7 лютого у франківському Центрі сучасного мистецтва відбулось відкриття виставки київської мисткині Євгенії Григорʼян «Тіло». Євгенія — мультидисциплінарна мисткиня. Народилася 1983-му в Києві. Протягом останнього року працює в техніці графіки, експериментує з біоматеріалами, досліджує звʼязок між тілом та емоціями, фізичністю та самосприйняттям.
На виставці, що відкрилась у Франківську, представили понад 10 написаних у графічній техніці полотен та інсталяцію зі зліпків певних частин жіночого тіла. Тіло тут представлено як «посередницька форма, що існує між зовнішнім і внутрішнім світлом». Ми розпитали авторку про її проєкт.
Якою є історія проєкту? З чого він почався, що надихнуло?
Дуже давно цікавлюсь психологією, навчалась в різних психологічних техніках близько семи років. Також маю великий досвід у психотерапії, пропрацьовуючи різні теми, які мене турбували протягом цього часу. Тому психологія має великий вплив і на моє мистецтво.
Для мене найчастіше моє мистецтво — це спосіб інтроспекції.
Відправною точкою цієї серії були зліпки з мого власного тіла — як рефлексія власних почуттів і переосмислення дитячої травми; сприйняття себе як особистості та себе у своєму тілі. Завдяки зняттю зліпків зі справжнього тіла досліджую кордони між цілісністю і фрагментарністю.
Як ви обирали жінок, з якими працювали? Хто вони?
З першої публікації відеодокументування цієї інтроспекції, як знімаю зліпок з тіла, мені почали писати жінки, що їм це дуже відгукується; багато хто пропонував, щоб я зняла зліпки з їхніх тіл. Зрозумівши, що навіть попри війну тема тілесності й самосприйняття важлива, поринула в оповіді інших жінок. Охочих було багато, і, на жаль, не всі взяли участь в цьому проєкті.
Я запропонувала своїм натурам зробити зліпки з їхніх тіл, особливу увагу надаючи тим частинам, які найбільше турбували учасниць експерименту. Під час зняття гіпсу проводила короткі інтерв’ю про їхнє ставлення до свого тіла.
Мені важливо, щоб жінки звернулися всередину себе, адже естетика людини — це не лише зовнішній прояв.
Чому саме тіло і тілесність? Чому лише жіноче, а не чоловіче тіло?
Мене цікавить момент, коли людина усвідомлює, що фізичне «Я» не є тим, чим володієш чи контролюєш, а радше чимось, де ти живеш. Це — місткість, капсула, що відділена від особистих емоцій.
Працюючи з різними жінками, чітко усвідомила різність сприйняття себе і себе у своєму тілі, ставлення і переживання людського тіла. Особливо цікаво було аналізувати відчуття, коли тіло є частиною людини та коли воно відділене. Роблячи зліпки з певних частин тіл, ніби стикаюсь з ідентифікацією цієї частки, яка у своєму відокремленому прояві може лякати. Це схоже на витратний матеріал, який функціонує уособлено, не маючи ні почуттів, ні бажання.
Жінки є ключовим елементом моєї творчості. Через те, що сама є жінкою, можу розуміти, що відчуває жінка, що думає. Якби була чоловіком, то, напевно, мені було б ближче розповідати про чоловіче начало.
Але, гадаю, у моїх роботах можна розцінювати персонажів як представників всіх статей, адже працюю над універсальними темами, і питання, які порушую, можуть стосуватися не лише жінок. Через своє мистецтво прагну заохотити глядачів до внутрішнього діалогу про переосмислення традиційних цінностей, соціальних норм, етики та моралі. А це стосується всіх гендерів.
Франківськ має непросту історію з феміністичним мистецтвом. Чи вважаєте свою виставку феміністичною?
Моя практика поєднує теми тілесності, психології, фемінізму та натуралістичної репрезентації. Гадаю, мої феміністичні погляди часто спонукають досліджувати теми, пов’язані зі стигматизацією та сексуалізацією жіночого тіла.
Фото: Тарас Теліщак
