У листопаді в Музеї мистецтв Прикарпаття відкрили виставку «10 художників. Франківська збірка».
Цю виставку супроводжувала й інша новина: франківське видавництво «Лілея-НВ» видало книжку «10 художників Івано-Франківська», до якої увійшли тексти мистецтвознавців про митців (серед яких, до слова, немає жодної художниці). Упорядковувати видання почали ще у 2019, обкладинка стала останньою роботою художниці та дизайнерки Олени Рубановської.
«Головними будуть тут не їхні творчі здобутки, відзначені преміями і нагородами, посадами і титулами. Важливими були, є і будуть їхні мистецькі твори, позначені радістю і печаллю історичної доби, за якої вони лягли мазками на полотні», йшлося в анонсі.
Публікуємо передмову історика Івана Монолатія, яка окреслює, під яким саме кутом нам пропонують дивитись на 10 художників.
1. Кожне порядне місто мусить мати:
– добрі мури (які можна зруйнувати),
– добрих поетів (не конче лауреатів),
– добрих вчителів (не завжди з дипломами),
– добрих служителів (не продавців у храмі),
– добрих істориків (про них ні слова),
а ще й добрих художників.
2. Кожне місто прагне нормальних і відповідальних містян, які цінують і люблять своє місто, примножують славу його онуків. І будуть:
– сини і мати,
– доньки і батько.
А якщо в місті будуть митці, все буде добре.
3. Найперше у них все буде гаразд, а вже потім, у решти:
– правдивих шанувальників,
– провокаторів од мистецтва,
– тих, хто нічого не розуміє у різнобарв’ї міських кольорів,
– і тих, які читають цей опус.
4. Тоді нарешті всі:
– євроремонтні риштування, нарихтовані німим пластиком, впадуть,
– верховини неоковирних псевдошедеврів врешті-решт здригнуться,
– секонд-хенди люмпен-культури, що принижують Людину, зачиняться.
5. Не кожне місто може похвалитися прекрасним. Або не може, або не хоче. Такий от парадокс життя. Тож як розмовляти:
– з дітьми про мистецтво радости,
– з дорослими про життя трагізму,
– з тваринами про добро і зло?
6. Кожен містянин – ще не художник. У своєму помешканні, сусідовій чи сусідчиній комірчині, зненавидженій роботі. Чи знає він, містянин, до чого тут:
– кольори чорно-білі і не дуже,
– життя кожного з нас і усіх разом,
– яскраві плани майбутнього?
7. Кожен містянин – ще не критик. Ним не стають, не народжуються, ним нехтуватимуть будівничі. Критик/критикиня просто є, або ні. Не розуміє штампів й оцінок штибу:
– це недомальовано,
– так кожен може,
– це казна-що!
8. Тому й багато неофітів, які, увійшовши в храм, не закрили обличчя від сорому незнання:
– попереду-позаду нас,
– понад-попід нами,
– яке завжди з нами.
9. Прекрасне поряд з нами, лише простягни руку до:
– ближнього,
– стороннього,
– подорожнього,
– кожного, хто цього бажатиме.
10. Чи станемо культурнішими, як матимемо в місті:
– художника (бажано кілька),
– художникову виставку (в просторих залах),
– …………………………………………… (тут тобі, читачу, слід записати щось від себе, прекрасного)?
Питання відкрите, досі без відповіді.
А коли прочитаємо про десять художників нашого міста:
– зрозуміємо давнє і сучасне,
– уявимо робочий процес митця,
– помітимо промовисті деталі,
– сприймемо задум художника,
– порівняємо різні підходи до однієї теми,
– побачимо зв’язок між творами і їхніми назвами.
В цьому нам допоможуть митці, які конструювали світ, дарували йому шанс бути прекрасним, а собі – свободу техніки, автономію кольору, нове бачення часу, спрощення образів.
На обкладинці представлена картина художника та скульптора Дениса Іванцева