10 листопада Івано-Франківський краєзнавчий музей представив проєкт «Сакральне Сучасне. Херсон у Франківську».
Учасниками проєкту стали: франківський митець Ярема Стецик, київська мультидисциплінарна художниця Оля Михайлюк та настоятель церкви у Кіндійці (що неподалік Херсона) Валентин Гороховський.
Анна Літман відвідала відкриття виставки і поділилась своїми враженнями від неї з post impreza.
З текстів, що супроводжують подію:
«Херсонці згадують 11 листопада як “самий приємний день” та “найповнішу насолоду” повернення свободи.
“Якщо потрібно дослідити стан щастя, то треба досліджувати оцей момент: 11,12, та 13-те листопада”, — каже отець Валентин Гороховський.
З листопада 2022 року церква Різдва Пресвятої Богородиці у Кіндійці почала працювати як гуманітарний штаб. (…) 8 жовтня храм потрапив під обстріл, тому гуманітарний штаб довелося тимчасово закрити”.
«Війна є на вістрі емоцій і стосунків між нами, між Богом і людьми, мистецьке найчутливіше теж тут. [Цей проєкт це] сучасна форма служіння, стосунків і щоденної перемоги. Новітня церква Херсон-Франківськ. (…_ Антонівська церква з Херсону прибуває у ратушу Франківська», — Ярема Стецик.
«І хай ті істоти тікають аж за Тузлу і там моляться, щоб наше військо не пішло далі», — Валентин Гороховський.
Війна дала поштовх невідомим нам досі наративам. Ми зіткнулися віч-на-віч із чистим злом, переосмислили своє життя в новому контексті, навчилися приймати свої слабкості, виявили в собі невичерпні можливості. У мистецтві ми завжди знаходимо відображення і переосмислення реальності часу. Мистецтво під час війни говоритиме за нас довше, ніж ми живемо.
Серія фоторобіт і відеорозповідей про окупацію Херсона і час після неї, колажі, об’єкти з війни, храмове оздоблення, світло, яке наповнювало зали, образи Христа, Діви Марії та янголів — все це створювало Храм Сучасності, в якій ми зараз існуємо. Храм тут виступає як місце сили, з якого ми, спраглі, черпаємо, немов із чистого джерела.
Окупація — слово, якого ми не знали з часів Другої світової війни, під час цієї війни набуло іншого відтінку. Ворогом став сусід, яким керує необґрунтована ненависть. Наш дім — полем битви.
Війна і любов, кров і піт, сльози й радість, натхнення і віра, що пронизують наше життя, показують, як ми змінюємося, ростемо, дорослішаємо — духовно та історично. Відчувається сакральність у кожному вдиху, бо ми сьогодні стоїмо на своїй землі до останнього, захищаючи світ від загибелі.
Виставка, що працює з біблійними мотивами, розмірковує про співвідношення історії становлення світу з сьогоднішніми випробуваннями, де життя і смерть, добро і зло переплетені між собою так, що іноді вже важко відрізнити одне від одного; де вже майже вічність триває боротьба за кожен промінь світла у царстві темряви.
У країні, де триває війна, її обличчя — скрізь. Війна створює порожнечу, яку потрібно заповнити сенсом, що подарує надію та силу. І проєкт «Сакральне Сучасне» пропонує нам відповідь: не потрібно далеко ходити, бо цей сенс є Бог, Сущий, Альфа та Омега. Те саме Сакральне, що пронизує усе наше Буття.
Тоді чим є мистецтво? Тут це — спосіб молитви. І у цій молитві сучасності, де Армагеддон, Судний день та Нове життя відбуваються одночасно, творяться нові сенси. І передається досвід любові.
