Про що ми зараз танцюємо? У Франківську 16 — 20 липня вчетверте відбудеться фестиваль «Detaliзація» — не вечірка і не рейв. Про зміну формату й фокусу, електронну сцену Франківська ми поговорили зі співорганізатор_ками фестивалю Анею Потьомкіною та Олесем Зазуліним.
Розкажіть, будь ласка, про цьогорічний фокус фестивалю.
Аня Потьомкіна: Після останнього фестивалю була досить довга пауза. Попередній був у 2021 році. З початком повномасштабної війни виникло питання, яка тепер має бути роль фестивалю. Перші роки момент зібратися разом і просто потанцювати був більше з відчуттям провини, незрозумілості, чи це зараз доречно, ніж зараз.
Наразі це питання не стоїть так гостро, але у нас з Олесем з’явилися потреба, бажання зупинити цей 30-годинний танець, рейв, який був у минулих форматах, і більше поговорити один з одним, поставити питання, повчитись.
Тому виходить так, що у нас п’ять днів здебільшого воркшопів, розмов, лекцій, дискусій і дві музичні події. Це трохи схоже на те, чим ми займалися у 2020 році, коли почався ковід, і теж постало питання, як нам робити Detaliзацію, але при цьому не наражати на небезпеку присутніх. Тоді спільно з «Іншою освітою» розробилась освітня програма.
Отож фокус фестивалю — подивитися, з якими викликами стикається спільнота електронної музики, як змінилася сцена, куди ми рухаємось далі, що нами рухає.
Зупинити цю інерцію і подивитися один на одного, на себе, порефлексувати.
Я читала також, що одним із фокусів цьогорічного фестивалю — створення простору для жінок у сфері електронної музики. Як ви будете це втілювати?
Аня Потьомкіна: Йде мова про рефлексію на ситуацію, яка зараз складається з гендерною динамікою після початку повномасштабного вторгнення. Мені здається, що зараз багато організаторів, особливо в сфері електронної музики, стикаються з питанням, кому ми надаємо більше можливостей, більше місць з огляду на те, що жінки мають можливість виїжджати за кордон, вони більш мобільні зараз. І ми з Олесем багато думали над цим питанням, як нам зберегти баланс між підтримкою жінок, яких мало на електронній сцені. Це здебільшого сфера, де переважають чоловіки. На відміну від візуального мистецтва, тому що у візуальному мистецтві зараз навпаки — більшість художниць.
В електронній сцені великий дисбаланс, але при цьому ми ще й розуміємо, що чоловіки масово полишають свою професійну діяльність, продають техніку або починають займатися чимось іншим: через неможливість виїзду вони втрачають змогу себе фінансувати або йдуть воювати. Ми зрозуміли, що на кількох рівнях хочемо з цим працювати. По-перше, продовжувати робити освітні програми, які надають змогу зробити ширшим вхід у спільноту, де переважають чоловіки. Була така тенденція роками, що чоловіки навчали одне одного.
Деяким жінкам було досить комфортно заходити в такі спільноти, але багато хто відзначав маскулінізацію себе або відчував сексизм, або просто кидав цю справу.
Віра Логданіді, яка активно викладає, говорить про те, що багато жінок приходить саме до неї, бо бачать у ній рольову модель. Присутність рольових моделей змінює становище. На рівні Франківська ситуація теж змінилась, коли Detali запустили освітню програму. Більшість тих, хто туди почав ходити, — жінки. Ми продовжуємо це робити, і будуть відкриті воркшопи про базовий продакшн, створення лейблу, але ми не наголошуємо на запрошенні лише жінок, вони відкриті для будь-кого.
Буде шоукейс музики двох диджейок, які якраз закінчили курс — Олі і Ясі. Вони з Франківська і кілька років активно грають.
З Вірою Логданіді та Оксаною Брюховецькою буде дискусія про роль жінок в електронній сцені. Ми зводимо двох жінок із різних сфер — електронної музики і візуального мистецтва. Оксана з візуального мистецтва, вона одна з найбільш активних в Україні феміністично орієнтованих художниць і кураторок. У неї великий досвід і хороше розуміння того, як розвивалася культурна сфера і візуальне мистецтво, зокрема. Але вона досить мало знає про електронну сцену. Віра — співорганізаторка одного з найбільших івентів в сфері електронної музики Rhythm Buro, а також диджейка з великим стажем.
Дискусія буде полягати в тому, щоб поговорити одна з одною, у кого яка ситуація у сферах, де вони працюють. І поговорити, що робити, коли чоловіків дискримінують. Так, у жінок з’явилось багато можливостей, але, як свідчить досвід попередніх війн, якщо жінки отримують багато можливостей під час війни, після неї часто стається повернення. Тому не факт, що ми не скотимося назад в патріархальні ролі. Це ймовірно.
Також будемо дивитися, як так сталося, що електронна музика стала сферою, де домінують чоловіки, і це не тільки в Україні, а й у світі.
Аня Потьомкіна
Олесю, жінки й електронна сцена міста — що змінилося у цій сфері?
Олесь Зазулін: Однозначно, жінок у франківській електронній музиці стає дедалі більше, і це помітно на всіх рівнях. Отож ситуація [у цій сфері] позитивна і динамічна. Я бачу це на власному досвіді, бо останні набори на наші курси диджеїнгу складалися переважно з дівчат. І це свідчить про величезний інтерес і бажання бути не просто слухачками, а активними творчинями культури.
І хоча зараз мало місць чи вечірок, де можна розкритись початківцям, я вірю, що з досвідом в учениць буде все більше можливостей прокачатися та проявляти себе на все потужніших подіях.
На які явища фестиваль дивиться деколоніальну оптику?
Аня Потьомкіна: Аня Хвиль запропонувала поговорити про цю оптику через тему звуку і тему пам’ятання. Вона працює з тією темою роками. В описі вона зазначила про практику спільного мовчання і слухання, що створює відчуття єдності.
Як змінився фестиваль цього року?
Аня Потьомкіна: Передусім змінився формат. Перша й третя «Detaliзація» були 30-годинним рейвом на кількох локаціях. Тобто це була подія, орієнтована на електронну музику і медіарт, який був сайт-специфічний.
У цьому році мені найбільше подобається працювати над фестивалем, тому що є теми, які хочеться просто проговорити. Не обов’язково про них дивитися мистецтво — хочеться просто послухати й подискутувати.
Цього разу будуть тілесно орієнтовані і перформативні практики — від повномасштабного я більше почала цим цікавитися. Зокрема йде мова про роботу з колективом MemoryLab, який ці практики використовував. Це ніби продовження того, що я робила до цієї «Detaliзації», просто під іншим фокусом.
Які зміни в електронній сцені Франківська ви побачили від останнього фестивалю?
Аня Потьомкіна: Найбільша зміна, яку я помітила, — ескапічний настрій у тусовках, які відбувалися від початку повномасштабного вторгнення. Це зміна загалом по всіх містах України. Є навіть нові фестивалі, які з’явилися з війною, наприклад, «Брудний Пес». Його співорганізатора ми теж запросили на дискусію. Він напряму комунікує про те, що це простір для ескапізму. У мене особисто є багато питань щодо просторів, які мають бути одночасно і безпечними, і ескапістськими. Між одним та іншим може бути тонка межа.
Моя оптика — це оптика людини, яка відвідує події електронної сцени. Від початку повномасштабного я працюю над темою танців і архівую їх. Одні з останніх танців, які я архівувала, — це танці, що відбувалися на Detali. Мене зачепила вразливість наших тіл, що з війною стала більш помітною. Не можу не дивитися на вразливість чоловічих тіл, які танцюють.
Якщо говорити про український контекст, який теж пов’язаний з Фраником, то саме на електронній сцені зв’язки стали більш горизонтальними, і, на відміну від візуальної сцени, вони не повернулись. Раніше був завжди великий притік закордонних артистів, які завжди були гедлайнерами. Зараз такого нема, той самий «Брудний пес» акцентує на нових українських іменах. Через це багато артист_ок з малих міст, зокрема Франківська, тепер широко представлені в Києві, наприклад, на «Брудному псі». Частина артистів теж переїхала за кордон, з’явилася потреба в нових іменах, тому, можливо, більше підтягнулося жінок. Тепер багатьох класних артистів з Франика нарешті знають в Києві, в Харкові.
Олесь Зазулін: На мою думку, за останні три роки найглибші зміни в електронній сцені Франківська відбулися не стільки на рівні жанрів, скільки на рівні самого досвіду (адже на танцполі чи за пультом зараз всі переживають інші емоції, ніж були колись) і формату подій.
Реалії, зокрема комендантська година, змусили нас шукати нові підходи.
Найкращим прикладом є еволюція вечірок у дводенні формати на природі, як-от лісові кемпи, які ми організовуємо. Подія, що починається вдень, переривається на ніч і продовжується вранці, створює абсолютно нове відчуття. Це вже не просто втеча на кілька годин, як на денних вечірках, а глибоке занурення, яке дозволяє по-справжньому відключитися від міської реальності та побутових турбот.
Яке майбутнє рейв-культури у Франківську?
Вважаю, що рейв-культура може піти різними шляхами. Відчуваю, що ескапістський бік її посилюється з кожним роком. Не хочеться бути моралізаторкою, яка казатиме: «Ні-ні, ми тут маємо вчитись і культурні речі придумувати». Це все одно крокує поряд одне з одним, але є багато небезпек, які я бачу, але це не означає, що вони якось знищать культуру. Є небезпека ізоляції та герметизації.
Багато музикантів відзначають, що через закриття кордонів і неможливість виїхати відсутня циркуляція нових ідей. Є небезпеки виснаження і ще більшого відтоку людей за кордон. Попри це я впевнена, що культура постійно адаптується.
Олесь Зазулін: Робити прогнози в умовах такої нестабільності вкрай важко. Ніхто не знає, що буде завтра. Але я точно знаю, у що я вірю і що ми намагаємось робити. Франківськ має шалений потенціал, і ми це вже відчули. Я вірю, що майбутнє нашої культури — у її свідомості та згуртованості.
Рейви та вечірки у часи випробувань — це вже не просто ескапізм, а потужний інструмент психологічної підтримки, єднання та емоційної розрядки. Це простір свободи та безпеки, який зараз потрібен як ніколи.
Попри всі зовнішні фактори, я дивлюся в майбутнє з обережним, але стійким оптимізмом. Дух культури — живий і адаптивний.
Фото: Detali
