Підтримати post impreza
Ніжність і відповідальність
Ілля Левченко 17 Січня, 2024

Про кураторів та художників

Ілля Левченко 17 Січня, 2024
Ніжність і відповідальність

Хто такі куратори і навіщо вони потрібні? На прохання post impreza Ілля Левченко, історик мистецтв та асистент кафедри історії мистецтв Київського національного університету імені Тараса Шевченка, написав про це колонку.


Йозеф Бойс казав, що кожна людина — художник. Сьогодні можна заявити, що кожна людина — куратор. Теза Бойса стосувалася дескілізації, депрофесіоналізації життя артиста, як це уявляли раніше, але водночас — зростання залученості художника та його впливу на життя. Тепер сучасному художникові достатньо виробляти ідею, формально позначаючи чи не позначаючи її матеріально. Освіта художника, так би мовити, «професійного» художника, стала опційною, адже заклади освіти, доступ до художніх матеріалів, ринку та «професійного» середовища почали розглядати як жорстко ієрархізовані. «Куратор» у XX столітті так само був переміщений у видимість демократичного простору.

Якщо з латинської мови «курувати» означає «піклуватися», «опікуватися» і проявляти ніжність, то питання обʼєкта, на який спрямовано дію, має просту і зрозумілу відповідь.

Ми піклуємося про дорогі нам речі: домашню бібліотеку; сувеніри (буквально — «спогад», «нагадування»), привезені з подорожей; фотографії, які зробили в цінні для нас миті. Облаштовуючи простір довкола цих обʼєктів, наповнюючи його звʼязками, близькими та зрозумілими лише нам, проявляємо своє піклування про них. Суттєвою заувагою тут є те, що поєднує кураторство та «мистецтво» у фразі Бойса: бюрократично і справді по-власницьки, на власній території, створюємо дискурсивний простір, часто зрозумілий та існуючий лише для нас.

Ієрархії в цьому просторі ми не лише вибудовуємо, але можемо й навʼязувати, щиро покладаючись чи вдаючи, що вони можуть мати універсальне значення — або значення, важливе бодай для когось, крім нас. 

Переоцінка значення, символічного і матеріального, залучених обʼєктів теж стає визначальною. Функції твору, який потрапляє «до рук» куратора, відхиляються від загальноприйнятих тим, що погляд формує вибірку і дозволяє увиднити те, що залишалося в сліпій зоні. Справді цінні речі (скажімо, роботи визнаних художників з цінником або ще буквальніше — дорогоцінні прикраси з фіксованою вартістю) межують у наших кімнатах із викинутими на берег моря черепашками та неякісними світлинами, позбавленими будь-якої художньої вартості. Кураторська практика і практика піклування тут подібна концептуальному жесту дадаїстів: соліпсизм художника дозволяє перетворити пісуар на фонтан (у випадку Марселя Дюшана), знайдені сплави свинцю біля моря — на образ міфологічних «щезників» (у випадку Васі Дмитрика), а яєчні шкаралупи — на утілення світу та спосіб критики традиції європейського живопису (у випадку Марселя Броттарса). 

Марсель Броттарс, 4 яйця, 1966. MoMA

Вася Дмитрик, Щезники. Виставка «До чого сниться вода» в «Асортиментній кімнаті». 2023. Фото: Яна Качковська

Подібність кураторства та мистецької практики є очевидною. Для подальшого розмірковування про специфічну роль цієї практики слід розмежувати (наскільки це можливо) самі способи кураторської практики. «Куратор колекції» музею, безумовно, проявляє турботу про колекцію та твори мистецтва, проте, як правило, на цьому його функції обмежуються. Це не означає, що збереження та дослідження колекції є менш значимою практикою за ту практику кураторства, яка тісніше повʼязана з роботою художника і яка спрямована на вироблення зовсім іншого типу знань. Водночас відсутність чіткого розмежування роботи художника та куратора як нових або «оновлених» áкторів системи сучасного мистецтва повсякчас породжує конфлікти навіть у професійному середовищі. Серед таких кризових ситуацій 2023 року досить згадати принаймні два. 

Перший повʼязаний із виставкою «Великі Луги, рясні трави» у рамках циклу «Мови війни» (куратор Кирило Ліпатов) в Одеському національному художньому музеї. Не переказуючи всієї історії, вкажу лише шматочок коментаря художниці, якій не сподобалося рішення куратора, адже його результати «спотворюють зміст моїх скульптур, лізуть на перший план та викривляють сприйняття моєї кераміки». Другий важливий приклад — ситуація довкола подання на Шевченківську премію з ініціативи ГО «Музей сучасного мистецтва» проєкту Musica Sacra Ukraina від Open Opera. Як і в попередньому випадку, лишаю осторонь купу важливих симптомів проблем у сфері й зазначаю важливий акцент для цього тексту: «У сфері музики для відзначення премією придатні лише дві основні форми — виконання або написання твору. Отже, відзнаку можуть отримати або композитори, або виконавці. Натомість багатокомпонентні проєкти, що презентують кураторську діяльність, залишаються поза увагою премії».

У двох випадках від роботи куратора (не) очікують чогось, що він робить. В українському контексті такі очікування стосуються переважно обслуговуючої ролі куратора, який має стати медіатором між художником та публікою, якій «має належати мистецтво». Можливо, це одна з причин, чому більшість виставок досі мають на меті репрезентацію, «показ» робіт, а не створення довкола них проблемного поля. А можливо, це один із наслідків (у доволі довгому ланцюжку) нерозуміння того, що відбулося та відбувається з мистецтвом за останні щонайменше сто років.

Гібридну позицію сучасного куратора Джозеф Даутфайр і Джулія Ранчетті визначають як «куратор як художник» на противагу «художнику як куратору». Останній завжди залишається митцем і тимчасово бере на себе функціонал куратора. Куратор як художник натомість перебуває у «лімбоподібному просторі»: хоч ніколи і не може витіснити важливість мистецького твору, він використовує виставку як засіб творчого вираження та у наслідувальний спосіб заперечує традиції історії виставок — і створює виставки, які часто саморефлексують процес кураторства та форму самої виставки. Художник і куратор, отже, тісно імітують позицію одне одного. 

Куратор як художник інструменталізує твори мистецтва — так, як ми інструменталізуємо функції обʼєктів, організовуючи простір довкола себе. Позбавлені та очищені свого первинного значення (наданого чи не наданого Творцем), твори організовують Твір як простір взаємодії, у якому вони набувають виняткового, не-свого значення; недоступного, крім документації, ніде поза цим простором. Це значення стає водночас і оприявненням куратора-художника, і обставиною, яка дозволяє на ринковій території поєднати символічне значення і матеріальне. 

Звісно, кураторство такого типу повинно мати й має ряд обмежень, які, втім, не можна визначити формально раз і назавжди. Кожен досвід співпраці куратора, художника, глядача та інших áкторів має свою специфіку. Організація взаємодії та результат цієї взаємодії передбачає відповідальність за рішення. Цієї відповідальності уникнути легше, якщо куратор виконує ще якісь функції, крім менеджерських. 

***

Цей текст автора, який не організував жодної виставки. Втім викладає декілька курсів, повʼязаних з кураторством, та перебуває зовні, у ролі спостерігача. Можливо, ця точка теж буде цінною для когось.

Ілля Левченко 17 Січня, 2024

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити