В історії кожного міста існували краєзнавці, які стали першопрохідцями в краєзнавчій справі. В Івано-Франківську (раніше — Станіславові, Станіславі) це Леон (Арі) вель Зюссер Штрайт, малодосліджений серед нинішніх істориків. Його праці вартують уваги та входять до списків джерел спеціалізованих історичних видань. Дослідник Ілля Криворучко для post impreza написав про сторінки життєпису краєзнавця.
За даними історика Івана Монолатія у книзі «10 краєзнавців Івано-Франківська» (2025) Леон (Арі) Штрайт народився 22 березня 1908 року у Станіславові в єврейській родині купця Ізраеля та Сари Вайсберг, які були родом з Тлумача. У базі даних жертв Голокосту в Яд Вашем дата народження відрізняється: то вказують 1913 рік, то взагалі не зазначають.
Про місце навчання в школі та університеті відомостей майже немає. Лишень відомо, що він був магістром: про це засвідчили тодішні місцеві газети станом на початок 1930-х років. У газеті «Kurier Galicyjski» за 17-29 вересня 2010 року можна дізнатися, що Леон здобув юридичну освіту, однак працював за фахом виключно для заробітку. У базі даних Яд Вашем вказано, що Леон Штрайт був адвокатом.
«Він здобув освіту юриста, але робота юриста для нього була просто зароблянням грошей. Насправді його захопленням, сенсом життя було краєзнавство. Він був досить потужним істориком. Починаючи з 1936 року, друкувався в місцевій пресі. І протягом трьох років вийшло близько 25 газетних статей. У 23 роки він вже був визнаним краєзнавцем», – розповідав краєзнавець Іван Бондарев.
Світлина Леона Штрайта в 1930-х роках. З бази даних жертв Голокосту від Яд Вашем.
Так, у виданні «“Stanislawow” — Encyclopedia of Jewish Communities in Poland, Volume II» зазначається, що в Станіславові в міжвоєнний період з’явилося близько 20 єврейських видань, але вони загалом проіснували недовго. Найвпливовішим із них був щомісячник літератури та мистецтва на їдиші «Shtagen», який виходив з 1932 по 1939 рік. Його видавав Макс Табак, а серед колумністів були Горацій Сафрін та Леон Штрайт. У статті Євгенії Прокопувної (переклад на англійську Марії Пільх) «У пошуках культурної ідентичності: польсько-єврейська література в міжвоєнний період» у журналі «The Polish Review» (Vol. 32, No. 4) за 1987 рік його ім’я згадується в контексті діяльності літературного об’єднання «Wzlot», заснованого 1931 року. Штрайт був одним із чотирьох ініціаторів його створення разом із Мінкою Зільберман, Броніславом Маєром і Леоном Шопенфельдом. До об’єднання згодом долучилися інші представники місцевого літературного середовища, зокрема Сіда Ріхтер, Фридерик Бертиш, Ганка Брандмарк, Натан Фулленбаум, Адольф Блох, Гізела Ґольд і Леон Еліяш Табак. Діяльність «Wzlot» розгорталася у багатомовному культурному середовищі єврейської громади Станіславова. Учасники об’єднання писали польською мовою та їдишем, що, за спостереженням авторки, свідчило про новий підхід до єврейської літератури. Група видала альманах «Wzlot» і збірку «Wieczór i myśli». Її осередок містився в приміщенні місцевого відділення організації «Бейтар», а перші літературні вечори відвідували представники єврейських молодіжних організацій.
У звіті Товариства приятелів Єврейського університету в Єрусалимі за 1934 – 1935 рр. (пол. – Sprawozdanie Towarzystwa Przyjaciół Uniwersytetu Hebrajskiego w Jerozolimie z działalności w latach 1934–1935) Леон Штрайт згадується як секретар станіславівського осередку організації. Осередок, заснований у березні 1934 року й легалізований у червні, налічував близько 50 членів. Краєзнавець займався поповненням бібліотеки, збиранням історичних матеріалів та організацією наукових і культурних заходів. Газета «Trybuna Narodowa» за 5 жовтня 1934 року засвідчує, що Леон Штрайт був членом Академічного сіоністського об’єднання «Бар-Кохба» у Станіславові. На XI семестр його обрали консеньйором — заступником керівника об’єднання.
У міських газетах Станіславова, починаючи з 1934 року, з’являються краєзнавчі дослідження Леона Штрайта. Наприклад, стаття «З історії єврейської преси в Станіславові» в газеті «Nasz Głos» за 1 вересня 1934 року присвячена становленню та розвитку єврейської періодики міста.
Автор наголошує, попри значний розвиток єврейської преси загалом, у Станіславові не вдалося налагодити стабільне видання власної газети через байдужість і недостатню підтримку місцевої єврейської громади.
Він розглядає попередні невдалі спроби заснування періодичних видань, популярну львівську газету Tugblat, а також видання Nadwerner Nachrichten і Stanislauer Najes. Автор прагне зберегти пам’ять про спроби створення єврейської преси в Станіславові та показати її значення для культурного й суспільного життя громади. У тій ж газеті він зазначений як молодий єврейський літератор, автор наукової розвідки «Гете та польські євреї», який готував до друку нову працю під назвою «Єврейки в житті Гете» у 1934 році. Продовження статті про єврейську пресу є в газеті «Echo» за 30 листопада 1934 року. За даними вищезгаданої статті в «Kurier Galicyjski» за 2010 рік таких праць було опубліковано близько тридцяти.
Одне з двох видань Леона Штрайта “Dzieje Synagogi Postępowej w Stanisławowie” (1939). Джерело: academica.edu.pl
У другій половині 1930-х років були опубліковані цінні видання Леона Штрайта: перше з’явилося в 1936 році під назвою «Історія великої міської синагоги у Станіславові», де описано на основі нині зниклих документів (актів публічно-приватного характеру єврейської громади) детальну розбудову Станіславівської синагоги. Потім краєзнавець Михайло Головатий натрапив на цю книгу спершу в бібліотеці Львівського університету у 1990-х роках. Згодом виявилося, що є вона і в Державному архіві Івано-Франківської області. У 2010 році книга увійшла в 27-е число краєзнавчої серії «Моє місто» у видавництві «Лілея НВ». Перекладом з польської мови займався Тарас Прохасько, а з латини – Христина Семанюк та Ростислав Паранько.
У пролозі, написаному в грудні 1935 року, автор розповідає, що станіславівська синагога «з історичного погляду є однією з наймолодших божниць Польщі», яка формувалася зусиллями багатьох поколінь євреїв. Леон Штрайт дякує управі міської синагоги на чолі з Шимоном Герштеном та доктору Артурові Дорторту «за зроблені світлини до цієї монографії, який не шкодував ні праці, ні додаткових зусиль, щоб виконати їх якнайретельніше». У дослідженні краєзнавець описує початки розбудови дерев’яних єврейських божниць, про яких відомостей було мало; про те, як архієпископ Львівської митрополії Вижицький дав дозвіл «на спорудження мурованої синагоги, а саме на перебудову старої дерев’яної божниці за умов, які не перечать синодальним постановам» 12 червня 1745 року.
Леон Штрайт розповів, що євреї впродовж кільканадцять років «не мали ні часу, ні можливостей узятися до такого поважного починання» через економічні обмеження з боку польської влади. Через це було повторно наданий дозвіл вже новим архієпископом Сєраковським 28 червня 1761 року. Згодом перша міська синагога була збудована на місці давньої дерев’яної божниці в наріжному фортифікаційному бастіоні. Однак у 1826 році синагога майже згоріла, знову була відбудована, однак ще одна пожежа 28 вересня 1868 року теж далася взнаки: тоді згоріла верхня частина (дах з дерев’яними кріпленнями), а вся внутрішня оздоба синагоги не витримала вогню і потріскала, зазнавши тяжких пошкоджень. Далі синагога знову була відбудована. У 1925 році змінили дахове покриття, а у 1929 році відбулася третя перебудова синагоги «завдяки вічній пам’яті міському рабинові Давидові Горовіцу, який слушно ввійшов до історії синагоги як доброчинець», та стараннями єврейської громади на чолі з Ансельмом Гальперном та І. М. Зайбалдом і Управою міської синагоги.
У 1939 році вийшла праця Штрайта «Dzieje synagogi postępowej w Stanisławowie» (укр. — «Історія поступової синагоги у Станіславові») коштом правління синагоги у видавництві «Графіка». У книжці автор досліджує історію прогресивної (реформованої) єврейської громади та її синагоги в Станіславові. За бібліографічними даними, видання налічує 13 розділів, 132 сторінки та 19 аркушів ілюстрацій. Книга детально описує створення та діяльність реформістської (поступової або прогресивістської) синагоги в Станиславові, збудованої у 1895–1899 роках (сьогодні вона розташована на вул. Страчених Націоналістів). Леон Штрайт розповідає про появу «Товариства ізраїльської святині» у 1893 році, яке об’єднало єврейську інтелігенцію та великий бізнес міста. Вони прагнули модернізувати юдаїзм, ввести проповіді зрозумілою (тоді польською чи німецькою) мовою та додати хор, що викликало серйозні дискусії з ортодоксальною громадою міста. Головна цінність книги 1939 року полягає в тому, що Штрайт писав її на основі приватних та публічних актів єврейської громади Станіславова, що були повністю знищені під час Другої світової війни та Голокосту.
Текст Штрайта — це єдине джерело, де збереглися унікальні хроніки, імена архітекторів, меценатів та опис перших єврейських національних товариств міста.
У річнику «Золотий шлях» (вип. 1) за 1938 рік є свідчення про Леона Штрайта як дарувальника міської бібліотеки імені Вінцентія Новіни-Смагловського в Станіславові у 1937 році.
За даними книги про 10 видатних краєзнавців Івано-Франківська, Леон проживав на вул. Зосина Воля (нині — Євгена Коновальця). Про володіння мовами він вказав у проханні до Станіславівського магістрату в 1936 році такі: польська, українська, німецька, іврит, їдиш.
Леон Штрайт загинув у Станіславському гетто у 1942 році. Про це Яд Вашему засвідчив його двоюрідний брат Рахель Гальберсберг.
Головне фото: