Історія франківського гардкор-гурту XDExDRE зародилася в «ГОСТі» зі спонтанної ідеї пограти разом, а за два місяці хлопці уже виступали на концерті. Під час розмови з post impreza «Глеки» сказали, що новий колектив має відродити гардкор у місті. Про франківську важку сцену ми поговорили з трьома учасниками XDExDRE — вокалістами Станіславом, Нікітою та гітаристом Данилом (Спенсером).
Коли ви заснували гурт? Скільки в ньому учасників?
Станіслав: Ми обрали за день народження гурту 28 лютого 2025 року, бо тоді провели першу репетицію. Гурт утворився спонтанно, ми дивилися на це, як на жарт: пограти, спробувати… Я ніколи не займався музикою, це мій перший досвід.
Зараз нас шестеро: два вокалісти, два гітаристи (Ярослав, Данило), басист Олександр і барабанщик Влад. Однак склад гурту змінювався. З оригінального складу залишилися Данило, я, Нікіта і басист.
Ми чимось полюбилися людям. Ніколи не думав, що зможемо зібратися і зіграти так масштабно. Нещодавно повернулися з туру, і я зловив себе на думці: якщо б мені рік тому сказали про тур, я б не повірив.
А як ви знайшли одне одного?
Станіслав: Нікіта — мій близький друг, ми часто тусувалися в «ГОСТі». Якось я запропонував знайомому з гурту «Сором» створити проєкт з важкою музикою, ми зібралися пограти, у нас вийшло й нам сподобалось. Отак вирішили продовжувати. Данило прийшов до нас влітку. Був період, що з нами грали хлопці на гітарах з гурту Final. Вони з нами відкатали майже весь тур. Стараємося триматися купи, щоб не розпадатись.
Нікіта: Ми зі Стасом захоплювалися гардкором. Хотілося себе теж проявити в цьому. Якось Стас мені каже: «Нікіто, я домовився. Завтра-післязавтра ідемо записувати пісню». Спершу серйозних намірів не було, а потім так все запустилося, що ми записали три пісні. Перший концерт відіграли так собі, бо це був перший досвід.
Як у вашому житті з’явилась музика?
Станіслав: До цього проєкту я не займався музикою. У мене була акустична гітара, я пробував на ній вчитися грати. За місяць до створення гурту почав цікавитися техніками екстрим-вокалу і пробував співати.
Спочатку було важко, бо перший наш концерт відбувся за два місяці після створення. Ми були не на тому рівні, на який вийшли зараз. Круто відчувати свій ріст.
Данило: Я народився у творчій сім’ї. У вісім років мене відправили на скрипку. Провчився на ній чотири роки. Одразу після скрипки пішов на класичну гітару. Не пішло взагалі. В одного викладача провчився два роки. Після нього пішов до Назара з гурту Azimut. Його учнем я був три роки, а потім у мене з’явилася перша електруха. Я став ходити до нього на репетиційку. Ця група у мене десята.
На якій ви музиці зростали? Чи є франківські гурти, до яких у вас особливе ставлення, бо вони вплинули на вашу творчість?
Данило: Skinhate. Я їх почав слухати відносно недавно, у 2021-2022 роках. Послухав перший альбом залпом, і зрозумів, що це непогана тєма. Вони змішують нью-метал і додають трохи гардкору. У 2023 році я з проєктом Khørset мав виступати з ними на одній сцені у Хмельницькому, але не склалося. Сумно досі. Тоді весь Франківськ стояв на вухах, що Khørset їде виступати зі Skinhate.
Станіслав: Я починав слухати музику з легшого: Queen, AC/DC, Twisted Sister… Мій друг Віталік познайомив з більш важкою музикою. Також мої захоплення сформувалися після прослуховування харківських чуваків DEBUSTERVANDAM. Якщо говорити про франківські гурти, які на мене вплинули, то це Barbarik Torture. Вони грають більш важку музику, ніж ми. І наші товариші — гурт Final.
Нікіта: Все почалося з дитинства. Мій тато і старший брат слухали важку музику, і я теж виріс на ній. Вона мені подобалася. Однак в мене не було бажань десь грати, виступати чи співати.
З франківських гуртів можу назвати Barbarik Torture, Final. Від останніх є чого набратися, зокрема, як класно вони виступають. Також цікаво послухати «Глеки», «Злипні», «Сором». Вони мотивували підніматися до їхнього рівня.
Нікіто, а як ви почали співати?
Нікіта: Це було найлегше, чого можна було з нуля навчитись. На гітарі і барабанах я не вмію грати. Яка ж моя участь у гурті? Буду співати. Суть екстремального вокалу полягає в тому, що він виконується на «хибних» голосових зв’язках [музиканти і музикантки «хибними» голосовими зв’язками називають одні з двох товстих складок слизової оболонки, розташовані трохи вище справжніх голосових зв’язок — прим. ред.]. На голосових не можна.
Усі учасники гурту — хлопці. Вам було б цікаво попрацювати з дівчатами?
Станіслав: Був задум запросити когось для спільної пісні. Але постійно — ні.
Чого обрали гардкор? Наскільки він зараз популярний?
Данило: Цей жанр досить популярний завдяки українським гуртам DEBUSTERVANDAM, Six Solution, Mordox, True Tough. Помітив, що від початку повномасштабної війни стався вибух українських колективів у жанрі гардкор.
Станіслав:
Чому гардкор? Бо це емоції. Так легше передати те, що ти хочеш донести людям.
Данило: Це своєрідна агресія. Не така, як в інших жанрах, концентрована. Я прихильник нью-металу, однак більше почав слухати гардкор. Шукаю натхнення, і відчуваю бажання ламати стіни.
Нікіта: Гардкор у нас не дуже був розвинутий. Зараз ситуація краща. У ньому є фішка, яка нам сподобалася. Хочемо далі в цьому напрямку рухатися.
У вас на концертах щось ламали?
Станіслав: Бар «Блуд» це пережив. Великий респект, бо тут нам дозволили ламати по одному стільчику раз на рік. Колись я дивився на те, як люди дуріють у залі, з презирством.
Зараз розумію, що це місце, куди можеш прийти і вивільнити себе без засудження. Усе відбувається у дозволених межах.
Як взагалі гардкор-гурти придумують назви?
Станіслав: Щодо нашої назви, то це набір символів. Хрестики по краях означають, що гурт виступає проти вживання наркотиків, алкоголю тощо. Мета показати, що в металіндустрії не обов’язково сидіти на тяжких наркотиках.
Данило: А можна бути білими та пухнастими.
Станіслав: Не завжди так виходить, насправді. Але ми стараємось донести своїм слухачам і слухачкам, що не варто чіплятися до того. Життя прекрасне, і живіть, любіть один одного.
Де ви виступаєте?
Станіслав: У Франківську — в «Блуді», це як другий дім. Часто виступаємо у Львові. Влітку були там два рази. Також їздимо у Чернівці. Нещодавно вперше грали в Тернополі. Там круто. Правда, нам пояснили, що зараз це місто мертвого двіжу.
Данило: Заклади у Львові та Чернівцях — «Котельня Ruїn Bar» та Fun Park — «заточені» на концерти. Їхня аудиторія розуміє, на що вона приходить. Хай не ображається «Блуд», але тут бувають люди, які цього не розуміють.
Чим ви займаєтеся, окрім музики?
Данило: Я навчався у Карпатському університеті на французькій філології, однак не завершив навчання. З роботами теж не дуже йшло. Працював викладачем гітари, кур’єром, монтажником сцени.
Станіслав: Я навчаюся зараз у Карпатському університеті на дизайні. До того закінчив художню школу. Ще спортом займаюся.
Нікіта: Я кухар, працюю і навчаюся. Це моє єдине заняття, окрім гурту. Ще захоплююся риболовлею.
Як ви думаєте, що бракує франківській музичній сцені?
Станіслав: Усе впирається в спеціалістів. Це не проблема лише Франківська. Не завжди є люди, які можуть прийти і налаштувати апаратуру перед виступом. Наприклад, вокаліст не має бути гучнішим або тихішим, ніж гітара.
Чого ще може не вистачати сцені?
Данило: Освіченості тих, хто виступає. Це теж буває проблемою.
Нікіта: У місті бракує майданчиків для виступів. Так, є «Блуд», Підземний Перехід Ваґабундо, «Промприлад» для більш просунутих гуртів. Для андеграунд-сцени у нас дуже мало приміщень. Також не вистачає хороших, професійних музикантів і музиканток. Таких, щоб могли грати, могли підлаштуватися під готовий матеріал. Нам, наприклад, було складно знайти барабанщика.
Як ви бачите розвиток гурту?
Станіслав: Найближчим часом граємо на концерті до Дня народження гурту «Сором», а опісля йдемо на відпочинок. Чекаємо, коли приїде наш другий гітарист, і тоді сядемо за написання альбому. Його вихід планується до весни.
До речі, перший наш серйозний запис відбувся навесні 2026 року, коли ми записували EP [мініальбом — прим. ред.] Broken Teeth на студії Олега Фроста.
Данило: Головне, знайти звукорежисера, який би зміг визвучити ваш жанр. Не треба йти до «спеціаліста», який за low price зведе криво. Фрази типу «андеграунд», «ми в підвалі писалися» не проканають. Якщо зведення погане, то так і є.
Фото: Ніколас Анікеєв