У лютому 2026 року Івано-Франківський театр драми та комедії IF DRACO відновив роботу після паузи. Відтепер гратиме вистави на новій камерній сцені в палаці Потоцьких. У репертуарі театру п’ять вистав, з яких дві — прем’єрні.
Співредакторки post impreza Оля Новак і Софія Сіренко відвідали виставу «Обережно — жінки!» Тараса Бенюка й діляться думками про неї у відгуку-діалозі.
Софія: У виставі нам показують любовні пригоди митця Сержа Дюбуа. Історія починається з того, як до художника додому приходить студентка Лулу, по вуха закохана в нього. Їхні стосунки видаються награно піднесеними. Героїня начебто засліплена, а Серж відчуває владу над нею. Студентки з його погляду — «доступно, недорого і буває навіть якісно». Знецінення.
Зовсім по-іншому герой веде себе, коли по черзі до нього приходять інші жінки — Жаклін та Марісабель, бо це вже вони мають владу над Сержем. Перша ремонтує кран, бо не митцева справа таким займатися, а друга — оплачує захцянки.
Оля: Коли я йшла на виставу, в описі прочитала, що це французька комедія, тому подумала, що режисер — француз. Проте Андрій Курейчик виявився білорусом за національністю, який був викладачем на російських театральних курсах та писав сценарії до російських фільмів. Правда, з 2020 року в опозиції до влади та зараз проживає в США.
Фото: Вікторія Цісик
П’єса написана в 2017 році та є доволі популярною в Україні, її грали в Черкаському, Дніпровському, Запорізькому, Волинському театрах і тепер в Івано-Франківську. За сценарієм художник має стосунки з трьома різними жінками: студенткою Лулу, яка його боготворить та хоче одружитись, барменкою Жаклін — сильною жінкою, такою собі домінантною, що здатна побити будь-кого, і жінкою з вищого світу Марісабель — пристрасною та владною, яка має гроші. Та одного разу вони зустрічаються всі разом…
Сюжет доволі простий, і це не комплімент. В мене питання: чому ця вистава така популярна, і чому театри беруть її?
Софія: Мені видається, що театрали бачать її як виставу вихідного дня.
Я б не назвала цю виставу актуальною, бо для мене це поняття передбачає занурення в наші контексти хоча б деінде.
Можливо, мета у тому, аби глядачі і глядачки відволіклися, перемкнулися на зовсім інший простір і посміялися з вигаданого митця, який одночасно має стосунки з трьома жінками й обманює їх. Врешті, якось викручується з цієї історії. Олю, ти точно не хотіла б говорити лише про сюжет…
Оля: Так, не тільки. Мене цікавлять два моменти у виставі. Перший: я помітила, що в багатьох виставах та художніх творах є міт митця, якому все прощається. Ось Серж — художник, який говорить, що в нього три адекватних чесних життя. Він «аморальний, не маючи ні краплі совісті, лицемір». Але йому все прощається, бо Серж — творча людина. Одна жінка йому ремонтує кран, інша дає кошти і всі троє тішать його чоловіче его. Причому якби на його місці мисткинею була жінка, всі б намагались її одружити, а стосунки з трьома чоловіками б засуджувались. І це вже була б не комедія, а драма. А тут жарти і виправдання: ну він ж творча людина, йому можна.
Фото: Вікторія Цісик
Я помічаю таку інфантильність від деяких чоловіків-митців і в мистецькому середовищі, і на сцені. Скільки є прикладів, що чоловік творить, а жінка — обслуговує його та закриває багато побутових питань. Всі говорять про музу в кращому випадку, але зазвичай це стільки невидимої праці, що їй потрібно пахати, як кінь. Жінка ж мисткиня — зазвичай, горе в сім’ї.
Софія: Митці створені творити, говорити про високе, це їхнє покликання. А мисткиням судилося працювати, виховувати дітей, бо … Чому? Бо так вирішив патріархальний уклад. Коли у сім’ї двоє творчих особистостей, здається, все падає саме на жінку. Олю, тобі сподобалися жіночі образи у виставі?
Оля: Ні, не сподобались. Жінки у виставі — це кліше: наївна студентка, пацанка і впливова леді з вищого світу.
До цих жінок головний герой також ставиться неповажно і в п’єсі звучать мізогінні жарти. Студентки — це вже згадане тобою «доступно, недорого іноді навіть якісно». Наче якийсь витратний матеріал, і вони самі вішаються на таких чоловіків, як Серж. Стосунки з сильною жінкою — «це ж як прогулянка замінованим полем» і взагалі, «це не жінка, це — ядерна війна». Ніби це має бути смішно.
Софія: А що мало би бути смішним? Комічна сама ситуація, куди сам себе загнав Серж? Чи як йому дають ляпаса? Чи, може, розповіді, як його будуть ділити? Страх перед одруженням з Лулу? Це радше риторичні питання. Підозрюю, що для частини аудиторії названі тобою жарти не вписуються у категорію комічного, зокрема для мене.
До речі, ти зрозуміла завершення вистави? Чи ти бачиш щось феміністичне у цій виставі?
Оля: Мені загалом незрозумілий кінець вистави і ця історія з фемінізмом. Це другий момент, який я б хотіла розкрити. Коли жінки дізнаються, що художник має стосунки з усіма ними водночас, вони його зв’язують, говорять, що не будуть з ним, та розповідають, як йому помстяться. Згадують чомусь, що недаремно боролись за права жінок, але при цьому кожна з них пропонує головному герою утекти та одружитись чи мати стосунки саме з нею. «Ці жінки самі тобі нав’язувались, тому що ти добрий. Вони прийшли на поріг твого дому знедолені», — говорить одна з героїнь.
Тобто, я це розумію так, що жінки все одно борються на чоловічу увагу і навіть якщо декларують, що вони феміністки, потайки мріють про стосунки з чоловіком.
І це класичний міт патріархату: навіть якщо жінка говорить, що вона феміністка/лесбійка/підставте щось своє, вона насправді хоче бути в стосунках з чоловіком і боротись за увагу чоловіків. Це стосується і жінок, що йдуть в колективи, де працюють переважно чоловіки. Скільки подібного я чула в інтерв’ю від жінок у війську, особливо до 2022 року. Це знову про стереотипи й упередження щодо фемінізму як руху, і поширений чоловічий погляд на питання: чого хоче жінка. Замість подумати про стосунки героя з героїнями, складність взагалі людських стосунків, нам підсовують пласких персонажів у нібито комічній ситуації. Можливо це мало б викликати сміх, але викликає тільки сум. Тому, я не бачу нічого феміністичного в цій виставі, а навпаки — дуже багато мізогінії та поширених стереотипів.
Фото: Вікторія Цісик
І в мене є кілька риторичних питань. Чому молодий театр взяв цю виставу? І чому настільки прямо нам її показують? Де місце для експериментів, дискусій і складних тем? Я тут не про гроші чи комерційність, розумію, що ресурси можуть бути обмеженими, але є стільки тем і п’єс, які можна грати, а театр бере другосортну п’єсу ні про що, яка не чіпляє, не дає місце для роздумів.
Софія: Все ж IF DRACO — комунальний театр і підпорядковується Департаменту культури міськради. Цікаво, чи вони вільні обирати репертуар і чи це корегують.
Зловила себе на думці, що для мене важлива актуальність мистецтва, яке я споглядаю. Вистав, зокрема. Я прийшла на виставу, де події відбуваються у Франції, де немає і натяку на війну. Чи може це мене якось зачепити чи зворушити? Мені видається, що ні.
Я не анулюю твори мистецтва такого типу — комедійного, розважального, романтичного. Врешті, можна читати ромфентезі, любовні романи і поринати у вигадані світи, щоб «переключитися». Чи переглянути ромком десь на фоні, коли займаєшся домашніми справами, якщо ми говоримо про такий жанр. Глядач чи глядачка обирає для себе. Але якщо говорити про власні враження від побаченого, то мене вистава «Обережно — жінки!» не затягнула у свій світ.
Оля: Так, хочеться від IF DRACO більшої сміливості, складних тем та експериментів. Чого їм і хочеться побажати.
Головне фото: Вікторія Цісик