Цей текст став одним з результатів мистецької резиденції «Коли оповідь було перервано?», яку організувала «Інша Освіта» та «Асортиментна кімната» за кураторства Дмитра Чепурного та Антона Усанова у грудні 2022 — січні 2023 на Хаті-Майстерні (село Бабин, Івано-Франківська область).

Катерина Алійник, Лука Басов, Данііл Немировський, Олександра Погребняк, Антон Саєнко, Олеся Саєнко, артгрупа «Три вправи з реалізму», Максим Ходак, Наташа Чичасова, Сана Шахмурадова, Тереза Яковина, які працювали разом з запрошеними експертами (Оксана Баршинова, Нікіта Кадан, Ларіон Лозовий), запропонували ряд понять до глосарія, для розуміння яких варто врахувати контекст, у якому відбувалася резиденція: перехідний час зміни святкового календаря з григоріанського на юліанський і блекаути через масові ракетні атаки на цивільну інфраструктуру.

Дмитро Чепурний пропонує до обговорення поняття «руїн порн», що проблематизує надмірну естетизацію руїн у мистецтві. Антон Усанов розглядає поняття «блекауту» як послідовної стратегії, що втілюється Росією для впливу на внутрішню політику України. Тереза Яковина та Олександра Погребняк окреслюють «календаризм» як тенденцію до міфологізації конкретних дат (на кшталт 24 лютого), що визначає новий повсякденний та сакральний час українського суспільства. Наташа Чичасова підважує поняття «архівування» у мистецтві більш буденним «збиральництвом», що має окреслити практики дослідниць мистецтва під час війни. А також розповідає про феномен народних музеїв як артефактів, що залишились нам з радянського часу.

Руїн порн

англ. ruin porn 

Використання зображення руїн та закинутих міських середовищ. Надмірна естетизація образу руїн, які стали привабливими для фотограф_ок та художни_ць: вони прагнуть зобразити стан занепаду без уваги до локального контексту та проблем місцевих мешканців.

Американська мистецтвознавиця Дора Апель приписує авторство терміна «руїн порн» фотографу Джиму Гріффіну. Гріффін використовував метафору порно, аби позначити етичну напругу, що виникає між місцевими й немісцевими авторами, що приїжджають на закинуті будівлі Детройту. Через те, що гості міста надмірно зосереджувалися на руїнах міста, вони були далекі від проблем його жителів і жительок, серед яких був і сам Джим Гріффін. 

Термін вживається задля критики видовищності «естетики занепаду» — щоб привернути увагу до дієвців, які стоять за районуванням міст та процесів (як от деіндустріалізація, катастрофа або війна), що призводять до цього.

З’явившись у контексті Детройта, термін «руїн порн» отримав широке використання у медіа та, зокрема, у мистецтві в усьому світі. В Україні серед авторів та авторок, що працюють з темою руїни, можна виділити: ruїns collective, Сашу Курмаза, Нікіту Кадана, Жанну Кадирову, «Метод Фонд», Ладу Наконечну. 

Дискусія використання руїн для свого творіння торкається й роботи художника Бенксі, що була створена наприкінці 2022 року на знищеному російською армією будинку в Бородянці. На прикладі широкого суспільного обговорення навколо твору Бенксі в Україні можемо сформулювати ключове запитання щодо естетизації сучасних руїн у мистецтві:

чи привертає ця робота достатньо уваги до руйнувань та військових злочинів в Україні, щоб виправдати працю художника, який використовує руїни будинку та незнайомий йому контекст задля створення свого проєкту? 

Дмитро Чепурний

Референси:

— Бенксі показав графіті в Бородянці на Київщині
— Анна Калугер, Ефект Бенксі
— Від ruin porn до «заброшка-еротики»: дослідження Вікторії Донован та Дар’ї Цимбалюк про Сєвєродонецьк 
— Dora Apel: Beautiful Terrible Ruins

***

Блекаут

англ. blackout або power outage 

Результат цілеспрямованої стратегії, що має на меті знищення чи виведення з ладу об’єктів критичної інфраструктури та позбавлення цивільного населення електроживлення, води, тепла.

Восени 2022 року Росія вдалась до нової тактики завоювання України. 10 жовтня російські війська завдали першого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України. До кінця 2022 року подібних масових ударів вже налічувалось дев’ять. На думку голови НЕК «Укренерго» Володимира Кудрицького та експертів у галузі енергетики, задум російських військових полягав у тому, аби шляхом знищення ключових трансформаторних підстанцій розбити енергосистему України на ізольовані острови та завадити перетоку електричної енергії між регіонами. Тому, окрім власне самих військових, у підготовці ударів брали участь й російські енергетики. Це мало б збільшити тиск на цивільне населення та ускладнити ситуацію у внутрішній політиці. 

Внаслідок ударів в Україні були запроваджені віялові відключення електроенергії. В різних містах та районах кількість годин без світла та інших комунікацій відрізняється. Ритм життя та роботи починає пристосовуватись до нових обставин. Те саме стосується й художніх інституцій, що потрапили до зон, де відключення досить регулярні та тривалі. Без можливості вмикати освітлення та дати живлення для моніторів і проєкторів експозиційний простір провалюється у темряву.

Галереї без світла перетворились із білих кубів на чорні куби.

Наприклад, в Dymchuk Gallery в день відкриття виставки Миколаївської школи фотографії MYPH відключили світло — і захід відбувся у променях ліхтарів відвідувачів. «Мистецький арсенал» теж залежить від графіків вимкнення електрики та не може забезпечити всю свою площу автономним живленням. Експозиція працює лише тоді, коли є напруга. Через блекаут у Києві 25 листопада 2022 року перенесли відкриття виставки «Серце землі». В цей день для охочих відбулась лише екскурсія з ліхтариками. Виставка «Об’єднані» номінантів PinchukArtCentre Prize 2022 теж нелегко дається до перегляду. Велика кількість відеоробіт та відсутність автономного живлення робить її залежною від графіків електропостачання та ускладнює перегляд. 

Тепер до порожніх музеїв приєднались чорні куби галерей. Це призвело до більшої уваги до художніх об’єктів, що можуть бути автономними та не залежати від інфраструктури білого куба. 

Антон Усанов

Референси:

— У київській Dymchuk Gallery відкрили виставку без світла. Відвідувачі підсвічували експонати ліхтариками 
— Україна, яка завжди відроджувалась: у Мистецькому арсеналі відкрили виставку “Серце землі”
— В Укренерго розповіли про імовірність блекауту

***

Календаризм

як метод у мистецтві 

Принцип організації виставкових й мистецьких проєктів з присвятою до знакових дат.

Серед календаризмів в сучасному мистецтві — міжнародний виставковий проєкт Катерини Філюк (Україна) та Натанії ван Дайк (Нідерланди) «Революціонуймо» в «Мистецькому арсеналі». Відкрита до п’ятої річниці Євромайдану, 21 листопада 2018 року, через нові й архівні роботи мисткинь та митців виставка пригадувала перебіг подій Революції гідності та аналізувала революційний потенціал суспільства як політичне явище. Інший приклад, спрямований на інформування широкої аудиторії про трагічні події, — мультимедійна виставка Павла Гудімова «Чорнобиль. Подорож» в одному з павільйонів ВДНГ до 35-х роковин катастрофи на Чорнобильській АЕС. 

З ювілеєм української незалежності пов’язано одразу кілька виставок, які відбулись протягом 2021 року: виставка Валерія Сахарука в Українському домі «30×30», яку можна окреслити як кураторську подорож тридцятьма творами сучасного українського мистецтва за тридцять років незалежності; кураторський проєкт Романа Хімея та Остапа Ящука «Виставка до Дня Незалежності. Клаудіо, Едік, Сергій і т.д.», вперше презентований у Львівському муніципальному мистецькому центрі 24 серпня. Об’єднані, зокрема, навколо річниці проголошення незалежності України, яка від 2022 року збігається з півріччям російського військового вторгнення, група художників та художниць вже у складі колективу «Прикарпатський театр» повертаються до спільних роздумів над національною ідентичністю, географіями війни, адаптивністю до постійних змін у виставці ​​Preparing Passages — Before And After The Independence Day Exhibition, що відкрилася 24 серпня 2022 року в місті Дюссельдорф, Німеччина. 

Інша категорія виставок-календаризмів стосується пам’ятних дат від народження видатних осіб. Наприклад, нещодавня виставка в Українському домі «Світ Сковороди»  була присвячена 300-річному ювілею українського філософа, який відзначали 3 грудня 2022 року. 

Очікувано, що й до річниці повномасштабної загарбницької війни Росії проти України буде присвячено цілу низку подій. Зокрема, на 24 лютого 2023 року запланована квартирна виставка «Хащі, рощі, зарощі і кущі» в Києві, яка також стане виставкою в мій день народження — що відтепер сходиться з датою масованого наступу російської армії на українські міста. 

Олександра Погребняк

* * *

Календаризм

як суспільне явище 

Явище новітньої календарної історії з елементами міфології. З часу повномасштабного вторгнення Росії в Україну відчутною стала звичка рахувати дні, віддавати належне датам. Серед драматичності подій, що відбувалися, зʼявилась потреба присвоювати особливий статус окремим дням календаря. До прикладу, 24 лютого — повномасштабне вторгнення, 10 жовтня — безпрецедентний ракетний обстріл цивільної інфраструктури міст України, 11 листопада — день звільнення Херсона тощо.

Календар має властивість підтримувати міфологічну свідомість щодо цих дат.

Так, нібито 10 жовтня повинно повторюватися щопонеділка, і впродовж якогось часу очікування масованих атак припадали саме на понеділки. Або 24 лютого, як рівно пів року до і пів року після Дня незалежності України, — це як нумерологічний поріг, який здається важливим пережити. Наче у відеогрі, де для проходження рівня існують певні точки неповернення. 

Календаризм може тлумачитися як надання особливих значень числам і датам для створення міфу, а отже — і як повернення права на історичну памʼять.

Українці, історична пам’ять яких була знівечена і зґвалтована заборонами та замовчуваннями (неможливо було відкрито говорити ні про Голодомор, ні про Розстріляне відродження, ні про багато інших, насамперед трагічних подій чи роковин), зараз із посиленою чутливістю згадують свою історію та творять новітню. Так і зʼявляються календаризми.

У мистецтві художниці й художники також звернулися до чисел — і це цікаво проглядається не тільки за останній час, а за всі роки війни в Україні. Як от художниця Марта Базак у своїй роботі умовно розбила власне життя на «до» і «після» повномасштабного вторгнення. На текстилі вишито числами роки її життя з 1953 по 2021. Вона завершила композицію саме останнім роком до початку повномасштабної війни. Це також приклад календаризму, бо числа років життя набувають особливої ваги завдяки тому, що кожен з них несе напругу і значення всього життя мисткині.

2022-й рік в цьому прикладі відсутній. Це рік, який не потребує пояснення. 

Рік, яким робота закінчується — 2021-й, бо тоді «все» закінчується. Хоча життя триває далі. 

Тереза Яковина

* * *

Збиральництво

«Збиральництво» у мистецтві — процес накопичення аудіовізуального, текстового матеріалу з метою його подальшого опрацювання. Цей процес є початковим етапом формування архіву. Термін виник під час дискусії «Архівування мистецтва в часи війни. Навіщо ми це робимо?» в межах проєкту «Україна в огні» — художньої ініціативи від Лабораторії сучасного мистецтва «Мала галерея Мистецького арсеналу».

«Збиральництво» є реакцією на руйнування культурної спадщини внаслідок повномасштабного вторгнення Росії й архівним бумом, що виник в останній рік як у приватних, так і в державних інституціях. 

* * *

Народний музей 

Один з типів музею, що сформувався в радянські часи й зберігся і до сьогодні. Згідно з положенням «Про народні музеї» (1965), вони покликані впроваджувати «збирання, зберігання, вивчення та експонування пам’яток матеріальної та духовної культури радянського народу, а також пам’ятників природничої історії».

Головною відмінністю народного музею є залучення до формування музейного наративу працівників та працівниць підприємств, що також здійснюють адміністративні функції. Переважно такі форми організацій з’являлися при навчальних установах, підприємствах та колгоспах. Попри свою декларовану «народність», музей був підпорядкованим до іншого, профільного музею, що мав консультувати та слідкувати за своїм підлеглим.

Водночас музей фактично ставав ще одним цехом заводу, що «виробляє» знання, «правильні» сенси та «виховує почуття гідності та поваги до свого місця праці».

Крім того, в приміщенні народного музею проводились важливі ідеологічні ритуали, як от нагородження передовиків праці, посвяти тощо.  

Сьогодні народні музеї перебувають у занепаді через втрату своєї первинної функції та недостатнє фінансування для реорганізації. Такі музеї є артефактами свого часу, що дозволяють комплексно поглянути на конструювання радянського ідеологічного наративу і вписування в нього історії підприємства. 

Наташа Чичасова

Про автор_ок понять:

Олександра Погребняк — кураторка проєктів сучасного мистецтва, молодша кураторка PinchukArtCentre. Співпрацювала з фондом «ІЗОЛЯЦІЯ» та галереєю «Щербенко Арт Центр». Працювала над проєктами: Brave! Factory Festival 2019, «МУХі 2019», Coming Out of Isolation 2.0, «Ландшафт як монумент», Future Generation Art Prize 2021, PinchukArtCentre Prize 2022. Співавторка книжки «Кураторський посібник» (2020). 

Антон Усанов — куратор Jump Contemporary Art Centre. Автор книжки «ДуСт: неформальне мистецтво 90-х Полтави» (2020) про регіональну художню сцену. Організатор конференції Upper Layers of Earth Conference, що присвячена дослідженням локальних культурних контекстів й співвідношенню центру та периферії. 

Дмитро Чепурний — запрошений куратор резиденцій «Асортиментної кімнати» та архіву-бібліотеки post impreza, дослідник сучасного мистецтва. Співавтор видання «Кураторський посібник» (2020) та книжки «Межі колаборації: мистецтво, етика та Донбас» (2022).

Наташа Чичасова — кураторка, дослідниця, співробітниця відділу сучасного мистецтва у «Мистецькому арсеналі». У своїх роботах звертається до стратегій осмислення радянської індустріальної спадщини, історії підприємств через її репрезентацію у просторі пострадянських музеїв та інституційної критики. Реалізовані проєкти: «Нарешті, ми тут!», «Кімната дослідни_ці», «По пам’яті», «Це не музей — це завод», «Серце землі».

Тереза Яковина — художниця, сценографка. Працює над темами міграції та пошуку ідентичності: персональної, колективної, а також національної. В роботах часто звертається до особистої пам’яті. Навчалася в Києві в НАОМА та в Weissensee Kunsthochschule в Берліні. Є співзасновницею колективу «Прикарпатський театр», з яким у 2022 втілили проєкт Theatre of Hopes and Expectations в Дюссельдорфі.

Дивитись інші поняття у глосарії «Минуле / Майбутнє / Мистецтво».

Фото: Олеся Саєнко