Мистецтвознавця за покликанням, опинившись не з доброї волі у 2022 році в Івано-Франківську, я не могла не звернути уваги на місцевих майстрів — художників. Таким чином мій погляд зупинився на роботах Юрія Боринця.
Юрій Боринець — сучасний український художник експериментального спрямування, працює в галузі графіки, живопису та скульптури. В останнє десятиліття він стає одним із постійних учасників виставок «найновішого» мистецтва в Івано-Франківську, в інших містах України та за кордоном.
Ніби несподівано виявилася група художників, зухвалих у пориві звільнити свідомість від мотлоху радянської спадщини, явити власну естетику, свої правила творчості без жодного схиляння до стереотипів будь-якого порядку. Зокрема такому, що їхнє рідне місто залишається тихим, закритим, провінційним місцем і перебуває у тіні Львова та Києва. Виклик стереотипам прийняли не просто молоді художники, але цілком професійні, — ті, хто знає, як прямувати в мистецтві шляхом свободи та повноцінної самореалізації. Юрій Боринець — один з них.
Однак немає сенсу підводити під загальний знаменник оригінальне явище. Справжня унікальність творчості Боринця — не в сумі особливих формальних прийомів. Хоча вони таки існують і легко видають авторську індивідуальність, де відсутні ілюзіонізм і великовагові натуралістичні побудови. Стиль цього художника цілком впізнаваний: зовні простий, але асоціативно багатий. Боринець підводить до сприйняття реальності без примітивних шаблонів, і заохочує до відкритих емоцій та мислення без забобонів. У чому ж коріння його справжньої оригінальності? Під час занурення в простір його картин спадає на думку, що все, що він зображує, — це результат глибоких розмірковувань і сильного почуття, викликаного реальністю, з якою він пов’язаний від народження. Можна вважати, що йому пощастило народитися на Прикарпатті, а саме у Калуші.
Прикарпаття постійно лишається у центрі особистої та творчої біографії Боринця. Дитинство його пов’язане з Калушем, де він закінчив середню школу. Професійну підготовку отримав у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на художньо-графічному факультеті. Керівник його дипломного проєкту — Володимир Лукань, легендарна особа для кількох поколінь франківських художників та мистецтвознавців. Нині Юрій Боринець живе у Надвірній у своєму будинку та разом із дружиною Елеонорою, теж художницею, виховує п’ятьох дітей.
Серед багатьох композицій Юрія Боринця одна здатна спричинити масу суперечливих реакцій. Судячи з назви, це пейзаж «Карпати». Однак, по суті, там немає ніякого пейзажу. На рівному червоному тлі пензлем і чорним кольором намічені три піраміди, з’єднані в один ланцюжок. Подібні види гір з пірамідальними верхівками існують у Верховині та Перкалабі. Але топографічні частковості ніби винесені за рамку зображення.
Дивно, що перед цією картиною, написаною в дуже узагальненій манері, чомусь відчуваєш захоплення і навіть благоговіння. Причина цього — розумно продуманий аскетизм художніх засобів. Червоний колір фону композиції можна трактувати з урахуванням ряду символічних позначень. Але, найімовірніше, це був би хибний шлях. У цьому варіанті червоний колір найбільше асоціюється з вогнем та святом. Ще він нагадує захисний червоний покров Богородиці. Крім того, ідея пірамідальних вершин, що динамічно перетікають одна в одну, немов би невагомих, дає сильний привід для піднесених асоціацій. Зрештою, стає зрозуміло, як це бачить художник. Карпати, за великим рахунком, — не просто гори та лісовий масив біля їхнього підніжжя, а насамперед — сакральний об’єкт. Контакт із ним для будь-якої людини не залишається без наслідків. У зв’язку з цим згадується один відомий науковий (?) факт: у Карпатах діють сильні космічні вібрації. Як наслідок, для мешканців цього краю нормою є високий інтелект та яскраві творчі здібності. Тут трапляється, що навіть неймовірно старі люди бувають провідниками глибокої мудрості.
Існує пріоритетна властивість в еволюції стилю художника. Він старанно пройшов усі стадії професійної школи: академізм, рєпінську методику, роботу на природі та освоєння прийомів пленеризму. Потім колишній досвід був ґрунтовно переосмислений. Головне джерело натхнення — природа та атмосфера Прикарпаття. Щоб знайти себе та свій почерк на шляху, де залишилися сліди багатьох іменитих попередників та сучасників, довелося заново попрацювати. Розвиток власного методу привів до досвіду Казимира Малевича. Цей великий реформатор мистецтва показав усі переваги «розумної» творчої дії у тому напрямі, щоб її кінцевий продукт був здатний змінювати реальність та свідомість людини. Виявилося, що підтекст важливіший за текст, а автор просто повинен пережити стан деміурга, захоплено творячи свій світ. Випробувавши на собі такі рецепти майстерності, Боринець ставить за мету звільнення власного гена креативності та її досягає. Це означає: думати і відчувати відкрито, яскраво, без упереджень.
Що ще було важливим у досвіді Малевича — мінімалізм та абстрактність від предметної конкретики, пошуки смислів, а не поверхових вражень. Йому хотілося злетіти на вершину і звідти пережити блаженний стан «безваги», спостерігаючи лише загальні контури реальних форм, оскільки внизу він спостерігав надто багато брехні та фальші. Мінімалізм Малевич називав іншим словом — «економія» формотворчих засобів. При цьому він посилався на універсальний закон природи, що забезпечує життєздатність естетично цілісним конструкціям. І навпаки, конструктивно грубі та недосконалі утворення в природі та соціумі, по суті, злісні та агресивні чудовиська, вважаються «неекономними» і неодмінно зазнають переоформлення та знищення. Художники працюють з цими суперечностями, а насправді удар на себе приймають і перемагають воїни світла.
Але якою є ціна відновлення світової гармонії? Відповідь — у самій реальності. Український воїн — гарна, розумна, освічена людина, з іншого боку — людиноподібні істоти зі звіриними інстинктами.
У творчості Юрія Боринця, який цілком оцінив ідею «економного» формоутворення, знайшлося місце для найгостріших і найнагальніших проблем. Але у чому його основна перевага? Це щастя народитися та жити у Прикарпатті. Сучасний художник не потребує «відлітати» кудись і нехтувати враженнями власного оточення. Варто уважніше озирнутися навколо — і тут же знаходиться образ гармонійної та палкої любові Неба та Землі. Небо у стрімкому пориві до союзу із Землею і, захищаючи Землю, готове прийняти на себе відтінки земного колориту, як і зображено на одній із картин Боринця. Експресивно трактується історія сонця, що заходить і палає вогненним жаром, і віддаляється від маленького, земного кущика, залишеного в тіні й самотнього. Фрагменти реальності легко дозволяють уявити цілісність ситуації в ореолі та динаміці живих емоцій: радості, смутку, захопленні й любові. Фрагмент дає привід для активізації уяви та думки не лише автора, а й глядача. Так відбувається постійно. Чоловічий торс, у зображенні якого смисловий акцент переноситься на нижню частину — на ноги, енергія яких передається землі. Фігура нагадує стовбур дерева, а його коріння — глибоко у землі. Мимоволі виникає асоціація з ідеєю опори та захисту земного простору.
Незвичайною є одна з композицій, де домінує чорний колір, який сприймається трагічним акордом, нагадуванням про смерть. Але якщо бути уважнішими, то погляду відкривається, що під покровом чорного кольору пульсує білий, його вібрації наростають від нижнього кута з дедалі більшою силою. Головне — контраст білого та чорного кольорів настільки динамічний, що виключає повне торжество одного з них. Напрошується висновок: смерті немає в природі й немає її для людини, але є нескінченні трансформації.
Творчість Юрія Боринця — абсолютно самобутнє явище, яке варто сприймати як різновид інтелектуального мистецтва. Стиль його мислення, що уникає багатослівності, порожнечі та примітивності, це наслідок особливого генотипу мешканця Прикарпаття. Контекст і передумови його творчого розвитку самі собою унікальні.
Веселка
Колись художник Михайло Бойчук звертався до себе та своїх однодумців із запитанням: що може дати світові сучасне українське мистецтво? З урахуванням нинішніх реалій відповідь досить передбачувана. Вже стільки часу — днів, місяців та років — Україна захищає весь цивілізований світ від агресії вандалів. Це величезна праця і великий подвиг, тому виникає питання: де знаходяться ресурси волі та фізичних сил на шляху до перемоги? Відповідь ховається в висновку, що став очевидним: мистецтво мусить бути чимось більшим, ніж сферою ідеального буття, воно більше не замикається у вежі зі слонової кістки. А художники мусять брати участь не лише у виставках, а й волонтерському русі, своєю майстерністю наближаючи перемогу над ворогом.
