У франківському календарі подій, повʼязаних із мистецьким процесом, серпень однозначно можна назвати місяцем ЦСМ. Чи то б пак місяцем памʼяті ЦСМ. 21 серпня 2013 року відкрився перший в Україні муніципальний Центр сучасного мистецтва. Ініціатором створення ЦСМ був Ігор Панчишин, керував новоствореним центром художник та куратор Анатолій Звіжинський.
Протягом трьох років ЦСМ став яскравим центром мистецького процесу (ми публікували враження митців та мисткинь, які ті озвучували в 2015-му). Та у 2016-му у Звіжинського закінчився контракт, а новою керівницею центру призначили волонтерку Ірина Клицюк, що викликало обурення в мистецьких колах міста.
Це обурення вилилось в перформативну мистецьку акцію — «похорон муніципального Центру сучасного мистецтва», який відбувся 8 серпня 2016 року. Після цього Франківськ став містом, де існує два Центри сучасного мистецтва: муніципальний та незалежна ініціатива ЦСМ. 21 серпня 2016 року відбулась презентація нової незалежної Ініціативи ЦСМ.
Бажаючи зберігати памʼять про мистецький процес, аби пізніше можна було відтворити причинно-наслідкові звʼязки, post impreza публікує некролог ЦСМ та цитує матеріали, що фіксували подію.
Некролог
5 серпня, у п’ятницю, у другій половині дня на третьому році життя спочив у Бозі незабутній і багатьма улюблений Івано-Франківський муніципальний Центр сучасного мистецтва.
Після місячної прогресуючої кумедії несхибна рука мерського молоха кинула в Тартар небуття наш ЦСМ. Станіславське мистецьке середовище втратило виплекане трудами багатьох творців дитятка, яке мало, але якому не судилося — стати сильним мужем.
Сумуємо, але не плачемо, від усіх мистецьких душ співчуваємо батькам-засновникам ЦСМ і з потугою повсталої енергії сильних креативних і сучасних оголошуємо — Центр сучасного мистецтва в Івано-Франківську оживе, як міфічний і незнищенний Фенікс без гнилої міської влади, оживе вільним, прекрасним!
фото: Galka.if.ua
З маніфесту нового ЦСМ:
Історія створення Івано-Франківського Центру сучасного мистецтва (ЦСМ) сягає кінця 1990-х років. Власне, коли через рік-два після останньої «Імпрези» в 1997 році стало очевидним, що продовження не буде, в Ігоря Панчишина з’явилася ідея створити в місті таку інституцію (точніше, це була спроба використати досвід його роботи в Наглядовій раді ЦСМ Сороса та фонді «Відродження» в Києві).
Бієнале «Імпреза» фактично з 1991 року (друга бієнале) проголошувала створення Музею Сучасного Мистецтва в Україні та Центрів сучасного мистецтва в різних містах, і в першу чергу в Івано-Франківську.
Група стратегічного планування розвитку Івано-Франківська при міській раді в 1998 році одним з пріоритетів політики міста визначила мистецько-фестивальну та туристичну складову. В ній вагому роль мав відігравати Центр сучасного мистецтва. Локацією для втілення задуму уряд міста виділив приміщення колишнього кінотеатру ім. І. Франка.
Величезний покинутий простір триповерхової будівлі, здавалося, добре надавався для експериментів у сфері сучасного мистецтва. Але брак коштів на утримання залів та мінімальний штат працівників не дозволяли повноцінно задіяти можливості споруди. Не було спеціального освітлення, виставкових стендів, матеріальних ресурсів, що обмежувало виставкові проєкти.
Відбулася низка акцій і програм, що мали синтетичний характер, запроваджено кілька напрямків діяльності – виставковий, освітній і створення медіалабораторії. Наймасштабніша подія за організаційної співучасті ЦСМ, всеукраїнський фестиваль «Культурний герой» (2002), розташовувалася переважно у інших локаціях міста. Проіснувавши в такому форматі до 2004 року, після продажу нерухомості приватному інвестору ЦСМ призупинив своє існування.
Його нова сторінка розпочинається з 2013 року, коли після проведення реєстраційних процедур депутати міської ради затвердили нову редакцію Статуту комунального закладу «Івано-Франківський Центр сучасного мистецтва». 21 серпня в невеликому приміщенні на вул. Шевченка, 1 відкрилася перша виставка під назвою «Презентація».
Перш за все це була експозиція подарованих робіт – 13 франківських авторів зголосилися на добрий жест. ЦСМ таким чином демонстрував намір до музеєфікації і окреслював коло охочих з ним співпрацювати. До виставки ЦСМ видав каталог подарованих праць. Пізніше цю колекцію представили на ArtKyivContemporary 2013. Така акція повторювалася ще два рази – 21 серпня 2014 та 2015 років – поповнюючи колекцію, що промовисто промовляло про серйозність намірів. Послідовність – важливий елемент для вироблення довіри.
Після місцевих виборів 2015 року муніципальний уряд сформувала нова амбітна команда. Змін зазнали пріоритети розвитку міста. ЦСМ також поступово змінював свою інституційну політику. За відсутності відповідно облаштованого приміщення та системного фінансування ЦСМ обрав практику співучасті у великих проєктах, не обмежуючись виставковою діяльністю, що мала інтенсивний характер (за три роки проведено понад сімдесят виставок, лекцій, майстер-класів, концертів, видано 8 каталогів, опубліковано близько 30 рецензій на виставки). Участь в «Карпатському просторі», «ПортоФранкоГогольфест» та запланована співпраця з «ПогранКульт: ГаліціяКульт» в Харкові дозволяють ефективніше інтегрувати результати співпраці у загальний культурний простір країни та вагоміше заявити про себе.
У 2016 році прийнято поправки до Закону України про культуру, згідно з якими керівники закладів обираються на конкурсній основі. Новостворений департамент культури неодноразово висловлював незадоволення роботою ЦСМ, який, на його думку, не відповідає культурній стратегії нової команди. Ігноруючи думки і пропозиції громадськості, департамент домігся з другої спроби усунення з посади його засновника і керівника. На його місце призначив молоду, мало кому відому навіть у місті особу, яка дотепер не мала жодного стосунку до сучасного мистецтва. Та справа не в особі, а треба розуміти, що таким чином відбувається профанація проробленої роботи, ба навіть самого поняття сучасне мистецтво.
Тому мистецьке середовище та Ініціативна група івано-франківських художників, журналістів, літераторів, бізнесменів, громадських діячів на противагу офіційним структурам висловлює бажання продовжити існування ЦСМ з уже сформованою визначеною стратегією та зі збереженням мети – створення Музею Сучасного Мистецтва – не у формі муніципального закладу, а громадської організації. Зрештою, вже давно час інституціювати поняття «Станіславський феномен», що виникло на одній з виставок в 1990-х.
За відсутності у місцевої влади розуміння розвитку сучасного мистецтва та процесів, що невідворотно відбуваються у світі, в країні та в місті, громадянське суспільство завжди має шанс для втілення подібних намірів. Що й неодноразово демонструвало.
Сучасне мистецтво за останній час спромоглося розвинути та пожвавити суспільну дискусію про місце і способи особистого самовираження, про свободи та обмеження, про важливість вміння комунікувати, а отже, про стратегії розвитку країни. Бо мистецтво, культура спроможні задавати моделі і вказувати на помилки.
(…)
Продовжити роботу ЦСМ в обраному форматі – важливий крок для культурного середовища, що формується. Насправді мистецтво не вирішує побутових проблем. Воно навіть не формулює відповідей на запитання, котрі інколи ставить перед допитливим глядачем. Але там, де мистецтво функціонує повнокровно, не існує збочень з візуальною рекламою чи музичним репертуаром в каварнях та громадському транспорті. Це дурнички, але вони важливі у побуті кожного. (…)
ЦСМ – інституція, що концентрує, інтегрує або протиставляє творчі ініціативи (як персональні, так і колективні), створює для них можливості перетину, платформу, де люди спілкуються. А коли люди спілкуються – знаходять точки для осмислення. І, як не парадоксально, подальша робота ЦСМ – це спрямування на розвиток індивідуальних свобод кожного. Інституція – система, що базується на принципах покарання і винагород. Але будь-яка система недосконала апріорі.
А митці – виразники людської свободи і вишуканості смаків, бо мистецька безкарність, мистецька вседозволеність дозволяє наблизитися до таємниці розуміння акту творення.
Не протистояти художнику, а створити комунікаційну платформу, не заперечувати чи забороняти, а інтерпретувати та пояснювати, не гальмувати і виправляти, а динамізувати і довіряти. З’ява нових імен, утвердження авторитету вже знаних, популяризація творчості місцевих художників в Україні – одне із завдань такої інституції.
Через налагодження та інтенсифікацію культурних обмінів, пропаганду творчості місцевих художників та поглиблення комунікацій художник – глядач ЦСМ створює умови для перетворення міста у майданчик для творчих експериментів, лабораторій, можливостей інтелектуального розвитку та самовираження, а отже, для виникнення мистецької напруги і поверненню місту статусу «феноменального».
За два роки, у 2018-му, Анатолій Звіжинський писав про акцію «похорону» так:
«”Перформанси-маніфести, від футуристичних до сучасних, є самовираженням незгодних, які намагаються знайти альтернативні способи дослідження переживання мистецтва у повсякденному житті”, — пише Роузлі Голберг. (…)
Похорон – метафора про закінчення певного етапу, формату, способу дії. Навмисне не застосовувалося антропоморфних форм, не загравалося з естетикою потойбіччя чи містицизму. Бруталізм дійства напряму пов’язувався з професійною безпринципністю держслужбовців і не тільки. Акція несла опозиційний характер, але не стосувалася конкретних імен, назв. (…)
Виступ мав соціально-мистецький посил і стосувався конкретної проблеми – непрозорості, непрофесійності та заангажованості при проведенні конкурсу на заміщення посади директора ЦСМ. Й робилося це вельми виклично щодо громади міста, котра, як несподівано виявилось для чиновників, має також своє бачення в цій галузі».
Головне фото: Ярема Проців
