Мистецтвознавиця Валентина Немцова про творчість Яреми Стецика.
Ярема Стецик — визнаний майстер пейзажу з Івано-Франківська. Його головний об’єкт — краєвиди карпатського лісу та гір. Це аж ніяк не новизна — працювати в галузі пейзажного жанру, блискучий розвиток якого в Україні забезпечили багато відомих попередників. Так само не новим і далеко не оригінальним для Прикарпаття є вибір краєвидів гірських вершин. У багатьох містах Івано-Франківської області (у Верховині, Надвірній, Калуші, Яремчі тощо) успішно працюють художні школи, де звичною є пленерна практика, тобто робота на відкритому повітрі. Педагоги та учні цих шкіл створюють дуже навіть непогані свої версії краєвидів Карпат.
Однак карпатські пейзажі Яреми Стецика дійсно унікальні. Так само унікальний і їхній автор — не лише майстер станкового та монументального живопису, а й також музикант та організатор низки оригінальних музичних проєктів, призначення яких — бути сучасним, не боятися бути галасливим, ризикованим і, за його словами, досягати справжнього кайфу з допомогою музики та співу. Як дизайнер, Стецик відрізняється талантом розробки нових просторів, де будь-яка людина почуватиметься комфортно та радісно. Для самого митця цінною частиною його праці є практика вчителювання та робота з дітьми. Він бере участь у роботі волонтерського центру для реабілітації ветеранів «Петрос». Ярема всюди створює простір, де кожен може сказати: «Нам добре тут бути».
Серед професіоналів Стецика називають універсальною особистістю, а його мистецтво має ознаки універсалізму, оскільки воно завжди вище за одиничний факт і в міру пізнання сутності нашого Буття, дійсно здатне до створення нового Буття. Якщо зайде мова про Буття, у нього це означає: не животіти, не виживати, а самому створювати свою реальність, бути вільним та щасливим. Серед вагомих професійних здобутків художника: завершення з командою учнів та помічників понад 300 символічних робіт та декоративно-ужиткового характеру для прикраси громадських будівель у Франківську та інших українських містах.
Серед перших учителів та наставників Яреми був його батько Михайло Стецик — великий майстер пейзажу зі схильністю до символізму, який успішно подолав канони імпресіонізму, що вже набили оскому. Можливо, саме від батька Ярема успадкував потяг до широких просторових побудов, уміння «розмовляти» з олійними фарбами таким чином, щоб зберегти биття їхнього пульсу та живе дихання.
У серії низки пейзажів, які були на виставках середини 2000-х років, відчувається багато юнацького запалу та окриленості. Там немає посилань на чудове, прозоре повітря Карпат та тумани на верхів’ї гір. Зате є широкий простір, рух ліній та пульсація насиченого кольору — червоного, жовтого чи темно-синього, що дає передчуття яскравих переживань.
Краєвид Говерли вирішений у вигляді експресивно окресленого ієрогліфа. Говерла виступає не грізною вершиною заввишки понад 2000 метрів, а радше, за своїм зовнішнім контуром, добродушним диваком, носатим та вусатим. Дуже колоритно вирішений нічний пейзаж: синьо-чорна темрява над горою захоплює небо і ллється на гірську верхівку, але тепло та сила золотистого сонячного світла огортає гору, перемагаючи пітьму і залишаючись домінантною у всій композиції.
З’ясувалося, що для того, аби написати хороший пейзаж, не можна укладати з природою якісь сумнівні угоди та залишатися абсолютно щирим, забуваючи про зовнішні ефекти або маючи намір комусь сподобатися.
Знову ж таки, як і в музичній творчості, постає слово «кайф» — створювати цей стан нескінченної радості та емоційного підйому. Художник пише «портрет» природи, дбайливо зберігаючи у своїй душі та пам’яті найвиразніші її фрагменти, прагне знайти найважливішу ідею і суть своїх накопичених фрагментів. Водночас природа так само «пише портрет» художника. Стрункі ряди дерев, незламні у своєму зрості та розвитку, висота гір та природна, без фальшу, гра стихій привчають думати та відчувати «на висоті», бути мудрішим, проникливішим. Не дивно, що з роками митець створив свій різновид епічного чи концептуального пейзажу. Його одкровення та спостереження виходять за межі приватного факту чи події. Він не скаже: ось минув бурелом, стовбури могутніх дерев тепер безсило розкидані. Головне — викликати у ймовірного співрозмовника зустрічний емоційний сплеск і дати простір думці. Тільки б не було банальних розмірковувань.
Спектр складних асоціацій — абсолютна норма для багатьох його робіт. Відповідно, допустимою є широка умовність та свобода неакадемічного змісту в рішенні колористики та композиції. Очевидність виходить за рамки зображення. В одній з останніх картин — на нейтральному тлі ніби спонтанно з’являється золотистий хрест, увесь сонячний. А всередині хреста «пливуть» у хмарах три гірські верхівки синього кольору, відокремлені від основного кам’яного масиву. Ніби за трафаретом виникає проста думка — це хресна дорога України, символ її страждань та втрат. Проте сонячне світло ллється активно та нестримно. Стає зрозумілим, що в інших народів теж є своя хресна дорога. Але головне — це те, що верхівки карпатських гір вже досягли Небес та прийняли виклик Вищого начала. Тож помолимося і підемо своїм шляхом. Хоча це важко і боляче. А шляхи Господні несповідимі.
Карпатське море. Вид з Петросу. Полотно, олія. 100х70см. Січень 2025
Ще одна чудова картина Яреми Стецика з останніх викликає справжнє захоплення поєднанням простого і складного, явного і того, що відкривається не так просто. На непроглядно темному тлі стоять білі, ніби в снігу, дерева. Але біле покривало на стовбурах та гілках дерев — не сніг, а містична субстанція. Виникає відчуття якоїсь незахищеності та крихкості. Можливо, перед нами роздум про крихкість межі між Буттям та Небуттям. У наші дні такі стани бувають надто частими. При цьому, ланцюг асоціацій не переривається на одному моменті, дозволяючи й надалі шукати нюанси сенсів на більш глибинних рівнях образу.
Смереки. Березень 2025, Буковель. 100х70 см, полотно, олія
У картинах Яреми Стецика можна роздивитися один з його улюблених прийомів. Він захоплюється зображенням одних тільки гірських вершин, де можна спостерігати грандіозні епічні дійства: боротьбу світла та темряви в оточенні гір або сходження потоків космічної енергії поверх гір. Однак, це — не констатація настільки чудових подій, а радше відчуття співучасті до моментів перетворення у природі. Так народжується нова сила в душі та нове натхнення.
Головне зображення: Рожевий час. Говерла 2061 м. Вид з Брескула. Серпень, 2024. 100х70 см, полотно, олія. Колекція Віктора Гищука
