Анда Люфт була інженеркою-хімікинею, єврейкою зі Станіславова, командиркою партизанського загону й матір’ю, яка народила дитину в лісі під час війни. Анда Люфт — одна з найменш відомих, але водночас найсильніших постатей єврейського збройного опору на теренах сучасної України. Краєзнавець, член Національної спілки журналістів України, молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї Ілля Криворучко зібрав інформацію про Анду в статтю.
Як повідомляється на сайті ПІК, Анда Люфт (нім. Anda Luft) народилася 1 січня 1901 року у Станіславові. Про її життя до 1941 року збереглося небагато відомостей. Відомо, що вона працювала інженеркою-обробницею на шкіряному заводі єврейського підприємця Якуба Маргошеса.
Свідчення про Анду Люфт у Яд Вашем. Джерело: http://collections.yadvashem.org/
Маргошес був знаним промисловцем і залишив Станіславів разом із родиною ще до радянської окупації. Після приходу радянської влади, а згодом і після німецької окупації міста 26 липня 1941 року, шкіряний завод було визнано важливим для військових потреб. Нацисти зберегли підприємство та використали єврейську кваліфіковану робочу силу. Анді Люфт доручили керівну посаду й формально пообіцяли захист від СС, хоча вона, як і всі інші, жила в Станіславському гетто й була змушена виконувати виснажливу примусову працю.
Завод Маргошеса. Фото: Курс
Голокост у Станиславові не почався з ліквідації гетто, він розгортався поступово, через ескалацію насильства, яка з кожним місяцем ставала дедалі відкритішою й радикальнішою. Після приходу німецької окупаційної влади єврейське населення міста спочатку зазнало системних обмежень і принижень, що торкалися пересування, праці та майнових прав. Проте дуже швидко репресивна політика вийшла за межі адміністративного тиску.
Одним із переломних моментів стала так звана Кривава неділя — масове вбивство єврейських мешканців міста, організоване 12 жовтня 1941 року гауптштурмфюрером СС Гансом Крюгером у зв’язку із запланованим на 22 жовтня приїздом до міста генерал-губернатора Франка та губернатора дистрикту Галичина Ляша. Це стало публічним і показовим актом терору. Подія засвідчила перехід до відкритого фізичного знищення і стала передвісником подальших масових акцій. Наприкінці березня 1942 року Крюгер наказав відібрати зі Станіславського гетто тисячі «непотрібних євреїв». З 1 квітня 1942 року їх насильно вивозили в Белжецький табір смерті і там умертвляли у газових камерах. Було отримано лист-протест на ім’я Йоахіма фон Ріббентропа від одного фольксдойче зі Станіслава, де викривалися масові розстріли.
Ліквідація Станіславівського гетто розпочалася 23 лютого 1943 року. Невелику кількість євреїв зі спеціальними професіями тимчасово залишили живими — переважно для очищення покинутого гетто та сортування майна жертв. Декілька фабрик ще деякий час працювали, використовуючи єврейських робітників. Усім було зрозуміло: це лише відтермінування смерті.
Серед тих, хто вирішив тікати, були працівники шкіряної фабрики Маргошеса. Групу очолили Анда Люфт, яка на той момент перебувала на пізньому терміні вагітності, стоматолог доктор Креміцер і молодий лікар доктор Ціммер. Вони мали лише три пістолети, але під час втечі відкрили вогонь по німецьких переслідувачах, прикриваючи інших.
Завдяки їхнім діям близько сімдесяти єврейських робітників змогли дістатися лісів поблизу річки Бистриці в Карпатах, де згодом сформували партизанський загін. До нього увійшли як чоловіки, так і жінки, серед них були Едек і Мунек Люфт, брати Анди.
Партизани мали мінімальний запас зброї та боєприпасів. Незабаром вони натрапили на групу поранених радянських офіцерів і солдатів, які переховувалися в горах. Євреї прихистили їх і надали медичну допомогу завдяки власним лікарям.
Згодом вони зустріли радянський загін Семена Ковпака в сусідньому лісі. Там Анда Люфт дізналася, що один із партизанів — Йозеф Ленобель — єврей-втікач зі Станіславівського гетто, який видавав себе за українця на ім’я Франко Білінський.
Німці та їхні колаборанти постійно переслідували партизанів. Загін Ковпака зазнав важких втрат і був майже знищений. Ленобель утік та приєднався до єврейського підрозділу. Загін залишався добре організованим і перебував під спільним керівництвом Анди Люфт, доктора Креміцера та доктора Ціммера.
Сучасники згадували Анду як високу, фізично витривалу й надзвичайно енергійну жінку. Її розум, сила волі й організаторські здібності викликали повагу.
Попри вагітність, вона залишалася активною й брала участь у бойових діях. Партизани називали її «благословенням у морі ворогів».
Під тиском ворога загін розділився на менші мобільні групи. Кожна мала лише одну одиницю зброї. Вони діяли як розвідники та ударні загони: нападали на поодиноких німців або малі групи, знищували їх і забирали зброю. При появі великих сил ворога партизани негайно розсіювалися, а згодом збиралися в заздалегідь визначеному місці.
Їжу здобували кілька чоловіків, які могли видати себе за християн. Вільно володіючи українською мовою, вони без підозр збирали провізію в навколишніх селах. На тимчасових базах жінки відповідали за приготування їжі та побут.
Влітку 1943 року велика група німецької поліції порядку (Ordnungspolizei) разом із гестапо розпочала операцію з очищення лісів від єврейських партизанів. Загін Анди Люфт, заздалегідь підготувавшись, розсіявся.
Комендант поліції порядку, капітан Тауш, самовпевнено заглибився в ліс. Його схопили єврейські партизани, які несподівано атакували, зістрибнувши з дерев. Тауша зв’язали й привели до командування.
Після короткого партизанського суду його засудили до страти через повішення. Коли Тауш благав про пощаду, йому нагадали про злочини проти єврейського населення, зокрема про участь у масових розстрілах на цвинтарі. Вирок було виконано – капітана повісили на великій сосні.
Загін швидко змінив район базування. Протягом кількох місяців партизани уникали оточення й завдавали ударів ворогові.
11 липня 1943 року Анда Люфт народила доньку. Пологи приймали лікарі загону — докторка Герта Ліблейн і доктор Ціммер. У цей самий день з радіоповідомлення стало відомо, що американські війська захопили італійський острів Пантеллерія, який німці вважали неприступним.
На честь цієї події партизани назвали Пантеллерію загін і новонароджену дівчинку. Це було символічне поєднання двох перемог — народження життя й поразки нацизму.
Радянські партизани згодом відійшли. Єврейський загін залишився сам — без зовнішньої підтримки й серед ворожого оточення.
У листопаді 1943 року базу «Пантеллерії», ймовірно, поблизу Бучача, оточили. 5 листопада під час спроби прориву Анда Люфт, яка несла немовля, прив’язане до спини, загинула в запеклому бою разом із більшістю підрозділу. Загін було розгромлено. Із десятків бійців вижили лише четверо.
Після війни доктор Креміцер емігрував до Південної Америки, Нахман Фойєр — до США, Йозеф Ленобель — до Ізраїлю, де став фермером у Нетанії, Макс Гельманн оселився у Західній Німеччині. Саме їхні свідчення, записані доктором Лібесманном-Мікульським, зберегли пам’ять про загін «Пантеллерія» та його командирку.
На жаль, пам’ятних дощок на честь Анди Люфт наразі немає, але про неї є згадки у виданнях. Одні з найдавніших — в книжках «The Macmillan Atlas of the Holocaust» Мартіна Гільберта (1982) та Романа Могилянського «Антологія гетто; вичерпна хроніка винищення єврейства в нацистських таборах смерті та гетто в Польщі» 1985 року. У 1988 році відомості про неї частково надав польський дослідник Каміль Баранський у праці «Зникли Загоняни, Хлібороби, Хасиди… Повість про станиславівсько-коломийсько-стрийську землю». Далі відомості про неї були поширені у виданнях закордонних авторів: Nechama Tec «Resilience and Courage: Women, Men, and the Holocaust» (2003); «The Encyclopedia of Jewish Life Before and During the Holocaust» (2001), «Historia Stanisławowa» (2009, Гжегож Раковський) та ін.
Історія Анди Люфт – це історія не лише загибелі, а й активного спротиву. Вона була жінкою, професіоналкою, командиркою і матір’ю, яка свідомо обрала боротьбу замість пасивного очікування смерті.
Її життя руйнує поширений стереотип про євреїв як винятково беззахисних жертв Голокосту. Анда Люфт уособлює збройний єврейський опір, який існував і на теренах заходу України.
Пам’ять про неї – це частина складної історії Станіславова, історії Голокосту й історії людської гідності, яка не зникла навіть у найтемніші часи.
Постать Анди також досліджували восени минулого року в Івано-Франківську під час частини резиденції «Замовчані імена: Анда, Гілель та інші» від «Асортиментної кімнати» та Pochen. Німецькі митці Фабіан Бехтле та Леон Кахане фокусувались на білих плямах єврейської історії Івано-Франківська та шукали спосіб працювати з темою історичного геноциду під час геноциду сучасного. Резиденцію підтримав Європейський Союз за програмою House of Europe.
Головне фото: Гетто в Станіславі, сайт moreinfo.ua
