Наприкінці 2024 року post impreza опублікувала текст докторки мистецтвознавства Надії Бабій про історію різдвяних виставок у Франківську. Ми хотіли зрозуміти, звідки виникла традиція влаштовувати тематичні мистецькі події до різдвяних свят і який шлях вони пройшли від радянської пропаганди до святкового кітчу.
Цей текст є своєрідним продовженням. Цьогоріч у Франківську було три помітно «різдвяні» виставки. Мистецтвознавиця Ірина Чмелик сходила на всі, аби переконатись — з одного боку, вони обертаються довкола традиційних видів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва: дідухи, соломʼяні павуки та інші прикраси густо перемішані з зимовими пейзажами та різдвяними шопками. Та подекуди й традиційні сюжети, що повторюються з року в рік, можна переосмислити.
Почався сезон тематичний різдвяний сезон ще у грудні минулого року — з виставки малярства художників області «Різдвяний вернісаж», що відбувся у виставковій залі Навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття. В експозиції — твори живопису та декоративно-ужиткового мистецтва, з акцентом на традиційних дідухів, ангелів, ляльок-мотанок, павуків, зірок та інші різдвяні прикраси. Живопис «Різдвяного вернісажу» — це переважно деталізовані реалістичні зимові пейзажі художників області, натюрморти та жанрові картині, на кшталт робіт «Христос Народився» (Іван Гаврилів) та «Маланочка змерзла» (Галина Цапко), а також триптих на тему «Різдва Христового».
***
Виставка «Різдвяна» у виставковій залі НСХУ зібрала більше різноманіття видів і технік мистецьких творів, об’єднаних різдвяною тематикою (і трохи менше була зосереджена на декоративно-прикладних творах).
Смисловим центром експозиції є скульптурна інсталяція різдвяної шопки Андрія Шнейдера «Святе сімейство» (2021), з мінімалістичним трактуванням персонажів, що створює майже симетричну композицію, окреслену обрисами арки з золотистого дроту з різдвяною зіркою в центрі, прямо під якою — Ісус в яслах. Автор позбувається усіх додаткових персонажів і атрибутів, залишаючи лише образ Святого Сімейства та двох ангелів угорі, що замикають композицію. Цілісною до цієї інсталяції є композиція Богдана Губаля «Вертеп» (1985), розміщена над роботою Шнейдера. Робота Губаля є смисловим продовженням того сакрального дійства, яке бачимо внизу.
фото: Галицький кореспондент
Тут же представлені дерев’яні пласти Романа Воротняка з традиційними для карпатського регіону геометризованими орнаментами у вигляді кіл, хрестів та руж. Цілком абстрактною є дерев’яна композиція Євгенія Шевченка «Південний хрест», що відсилає до засад концептуалізму. Про популярність художнього дерева та багатоманіття інтерпретацій традиційних форм митцями свідчить різьблений дерев’яний свічник «Трійця». Він наче перегукується з традиційними опішнянськими керамічними лембриками (баранцями), які стають все популярнішими. Модернізоване трактування теми свічників можемо простежити в роботах Ореста Костіва «Модерн», «Різдво», «Сакура».
У залі також експонуються: композиція зі шкіри «Небесне сяйво» (Оксана Бейлах), текстильні абстрактні панно «Без назви» та «Зимовий ранок» (Лариса Шейх-Афоніна), текстильна композиція «Таїна Різдва» (Вікторія Типчук), жіночі комплекти одягу та прикрас Марії Пшеничняк-Туркевич та Ольги Фединчук, які підкреслюють святковий дух Різдва та доповнюються живописними сакральними композиціями Валерія Дувірака «Святверіч» і «Шопка. Різдво», натюрмортом Світлани Хміль та двома орнаментальними графічними композиціями Володимира Луканя в стилістиці вигаданого ним «к’юарту»: «Грудень» та «Січень». Тема Різдва продовжується в колажі Соломії Дарміць, декоративних композиціях Галини Філіпової та Лариси Сандюк, композиції на склі Оксани Мельничук, акварелі Тетяни Павлик «Вертеп», витинанці Христини Дувірак «Колядники». Святкову атмосферу доповнює інсталяція Юлі Яворської «Казка», розміщена при вході до зали.
Як і на попередній виставці, не обійшлось без пейзажів (від Олександри Гевко, Ірини Король, Василя Данилюка, Ярослава Господарчука, Вячеслава Бабака, Ярослава Савчина, Петра Прокопіва, Яреми Оленюка, Анатолія Мельника, Володимира Сандюка). Іноді вони наповнюються жвавою присутністю колядників, як у роботах Богдана Кузіва.
***
Закриває цей цикл персональна виставка графіки Богдана Сороки, яка відкрилась 5 січня 2025 року у залі НСХУ — художника-шістдесятника, дисидента, представника львівської мистецької школи. У створених художником графічних серіях (циклах) розкривається його талант майстерно відтворювати важливі смислові образи-символи, що складають суть національного світогляду: це українська міфологія, Страсті Христові, «Гетьмани», «Музиканти» тощо.
Як влучно зазначає мистецтвознавець Роман Яців: «…у поєднанні індивідуального темпераменту з елементами фольклорної імпровізованості, гумору і гротеску, ренесансного парсунного портрета і необарокового бурлеску, музикальної ритмічності форм і логічно-конструктивної пластики художник створив свою авторську багаточастинну «симфонію величі» України, яка й далі зворушує красою і силою вже у новій історичній реальності.
В образотворчій історії художника тема вертепу займає доволі вагоме місце: Богдан Сорока звертається до неї протягом багатьох років, трансформуючи, переосмислюючи образи, вишукуючи все нові формальні прийоми для гучного звучання. Адже саме вертеп і колядки мають звучати. Ще Василь Кандинський понад 100 років тому звертав увагу, що кожен колір «звучить» по-іншому. Керуючись принципами, утвердженими модерністами, художник акцентує на ритмічності образного ладу, певному колористичному символізмі, стилізації, узагальненості площин і мас, що витворює рафіновані, добре продумані й чітко, впевнено промальовані образи, які у своїй простоті можуть мати безконечне число варіацій і повторень без копіювання. Ці образи влучно передають атмосферу Різдвяного дійства, містичної священної історії Богонародження, що дає надію та спасіння.
Навіть негативні персонажі у творчості Сороки зображені гротескно, по-доброму. Вертепні маски не мають на меті відлякувати, а лише створити необхідний драматичний контраст між добром і злом, як це є в театрі, коли є чітке розуміння, що це така роль в персонажа, а зло неодмінно буде подолане.
Цікавість до театру пояснюється дружбою з актором театру Богданом Ступкою, з яким вони навчалися в школі, а згодом стали артистами Львівської опери. Пізніше Ступка став найвідомішим українським актором, а Богдан Сорока, після навчання у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва, цілком присвятив себе графіці та викладацькій роботі.
Впізнаваність персонажів у графічних роботах Богдана Сороки проявляється також за допомогою зображень-символів: гральні карти, коса, дзвоники, Різдвяна зірка, бубон, інтерпретації яких від твору до твору змінюються, позбавляючи листи прогнозованості та монотонності. Як чорно-білі, так і кольорові лінорити захоплюють своєю ритмічністю та настроєвістю. Колір лише посилює це мажорне звучання і вдало підкреслює тяглість традицій святкування Різдва у вертепі та колядках.
Нині маємо сплеск уваги до давніх колядок і традицій, намагання відродити, зберегти, показати елементи традиційної народної культури якнайширшій аудиторії, адже в умовах війни ця традиція виявилась тим життєдайним джерелом, звідки можна черпати сили для боротьби та спротиву. Власне, період заборони усього українського, процес маргіналізації національної культури художник відчув безпосередньо на собі, народившись в родині «бунтарів» — діячів ОУН. Як представник шістдесятників, він намагався у свій спосіб протистояти засиллю всього «інтернаціонального», кітчевого, та плекав ідеї, які сповна виразив у творах після здобуття незалежності України.
Тема вертепу захопила митця ще з юності, адже свої перші лінорити художник створив 1969 року як ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця «Відчинення вертепу», які були надруковані в Лондоні під назвою «Поезії з України». Саме ця робота допомогла художнику не лише відкрити багатий світ поезії, а й черпати у ній візуальні образи, по-новому осмислювати традиційні теми й сюжети.
Його «Колядники» і «Вертеп» свідчать про силу традицій. Це кольорова графічна симфонія усім тим поколінням, які прикладаються до збереження традицій, переосмислення їх і відтворення в нових актуальних видах і формах мистецтва.
***
Усі три виставки обʼєднує одне: вони намагаються стати способом перемкнутись зі стресів на спогади про час, коли разом з колядниками входить свято в оселю, освітлює найтемніші закутки і залишає по собі «дух Різдва» з запахом пампухів і грибної юшки, гойданням павука, дідухом на столі, вогником різдвяної свічки та життєствердною фантасмагорією вертепного дійства.
