Головна редакторка post impreza Ольга Перехрест подивилась новий фільм режисерки Ірини Цілик «Я і Фелікс» двічі: у 2022 році під час Київського тижня критики і в 2024 на початку довгоочікуваного всеукраїнського прокату. Про звʼязок фільму та роману Артема Чеха «Хто ти такий?», а також про дебют Юрія Іздрика в кіно читайте у нашій рецензії (зверніть увагу: тут є спойлери).
…це камінг оф ейдж в Черкасах 90-х,
де замість нормальної батьківської фігури — Іздрик
Перше, що ви почуєте під час перегляду фільму, — «Болеро» Равеля.
Равель напише свій — в майбутньому найвідоміший — твір у 1928 році.
За 14 років до цього, коли Німеччина напала на Францію, 39-річний Моріс Равель намагається потрапити на фронт добровольцем (раніше він був визнаним непридатним до служби через слабку статуру — Равель був низького зросту і важив лише 48 кілограмів). У льотчики його не беруть. Після кількох невдалих спроб Равель нарешті потрапляє до Тринадцятого артилерійського полку водієм вантажівки в березні 1915 року. Йому — 40. Равель перевозить боєприпаси під Верденом, страждає від безсоння та проблем з травленням, хворіє на дизентерію. У 1917 році обморожує ноги. Його демобілізовують.
Чи важливо нам знати цей факт з біографії Равеля, коли чуємо його музику?
Чи дивились колись музикознавці на Равеля як на ветерана?
А ми — дивитимемось?
Це хороше питання. Я не маю на нього відповіді.
У пошуках батька і Бога
— Це все тому, що ти в Фелікса влюбилась?
— Влюбилась.
— І що, ти думаєш, що він — красивий?
— Красивий.
Відповідь на питання «чи красивий Іздрик» (адже саме він втілює на екрані Фелікса) можна пошукати десь у 2020 році, коли Meridian Czernowitz видало збірку Naked One з ілюстраціями у вигляді фотографій оголеного Іздрика. Йому тоді було 58 років. Проєкт супроводжував опис про «зневіру в поетичному слові та воскресаючому духові». Мовляв, лишається тільки смертне тіло.
Зневіра і смерть — цей опис пасував би й Феліксу.
«Іздрик для мене — яскраве втілення цього героя, дещо надломленого; людини, в якій відчувається чорна прірва, — тільки зачепи. Але водночас у його персонажі так багато всього іншого, цілий яскравий світ. Іздрик, попри те, що не мав таких досвідів у своєму житті, ніколи не мав військового досвіду (хоча, наприклад, був ліквідатором на ЧАЕС), у нього були інші межові досвіди, коли він балансував на краю, — і втримався», — казала Ірина Цілик під час зустрічі в Києві про вибір Іздрика на цю роль.
«Я кажу їй: Ірка, про що ти говориш? Таке враження, що Мартін Скорсезе запитав у Аль Пачино, чи він хоче зніматися в його фільмі. Та звичайно, що хочу, яка різниця, який сценарій та який герой», — каже про свій досвід кастингу сам Іздрик.
Хоча роль Фелікса називають акторським дебютом Іздрика, це не зовсім так: варто уточнювати про акторський дебют у кіно, адже у 2020 році він грав Орфея в опері Романа Григоріва та Іллі Разумейка CHORNOBYLDORF.
«Ця історія про те, як із хаосу, утвореного з уламків знищеного світу, утворюється образ нового світу», — ділився Юрій Іздрик про роботу в CHORNOBYLDORF.
Можливо, саме це «збирання світу з уламків» і дається Іздрику найкраще.
У фільмі Цілик він грає Фелікса — втомленого, жорстокого чоловіка, що багато пʼє, здає бібліотечні книжки на макулатуру, встає на захист «своїх» — і своїх же травмує, ветерана війни в Афганістані та страхітливо привабливого діда. Адже який малий не захопився б чи не єдиним дорослим, що звертає на нього увагу, веде довгі розлогі розмови про жінок та гриби, грає у шахи і дає потримати справжню зброю?
Фелікс займає багато місця в спогадах Тимофія, але водночас забирає не так багато екранного часу, як здається. Іздрику вдається вчергове втриматись на межі й не перетягнути на себе ковдру акторської роботи: її достатньо, але не забагато; а його герой залишається героєм, а не є альтер его самого поета.
Коли йдеться про Фелікса, окремо цікавим обʼєктом спостереження є мова, якою ми послуговуємось, описуючи його стосунки з Лідою: хто він такий — її бойфренд? Співмешканець? Коханець? Романтичні стосунки дорослої жінки, яка має онука шкільного віку, з чоловіком — не надто популярна тема для української масової культури. Але Ліді (яку грає Галина Стефанова-Веретельник) байдуже, що про неї подумають: Фелікс — це її доросле рішення, за яке вона готова нести відповідальність. Або ж готова прийняти залежність від нього.
Фелікс — відразливий і цікавий одночасно, харизматичний і набридливий. Такий, що мрієш позбутись його у своєму власному житті, — але як же цікаво було б послухати про нього історії.
Ба більше: на фоні постійно відсутнього ненадійного тата, який звертається до сина «корєшок» і переховується від кредиторів, навіть нестабільний Фелікс виглядає більш постійною батьківською фігурою. Точніше, ми, разом з Тимофієм, намагаємось зібрати цю батьківську фігуру з уламків Феліксової людяності та спорадичних зʼяв і подарунків тата. Виходить не дуже.
Тож Тимофій багато блукає (ледь не пишу «тиняється») містом: пагорбами, гаражами, дворами, майданчиками й вулицями. Нормальне правило сторітелінгу: хочеш допомогти персонажу знайти відповідь на екзистенційне питання (і «Хто ти такий?» — одне з них) — відправ його в подорож. І коли простір міста стає затісним для такої мандрівки, адже там відповідей на ці питання знайти не вдається, Тимофій-підліток сідає на автобус, що забере його з рідних Черкас.
Тема відсутності й пошуку батька так чи так постійно крутиться в українському (і не тільки) кіно. І, якщо вірити кіноесею Антоніо Лукіча (який, здається, будує свою карʼєру саме на дослідженні стосунків з батьками): якщо наприкінці всі персонажі мають зустріти Бога, то чи можна вважати (не) зустріч з Феліксом у фіналі фільму «смертю Бога»?
«Бога немає, мам, як він мене забере», — пише у 2015 році репер Freel під час останніх боїв за Донецький аеропорт. Як писав «Слух», на цей трек безпосередньо вплинув Артем Чех: «Я знав, що інколи Чех так само, як герой пісні, дзвонить додому з передової просто, щоб сказати дружині, що кохає її, що він живий».
Трек «Спалах» вийшов у 2018-му. У цьому ж році Чех почне писати книжку про своє дитинство.
Оптимістичний погляд на песимістичне покоління
Якщо ви читали роман Артема Чеха, будьте готові, що фільм дещо відрізнятиметься від нього. Якщо ще не читали — то після перегляду фільму роман допоможе дізнатись більше про його персонажів.
«Я і Фелікс» і «Хто ти такий?» працюють немов два боки однієї історії; дві версії подій, які нам розповідають люди з різною оптикою — оптимістичнішою і песимістичнішою. Мені хочеться вірити, що принаймні частка причини цього — прагнення Ірини Цілик тримати свого чоловіка за руку і вперто шукати світло в цій історії, переказуючи його дитинство тисячам сторонніх людей.
Ймовірно, фільму (і книжці) можна було б закинути, що кіно і література не є заміною психотерапії, і робота над своїми травмами не потребує залучення аудиторії — але було б лицемірно робити це у таймлайні, в якому щонайменше існує фільм «Всі страхи Бо» Арі Астера.
«Діти, такі вже дорослі, такі незалежні, але від того ще більше незахищені та вразливі. Ростуть без тат, виростають, наївні у своїй жорстокості, говорять образливі речі, йдуть з дому, повертаються, змерзлі і зголоднілі, але ні, не просять вибачення, зачиняються у своїх кімнатах і похапцем проживають своє дитинство, ніби далі на них чекає щось краще», — пише Чех у романі.
«Я нещодавно порахувала, що мій чоловік 3 роки свого життя з тих 17, що ми разом, не був поруч зі мною, бо був у війську. Не можу вибачити війні, крім всього іншого, що вона ще зжирає нашу молодість», — казала Ірина в розмові зі сценаристкою та режисеркою Мариною Степанською.
Хай що казатимуть огляди на цей фільм, не думаю, що «Я і Фелікс» — це «фільм про 90-ті» або «про покоління 90-х».
Адже, якщо назвемо цей фільм «про покоління 90-х», ми фіксуємось виключно на подіях минулого, на всіх цих примірках кросівок на картонці й касетах «ВУЗВ», на радянських меблях і бідності, на спогадах, на тому, що з нами сталося (і це працює, якщо йдеться про роман Чеха).
Але Цілик знімає фільм про своє покоління — тобто буквально про свого чоловіка, своїх друзів і подруг, про чоловіків своїх подруг, які, можливо, вважали, що ніколи не підуть на війну, і ось вже воюють самі. І одне з того, чого вони бояться, — це стати такими, як Фелікс, втраченими для суспільства ветеранами. Це історія про покоління, яке мріяло вирватись зі свого бідного дитинства і потрапити у своє краще майбутнє, а натомість потрапило у війну. Ну тобто більш-менш — про всіх нас.
Якщо роман працює як занурення в минуле і рефлексія над ним, то фільм — це розповідь про минуле, яка допомагає зрозуміти теперішнє.
Тобто — як, мабуть, і більшість того, що вже зробила українська культура після 2014, — це фільм про війну та її наслідки.
«Насамперед я писав саме про ветерана Афганської війни, і жодних паралелей не хотів проводити. Тим більше запланував цю книжку писати ще до того, як почалася російська агресія, тобто це ще до 2013 року. Мені було 15 років, я подумав, що маю стати письменником у своєму житті; коли виросту, напишу обов’язково книжку про цього Фелікса (насправді його звали Філіп), і це буде такий opus magnum. І повернувся до цього, коли сам вже повернувся з АТО, коли зрозумів, що це таке, як на це можна дивитися і як про це писати. Це мені допомогло зрозуміти цього персонажа. До цього я його не розумів і не міг почати писати книжку. Ну і так збіглося, що у нас триває війна, у нас є ветерани, у нас є люди з ПТСР, і мій персонаж — такий самий», — казав у 2021 році Артем Чех.
Чех пішов добровольцем у 2015-му, і 15 місяців провів в АТО. У лютому 2022 року повернувся на службу в Збройних силах України. У травні 2023 року він дивом вижив в Бахмуті. І ось ми тут.
Чи зможемо ми колись дивитись на тексти наших письменників, які служили у Силах оборони, як на «просто» літературу, а не як на літературу ветеранів? Чи можливо дивитись фільм, що був знятий в час, коли частина територій України була окупованою, і який був змонтований після повномасштабного вторгнення, не як фільм про війну? Ким ми зрештою стали за минулі 10 років — і якими ми ще станемо? Чи втримаємось на межі, чи будемо далі закохуватись, чи побачимо те своє краще життя, у яке вірили у дитинстві?
Попри відповіді, хочеться вірити, що хтось нас теж потримає за руку — і вперто шукатиме разом світло, коли ми почнемо пригадувати, як це все пережили.
Усі фото з бекстейджу зйомок надані командою фільму
