Яким був прайд-місяць у Франківську? Вікторія Видиборець для post impreza написала про програму «свої Інші» в Асортиментній кімнаті.
Червень — місяць видимості ЛГБТК+ спільноти, коли у світі влаштовують прайди та події, присвячені внеску ЛГБТК+ людей у суспільство та культуру.
В Україні місяць гордості здебільшого спрямований на освітні, культурні та правозахисні заходи. З початку повномасштабного вторгнення під час прайд-місяця багато подій присвячено видимості спільноти у війську та лобіюванню законопроєкту про цивільні партнерства.
Як пройшов прайд-місяць у Франківську? На жаль, до акцій чи маршів рівності ще далеко (хоча вони вже наближаються, цьогоріч — у Львові). Цього червня в галереї Асортиментна кімната провели програму прайд-тижня «свої Інші»: мистецько-освітні події та інсталяцію.
Як кураторці програми, мені було важливо «зачепити» різні квір-досвіди та вписати їх в український контекст. Зокрема в Асортиментній кімнаті виставляли роботи військової, поетки та мисткині Клементини Квіндт. Її вірші нагадують одночасно щоденник та сповідь. Вони не про специфічну квірність, а про війну і досвіди, які люди відчувають, незалежно від ідентичностей.
Бо, знаєте, орієнтація чи гендер не роблять тебе «не такою» — ти все ще залишаєшся частиною більшої спільноти. Клементина пише «зрозумій цю жертву зі мною / вшануй цю втрату зі мною».
Бо на кожній події — в місяць гордості чи поза ним — ми дякуємо і вшановуємо тих, хто нас захищає, зокрема, представни_ць ЛГБТК+ спільноти: і тих, хто знайшов сили бути відкритими, і тих, хто з різних причин тримає свою ідентичність у таємниці.
Експозиція Клементини Квіндт
Цьогорічну програму подій співорганізовували разом із випускни_цями школи фра фра фра та спільнотою 20Р_. Разом з ними провели зін-майстерню, яка стала приводом поговорити про історію прайд-руху. Той прайд-рух, який ми зараз знаємо, почався з американських повстань у Стоунволлі і поступово з протестів перетворився на місяць видимості.
Оскільки український контекст був і залишається іншим, згадали про об’єднання «Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права», а також виставки та публікації від квір-мисткинь та митців.
Друга подія — майстерня з дреґ-макіяжу — стала приводом поговорити про місця та спільноти. Зі спільної дискусії виділили основну проблему формування ширшої спільноти у Франківську: місто поділене на безліч герметичних бульбашок, яким важко перетнутися. Ті, хто хоче організувати чи відвідати події чи акції, думають, що вони одні та не зберуть достатньо аудиторії. І так у кожній бульбашці. Тим, хто опинився у місті недавно, важко потрапити у менші закриті спільноти, а ширшої інформації майже нізвідки отримати.
І поки так звані захисники традиційних цінностей (що б це не значило), запитуватимуть: «Та що ж це робиться?», — робити треба більше.
Розширення спільноти та більша обізнаність необхідна насамперед для безпеки. Я б хотіла бачити Франківськ містом, де підліткам (та й дорослим), які, на чиюсь думку, виглядають неформально, було безпечно. Де вони мали б місце прийняття та людей, які їх підтримають.
Як кажуть, be queer, have fun. І нехай цей fun буде безпечним для усіх.
Фото: Вікторія Видиборець
