У листопаді в Музеї мистецтв Прикарпаття відкрили виставку «10 художників. Франківська збірка».

Цю виставку супроводжувала й інша новина: франківське видавництво «Лілея-НВ» видало книжку «10 художників Івано-Франківська», до якої увійшли тексти мистецтвознавців про митців (серед яких, до слова, немає жодної художниці). Упорядковувати видання почали ще у 2019, обкладинка стала останньою роботою художниці та дизайнерки Олени Рубановської.

«Головними будуть тут не їхні творчі здобутки, відзначені преміями і нагородами, посадами і титулами. Важливими були, є і будуть їхні мистецькі твори, позначені радістю і печаллю історичної доби, за якої вони лягли мазками на полотні», йшлося в анонсі.

Публікуємо передмову історика Івана Монолатія, яка окреслює, під яким саме кутом нам пропонують дивитись на 10 художників.

1. Кожне порядне місто мусить мати:

– добрі мури (які можна зруйнувати), 

– добрих поетів (не конче лауреатів), 

– добрих вчителів (не завжди з дипломами), 

– добрих служителів (не продавців у храмі), 

– добрих істориків (про них ні слова), 

а ще й добрих художників. 

2. Кожне місто прагне нормальних і відповідальних містян, які цінують і люблять своє місто, примножують славу його онуків. І будуть:

 – сини і мати,

 – доньки і батько. 

А якщо в місті будуть митці, все буде добре. 

3. Найперше у них все буде гаразд, а вже потім, у решти: 

– правдивих шанувальників, 

– провокаторів од мистецтва,

– тих, хто нічого не розуміє у різнобарв’ї міських кольорів,

– і тих, які читають цей опус.

4. Тоді нарешті всі:

– євроремонтні риштування, нарихтовані німим пластиком, впадуть, 

– верховини неоковирних псевдошедеврів врешті-решт здригнуться, 

– секонд-хенди люмпен-культури, що принижують Людину, зачиняться.

5. Не кожне місто може похвалитися прекрасним. Або не може, або не хоче. Такий от парадокс життя. Тож як розмовляти:

 – з дітьми про мистецтво радости, 

–  з дорослими про життя трагізму,

–  з тваринами про добро і зло?

6. Кожен містянин – ще не художник. У своєму помешканні, сусідовій чи сусідчиній комірчині, зненавидженій роботі. Чи знає він, містянин, до чого тут:

– кольори чорно-білі і не дуже,

– життя кожного з нас і усіх разом,

– яскраві плани майбутнього?

7. Кожен містянин – ще не критик. Ним не стають, не народжуються, ним нехтуватимуть будівничі. Критик/критикиня просто є, або ні. Не розуміє штампів й оцінок штибу:

– це недомальовано,

– так кожен може,

– це казна-що!

8. Тому й багато неофітів, які, увійшовши в храм, не закрили обличчя від сорому незнання:

 – попереду-позаду нас,

 – понад-попід нами,

 – яке завжди з нами.

9. Прекрасне поряд з нами, лише простягни руку до:

– ближнього,

– стороннього,

– подорожнього,

– кожного, хто цього бажатиме.

10. Чи станемо культурнішими, як матимемо в місті:

– художника (бажано кілька),

– художникову виставку (в просторих залах),

– …………………………………………… (тут тобі, читачу, слід записати щось від себе, прекрасного)?

Питання відкрите, досі без відповіді.

А коли прочитаємо про десять художників нашого міста:

– зрозуміємо давнє і сучасне, 

– уявимо робочий процес митця, 

– помітимо промовисті деталі, 

– сприймемо задум художника, 

– порівняємо різні підходи до однієї теми, 

– побачимо зв’язок між творами і їхніми назвами. 

В цьому нам допоможуть митці, які конструювали світ, дарували йому шанс бути прекрасним, а собі – свободу техніки, автономію кольору, нове бачення часу, спрощення образів.

На обкладинці представлена картина художника та скульптора Дениса Іванцева