках у Франківську, обговорювали далі теми наших занять.

Як ти вирішила займатись керамікою? Коли вона з’являється?

Моє знайомство з керамікою відбулось через Оленку Коу і Сашка Курджюм, який зараз також служить. Це в них у селі Колодіївка ми робили «Абракадабру» (мистецький фестиваль, організований Зоряною Козак та Маріанною Глинською у 2020-2021 роках). Тоді в них була сувенірна крамниця, де вони продавали свою кераміку і роботи друзів-керамістів. Там відбувались воркшопи для дітей та дорослих. Одного разу Оленка запросила нас з Маріанною в майстерню, запропонувала глину і ми почали ліпити. Приходила в майстерню кілька разів на тиждень, а коли почався ковід, зрозуміла, що хочу працювати далі. Замовила зі Слов’янська брикети української глини по 26 кг. Цієї глини вже немає, завод розбомбили. Цей брикет коштував всього 300 грн — дуже доступна і недооцінена тоді глина. Почала працювати вдома і за час ковіду зліпила дуже багато об’єктів, не замислюючись, де буду це випалювати, яке майбутнє в цих робіт. Кілька разів з’їздила в іншу частину міста для випалу — і деякі роботи порозвалювались у дорозі. Тоді вирішила купити пічку і знайшла майстра, який збудував її під мої потреби. 

Частина з відео роботи Від(на)родження

У 2021 році у Палаці Потоцьких відкрилась твоя перша персональна виставка. Пам’ятаю, багато хто був здивований: всі знали, що ти щось робиш, але не було зрозуміло, що так багато. На тій виставці, окрім відео, були керамічні маски та живописні полотна, які складали основний корпус робіт. Чи можна сказати, що відтоді ти почала більше займатись саме керамікою, а живопис відійшов на другий план?

Насправді я перестала займатись живописом взагалі. Зараз є тільки кераміка. Фарби беру тільки, щоб підібрати колір і тон для керамічних пігментів. 

Як з’явились маски? І чи працюєш з ними далі?

Маски з’явились спонтанно під час одного з воркшопів з Маріанною Глинською. Ужиткове робити мені було не цікаво, а от маски — привабили. Зрозуміла, що це невичерпна тема: щоразу хочеться сказати щось інше та іншим способом.

Від(на)родження

Зараз із дистанції часу можеш прослідкувати, що змінилось у твоїй практиці після персональної виставки?

Виставка стала підсумком певного періоду, емоцій, поглядів на власну творчу практику, тоді ж закінчився час оренди моєї майстерні. Після виставки було творче піднесення, хотілося працювати далі, але роботи повторювалися. Прагнула нового творчого досвіду. Тоді вирішила переїхати в Київ, вступила в КАМА. На деякий час повністю змінила напрямок і вибрала new media art. Дивний період був у Києві, напевно, не достатньо часу там провела, щоб поріднитися з цим містом. Через кілька місяців почалася війна.

Як виглядає твоя хроніка, починаючи від 24 лютого? Знаю, що ви з Мар’яною в перші місяці поїхали на резиденцію в Східну Саксонію. 

24 лютого зустріла в Києві, звідти приїхала у Львів. У перші місяці був жорсткий шок, як і у всіх. Не хотілося робити нічого творчого, слухати музику чи сміятися. Через деякий час нам запропонували резиденцію. Це спільнота художників, які приїжджали на фестиваль Porto Franko. Коли почалось повномасштабне вторгнення, один з цих художників запропонував резиденцію в Саксонії, в маленькому селі Ширґісвальде-Кіршау в інституції ART FACTORY FLOX. 

ART FACTORY FLOX

Ми вирушили туди 1 травня. Відчуття були розмитими: не було зрозуміло, чи доцільно їхати взагалі. Львів не хотіла покидати, бо це — моя фортеця. У мене вдома була штаб-квартира з волонтерських перевезень, де часто були люди і розмови про реальність. Після кількох днів-роздумів все ж вирішили поїхати й спробувати бути художницями, які прибули в Німеччину говорити про війну і працювати далі.

У перші пів року багато хто зіткнувся з німотою та важкістю артикуляції у мистецькому виробництві? Як було у тебе?

Після приїзду на резиденцію почала займалася фотографією та керамікою, намагалась працювати з емоціями, що переживала. Хотілось говорити в лоб, як є: боляче-боляче, розбили-розбили, смерть-смерть. Зараз по-іншому на це дивлюсь, але такий реактивний етап на той момент був логічним. Мали можливість випалювати невеличкі роботи, там зробила свої останні маски. Вони добре передають емоції. Нам виділили виставковий простір 150 м², і організатори спочатку переживали, що буде на експозиції. В результаті ми заставили роботами усі стіни. Вийшла така резиденція-роздуми-ретрит.

Після Саксонії були й інші резиденції?

В серпні поїхала на північ Німеччини. Цей досвід вже був напряму пов’язаний з керамікою. Змінився підхід до глини й те, що мене цікавить у цьому матеріалі.

Резиденція в Keramikkünstlerhaus у Ноймюнстрі приймає керамістів з різних куточків світу, там вони обмінюються досвідом і працюють в спільній майстерні. У кожного з художників був різний підхід та різні фокуси інтересу. Хтось говорив про щирість у творчості, яка існує поза комерцією, про стосунки художника з глиною. Хтось розповідав про напругу в німецькому мистецькому середовищі та втрату цієї щирості; про технічність, яка заміщує творчість. Ця резиденція напряму вплинула на мій стосунок до глини.

Keramikkünstlerhaus

У чому саме проявляється цей вплив на рівні підходу, концептуалізації, форми? Чи можеш описати ці зміни? 

Кераміка — це вид мистецтва з широкими можливостями впливу на глину в процесі роботи. Зараз мені не настільки важливий кінцевий результат, як досвід роботи з різними техніками та матеріалами. Ти залучена до таких етапів, як випал (керуєш кривою випалу), можеш здобути досвід різного типу випалу (газ, електрика, різні види дерев’яного випалу), обираєш матеріал (порцеляна, шамотна глина, глина з різним вмістом металів тощо). Також є широкий діапазон можливостей роботи з поверхнею виробу. Ну і, звичайно, форма: без відносно великих зусиль з м’якого шматка гірської породи створюєш об’єкт, який може зберігатися тисячі років. Тобто між ідеєю і кінцевим результатом є дуже багато етапів, на які можеш вплинути.

Зараз в Україні є проблема з глиною. Всі згадують глину зі Слов’янська, вона була дешева і крута, але тепер її не стало. Деякі керамісти та організації почали самостійно копати й тестувати глину, що, на мою думку, теж дуже цікаво. Звісно, є можливість придбати глину за кордоном, але вона дорожча. Та й коли копаєш її сама, це зовсім інший тип взаємодії з матеріалом. Створені війною умови народжують іншу потребу.

Після німецьких резиденцій на початку цього літа мала класний досвід у Київській області. Це резиденція, де збудована Анаґама — стародавнього типу піч, яка дозволяє розвинути температуру до 1300 градусів (це неймовірно висока температура), і цю позначку тримати протягом 12 годин. Ми не використовували поливи, кераміку розмальовував вогонь і зола. У печі механічно стимулювали рух вугілля, через що підіймалась зола і прилипала до глини. При такій температурі вона перетворюється на глазур з різними відтінками коричневого, сірого і темно-зеленого. Для звичайного покупця це виглядає не дуже цікаво, але ті, хто розуміються на глині, дуже цінують таку техніку. Анаґаму, що на резиденції, збудувало подружжя керамістів — Тетяна Максимчук і В’ячеслав Гуденок. Слава служить в ЗСУ, а Таня далі збирає біля Анаґами зацікавлених керамістів.

Анаґама

Наскільки розумію, зараз основний інтерес в роботі — це твій стосунок з матеріалом і дослідження впливу. А копання глини власноруч вже звучить як окремий жест. Знаю, що скоро в «Асортиментній кімнаті» відкриється твоя виставка. Що ти плануєш показати там?

На виставці хотіла б показати саме цей бік процесу — видобування глини поруч з об’єктами. Знайшла місце у Львівській області, де самостійно видобувають глину і створюють чорнодимлену кераміку. Перед виставкою хочу побувати там та в кількох інших місцях, щоб попрацювати з такими техніками. Планую їх об’єднати і показати глядачу саме як дослідження, а не остаточний об’єкт. Чомусь зараз думається не конкретними образами, а більше — досвідами. Хоча вони дуже часто не результативні, невдалі, але важливі.

Мені, з погляду глядачки, значно цінніше дивитись на чиєсь дослідження, на процес, аніж на готовий образ. Сила та вплив образу, здається, ще не відновилися після всього того, що ми бачили навколо за минулий рік. Фокус зміщується на закулісся: з чого цей образ складається та як ми до нього дійшли; як видобувається глина в Україні сьогодні, коли завод втрачено. 

Бажаю тобі гарного відкриття і впевнена, що все вийде.

Дякую.

Фото надані героїнею