5 грудня 2025 року франківський гурт «Злипні» випустив нову пісню і кліп «Люди» з присвятою другові — музиканту, художнику Юрку Стецику, який зник безвісти 28 грудня 2022 року після битви біля Гуляйполя. Ми поговорили з учасником гурту Данилом Грицаком про створення треку і кліпу, Юрка та зміни, які сталися з командою.
Яка історія створення треку «Люди», присвяченому Юркові Стецику?
Мелодія виникла десь вдома на диванчику з гітаркою. Зазвичай не люблю грати такі журні мелодії, але ця якось пішла — друга її частинка. Вона мені була цікава, складніша. Коли грав, стало сумно. У моїй голові виникли слова Юрка: «Люди вилазять з густішого». Я про них довідався, коли Ярема Стецик і «Буквиця» робили мерч, пов’язаний з адаптивним одягом для військових [кошти з продажу футболок спрямовували на виготовлення адаптивного одягу для поранених військових — прим. ред]. Коли вперше побачив цей рядок, він мене вразив. Я щось намугикував, і ці слова сіли туди, в той рифчик, який я придумав на диванчику.
Ми зібралися всім разом на репетиційці, і почали придумувати структуру. В цілому [до створення пісні] в нас залучені всі учасники гурту. Я приходжу з ідейкою, ми її розбираємо, кожен висловлює зауваження. Це було близько року тому. Вперше ми її зіграли в лайві в грудні на івенті в Києві. Було видно емоції людей, їх взяло за живе.
Ми покаталися з цією пісенькою по різних канциках, і зрозуміли, що її варто записати. Коли ми качалися під цей трек, уявляли Юрка десь між нами. Він був нашим піджеєм, він на лайв-виступах запалював, танцюючи, роблячи всякі перформативні діяння. Він найбільше контактував з аудиторією. Ми відчули такий вайб, який би точно оцінив Юрко.
Як Юрко вплинув на вас як на гурт?
Юрко найкращий друг нашого барабанщика Спайдера [Антон Боринець — прим. ред.]. Їхні батьки — Ярема Стецик та Юра Боринець — художники, які разом їздили на пленери. Антон приїхав сюди навчатися в університеті, вони з Юрком знайшлися і сформували гурт «Трясовина». Це їхнє перше музичне дітище, воно енергетично сильне.
Коли я підріс до музичних дітищів, то Юрко в цей час був в армії. Я з ним зустрічався на репетиціях, може, два-три рази. Коли Юра повернувся навесні 2021 року, то був супер зарядженою людиною. Жив, надихаючи.
Нічні електронні вечірки були просторами, де ми могли творити. Юра ж був в ролі архітектора цікавих декорацій на тусівка. Одного разу під час тусовки в лісі він зробив здоровенну голову 3х3 м. Ми допомагали йому її повісити на дерево над танцполом. На «Потужняк» він зробив здоровенного коня з сіна, якого в планах треба було спалити, але щось пішло не так. Це все він на ходу будував.
У Юрка була своя енергія, це людина, з якою хотілося бути поруч, штовхати камінь рок-н-ролу.
У грудні 2022 Юра приїхав у відпустку. Ми зібралися в Спайдера вдома. Юра грав на гітарі перший риф з пісні «Де такий вайб взяв?». Я почав зі всіма танцювати, стрибати, а в голові повторював цей рядок, дивлячись на Юру. Він стояв з голим торсом з акустичною бас-гітарою, качався, всі це підхопили. Так зародилася спільна з Юрком пісенька. Вона для нас — як емоція, яку треба пережити. Це щось «пенсійно» подібне. Щоб зарядити слухачів музичною енергією, їм не треба важкі метальні соляки, їм треба відчути щастя музики.
Фото: Юрко Стецик, фейсбук
Ця пісня виділяється з-поміж інших ваших пісень.
Вона відрізняється передусім тим, що має сумний відтінок. Ми не пишемо сумних пісень. В Юрка ніколи не було меланхолійного вайбу. Він завжди був за культ життя, бешений рок-н-рол, енергію. Ми не хотіли зробити пісню , під яку плачуть. Ми хотіли зробити її мотивуючою, після прослуховування якої людині захочеться щось долати й жити далі. Олег Фрост сформував нам звучання, бо спершу ми звучали не так. Кажемо йому: «Круто, але нам якось незвично, ми не звикли так звучати». Він відповідає: «Нічо, це класно. Ви можете звучати так». Нам це сподобалося, дійсно.
Ми нову планку підняли для себе з точки зору звучання, і її треба зберегти.
Чорно-біла гама кліпу і рожеві титри — невипадкові. Як ви прийшли до такого рішення?
Коли закінчився монтаж кліпу, Іванка сказала, що треба додати якісь кредитси. Вона працює графічною дизайнеркою й скинула титри рожевим. Ми відчули, що так має бути через те, що в Юрка у відпустці був рожевий колір волосся. Це вияв цього рок-н-ролу, панку, протесту. Класно, якщо протест змістовний, та й Юрі це підходило.
Він не міг бути звичайною людиною зі звичайною зачіскою, це якось було б ненормально. Коли ми йшли на коляду, брали шматочки чогось рожевого. Для нас це символізує Юрка.
Як змінилася ваша творчість від початку повномасштабного? Скільки зараз учасни_ць у вашому складі?
Я вважаю нормальним, коли гурт змінюється. Ми починали втрьох — Спайдер, Макс Йос і я. У Франику простором, де можна було зібрати аудиторію, були нічні тусовки. Хотіли не те, щоб вразити цю когорту людей, а якось бути причетними. Є попит, ми можемо туди ходити грати. Тому наша творчість була у стилі електромузики. Ми себе позиціювали як гурт, який має звучати на тусовках, але це не то. Під час повномасштабки реорганізувалися, взявши Іванку до себе на бас-гітару і вокал, й зрозуміли, що можемо по-іншому формувати музику, яку нам хочеться.
Пізніше Макса запросили працювати в Харків хлопці з нашого першого лейблу Some People. А він передусім виконував у гурті роль саунд-продюсера. Нам стало важко комунікувати з різних міст. Зараз Макс мешкає у Франківську, ми тепло контактуємо. Максим — файний музикант, вчитель, продюсер. Думаю, що він зможе у майбутньому доєднатися до якихось наших робіт.
У вас буде концерт в Києві. Ви зараз маєте багато концертів?
У нас доволі багато запитів, а змоги виступати через буденну працю у нас не виходить. Бо це зазвичай про рок-н-рол, а не якусь комерцію, з цього не заробляється гроші. Якщо є змога приїхати, то ми думаємо, як це зробити. Неважливо, чи будуть нам гонорари платити, чи дадуть ковбасу з хлібом поїсти.
По-друге, хочеться не тільки виступати, а й займатися новим матеріалом, а тут зовсім інша специфіка роботи. Перед концертом ми репетируємо матеріал, який будемо грати. Якщо нам треба зібратися, щоб закінчити чи сформувати якусь ідейку, то цілу ріпу [репетицію — прим. ред.] займаємося цією ідейкою. Коли ми б постійно підтверджували запити на виступи, у нас не було б змоги займатися новою музикою.
Загалом раз у місяць в нас є концерти: у Франику, Києві чи Львові. Це — оптимальний графік. Для нас концерт — це свято. А ще — лакмусовий папірець треків.
Бачу, що зараз є культ музики, створеної за компом, але це енергетично неорганічно. Органічно — виконати перед людьми, побачити їхню реакцію.
Наступний трек, який вийде десь в січні, ми граємо на концертах пів року. Ми від нього премось і бачимо, як пруться люди.
Фото: hvorekolino
Нещодавно почали працювати з лейблом kontrabass promo? Які можливості це для вас відкриває?
Нам з лейблами пощастило. Some People — хлопці, які займаються електронною музикою, репом. А це інша ніша, ніж ми. Але вони справді порядні, файні люди.
Люди з kontrabass нас вразили порядністю, відповідальністю, професійністю. Ми для них умовне тісто, яке можна поліпити і зробити чи пиріжок, вареник, торт, чи ще щось. Вони «за» будь-який експеримент. Нам приємно з ними комунікувати.
Лейбл не може дати вам зразу мільйони прослуховувань, чи ще щось. Все залежить від самого гурту й командної праці. Бачу, що там вона на хорошому рівні.
Мені подобається наша музика тим, що ми ніколи не можемо знати, який жанр зіграємо. Вчора це був інді-рок, сьогодні — металоподібна штучка. Альтернатива — в експерименті, вважаю, наша справжня енергія. Ми граємо музику, органічну для цього часу.
Головне фото: Янетта Бублик (Yanetta Byblyk)
