Історик, професор Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Іван Монолатій на прохання post impreza написав текст про єврейського видавця з Коломиї Якова Оренштайна, який випускав у місті українські книги.
Яків Оренштайн — єврей-видавець із невеликої передгірської Коломиї, розташованої на зламі Покуття і Гуцульщини, міста, яке на початку ХХ століття було далеко не моноетнічним, а належало до тих галицьких міських просторів, де українська, єврейська й польська людність щоденно перетиналася в торгівлі, освіті, культурі та громадському житті. Він народився 25 лютого 1875 р. у Коломиї, а 12 вересня 1942 р. загинув у гетто Варшави.
Багатомовне й багатокультурне середовище Коломиї та Галичини багато в чому пояснює його подальшу траєкторію: він не був людиною, замкненою в межах однієї громади, а від раннього віку перебував у просторі кількох мов, культур і способів комунікації. Оренштайну вдалося вийти за межі традиційного єврейського громадського середовища й увійти у світ української культури не як випадковому посередникові, а як одному з її активних організаторів. У 1901 році він створив у Коломиї власне видавниче підприємство — «Галицьку накладню», а згодом продовжив видавничу справу вже поза Галичиною, зареєструвавши 1920 року «Українську накладню» у Берліні. У цьому сенсі Оренштайнова біографія є особливо промовистою: один єврей став одним із помітних видавців української книги саме в добу, коли українська культура існувала без власної держави, а тому значна частина її модерних інституцій мусила виникати в межах чужих державних і політичних систем. Коломийська «Галицька накладня» була не лише бізнес-проєктом, вона стала одним із механізмів, за допомогою яких українське слово виходило до читача, набувало товарної форми, циркулювало між містом і провінцією, між інтелігенцією та ширшими верствами суспільства.
Фото: Державний архів Івано-Франківської області
На початку своєї діяльності Яків Оренштайн не обмежувався українською книжкою. У його видавничому доробку були також польські та російські видання, а сама практика роботи з різномовною продукцією відповідала багатомовному характерові галицького книжкового ринку. Однак досить швидко українська книга посіла в його діяльності особливе місце. Це не було простим відмовленням від комерційного розрахунку на користь культурної місії. Навпаки, саме поєднання підприємницького хисту з розумінням культурних потреб українського суспільства дало змогу Якову Оренштайнові створити життєздатну модель видавництва. Його «українськість» проявлялася у виборі авторів, серій, перекладів, форматів, цінової доступності та способів поширення книжки.
Для своїх сучасників Яків Оренштайн міг виглядати диваком, адже маючи можливість почуватися цілком природно у середовищі єврейських видавців, які працювали польською або німецькою мовами, він дедалі більше пов’язував власний бізнес із українським культурним проєктом.
Саме ця обставина робить його постать важливою не тільки для історії українського книговидання, а й для розуміння механізмів міжетнічної комунікації та етнічного бізнесу на Галичині. Звісно, Оренштайн не був українцем за походженням, однак саме він став центральною фігурою українського культурного процесу. Його приклад показує, що модерна національна культура не завжди творилася винятково людьми тієї етнічної групи, ім’я якої вона носила. Вона могла залучати до свого творення представників інших спільнот — там, де існували спільні економічні, інтелектуальні та культурні інтереси.
Водночас не варто романтизувати цю історію. Яків Оренштайн був передусім підприємцем і видавцем, а отже, мусив рахувати собівартість, попит, можливості збуту й фінансові ризики. Українська книжка мала бути не тільки ідейно потрібною, а й придатною для масового поширення. Потрібно було знайти авторів, редакторів, перекладачів, друкарів, палітурників, канали реалізації та, зрештою, читача. Отже, Оренштайнів український проєкт реалізовувався не абстрактно, а через цілком конкретну інфраструктуру друкованого слова.
Як і багато його соплемінників, Яків Оренштайн добре орієнтувався у торгівлі та володів мовами оточуючих його народів — німецькою, польською, українською та російською. Багатомовність давала йому змогу працювати з різними текстами й авторами, стежити за книжковим ринком, вести переговори та використовувати видавничі практики, що формувалися за межами Коломиї. У цьому сенсі він був представником модерного міського підприємництва, яке виростало на перетині декількох культурних і мовних середовищ.
Особливе значення мала його здатність використовувати здобутки масової культури, передусім друкарства. Друкована книжка на початку ХХ століття вже не була винятково предметом для вузького кола освічених людей. Вона ставала одним із засобів формування модерних «уявлених спільнот» (названих Бенедиктом Андерсоном у ХХ ст.), оскільки дозволяла людям, які ніколи не зустрічалися особисто, читати ті самі тексти, знати тих самих авторів і уявляти себе частиною ширшої культурної спільноти. Для українців Галичини, які не мали власної держави, ця функція друкованого слова була особливо важливою — книжка ставала не тільки носієм знань чи художнього тексту, а й одним із матеріальних інструментів національного самоусвідомлення.
Яків Оренштайн опинився саме в точці перетину цієї культурної потреби та підприємницької можливості. Підтримуючи ділові контакти з українською інтелігенцією, він дізнався про плани створення власне українського накладового товариства — задуму, для реалізації якого бракувало передусім грошей та організаційної спроможності. Підприємець надав потрібну допомогу, а заснована ним «Галицька накладня» почала перетворювати ідею українського видавництва на практичну реальність. Одним із ранніх і знакових видань став «Начерк з історії української літератури» Богдана Лепкого, що символічно поєднувало видавничу програму Оренштайна з формуванням систематичного знання про українську літературу.
Фото: Наукова бібліотека Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича
Особливе місце в цій програмі посіла книжкова серія «Загальна бібліотека». Її задум полягав у тому, щоб зробити доступними для широкого читача твори української та світової літератури, наукові й культурні тексти, переклади. Саме тут найвиразніше виявилася логіка Оренштайнового підприємства: український читач мав отримати не тільки українську класику, а й доступ до ширшого інтелектуального світу. Видавець не протиставляв українську культуру світовій, а прагнув включити українського читача до неї через українську мову. Переклад тому ставав одним із механізмів культурної модернізації. Серія згодом охопила значний корпус видань української та перекладної літератури, філософських, соціологічних і навчальних праць.
Не менш важливою була вимога до якості. Перед авторами, редакторами й перекладачами ставилася висока планка: ретельна робота над текстом, відповідність перекладу, продумане графічне оформлення, якісна поліграфія. До підготовки книжок залучалися відомі українські письменники, науковці та редактори, серед них Богдан Лепкий, Олександр Барвінський, Андрій Крушельницький, Василь Сімович та інші. Таким чином, «Галицька накладня» Оренштайна поступово ставала не просто місцем друку, а середовищем співпраці видавця й української інтелігенції.
Саме тут комерційний успіх і культурне значення починають збігатися. Успішність Оренштайнового бізнес-проєкту вимірюється не тільки кількістю виданих томів чи фінансовими результатами.
Значно важливішим було те, що він створював умови для удоступнення україномовної книжки різним прошаркам галицько-українського суспільства.
Невеликий формат окремих видань, порівняно доступна ціна, серійність і можливість придбати книжку через книгарню робили друковане слово ближчим до читача. «Загальна бібліотека» тим самим ставала не лише бібліографічною серією, а способом формування читацького середовища.
У цьому контексті особливого значення набуває сама Коломия. Львів залишався головним центром українського видавничого життя Галичини, однак культурний процес не обмежувався столицею краю. Коломия була важливим міським центром Покуття, осередком торгівлі, освіти та громадської активності, а її зв’язки з навколишніми селами й містечками створювали можливості для поширення друкованої продукції далеко за межі міста. Саме тому діяльність Якова Оренштайна мала значення як для Коломиї, так і для ширшого регіонального українського простору. Його підприємство стало одним із найпомітніших не-львівських осередків українського книговидання. Видавець розумів, що самої книжки недостатньо: її треба було ще й продати, позичити, прорекламувати, зробити помітною. Тому він провадив книгарню та випозичальню, залучаючи до читання учнів коломийських шкіл і гімназії. Для них книжка ставала не тільки навчальним матеріалом, а й способом знайомства з українською та світовою літературою. Видавничий бізнес таким чином входив у повсякденний простір міста: книжка ставала частиною культурного споживання, а не лише предметом для вузького кола освічених людей.
Не випадково серед продукції Якова Оренштайна були не лише художні твори.
Видавництво працювало з науково-популярною літературою, навчальними виданнями, перекладами, дитячою книжкою, нотними матеріалами та картографічною продукцією.
Така широта була важливою для формування повноцінного українського читацького середовища. Українська книжка мала бути присутньою в різних сферах життя — від літератури й історії до освіти, музики та географічних знань. Яків Оренштайн працював не над одним типом видання, а над інфраструктурою українського читання. Тому сучасне твердження про те, що Яків Оренштайн фактично домінував у видавничому русі поза Львовом, варто розуміти передусім як характеристику його помітного становища, а не як буквальну відсутність конкурентів. Його перевага полягала у масштабі, системності й різноманітності видавничої програми. Оренштайнова «Галицька накладня» стала одним із найпомітніших не-львівських осередків українського книговидання, а сама Коломия завдяки цьому отримала особливе місце на культурній карті Галичини.
Можна лише гадати, якого розвитку набув би цей видавничий проєкт, якби його не перервала Перша світова війна. Напередодні 1914 року українська національна свідомість на Галичині переживала важливий етап розвитку, а попит на українську книгу зростав. Видавнича діяльність Оренштайна відповідала цій тенденції й водночас сама її підтримувала. Проте війна радикально змінила умови, в яких існувала «Галицька накладня». Коломия опинилася в зоні воєнних дій і російської окупації. Видавничі потуги Якова Оренштайна були перервані, а книгарня, друкарня, склади та готова продукція зазнали пограбувань і значних матеріальних втрат.
Для видавця знищення складів означало втрату не тільки майна, а й уже вкладеного в книжку капіталу: коштів на папір, друк, палітурку, зберігання та реалізацію. За пізнішими свідченнями самого Оренштайна, масштаби втрат були надзвичайними. Він намагався захистити своє майно, звертався до різних інстанцій і шукав допомоги за межами безпосереднього місця подій. Проте в умовах війни приватний підприємець, яким би значним не було його культурне значення, виявився майже беззахисним перед логікою військової окупації.
Ще трагічнішою була особиста доля видавця. Його звинуватили у шпигунстві, а згодом вивезли як заручника до Росії. Водночас точне місце його перебування в цей період залишається дискусійним: у джерелах і пізніших реконструкціях фігурують території Російської імперії, але також землі сучасної України, зокрема південні губернії. Ця невизначеність показує, наскільки складною була траєкторія людини, яку війна вирвала з її звичного міського та культурного середовища.
Війна змінила не лише економічне становище Якова Оренштайна, а й його громадську поведінку. Після пережитого він активніше включався у справи єврейської громади Коломиї: прагнув відігравати провідну роль у громадському житті, бути серед її представників у магістраті, порушував питання контролю за міськими фінансами. На перший погляд, це може видаватися відступом від українського культурного проєкту. Насправді тут проявляється інша важлива риса його біографії: Яків Оренштайн не переставав бути євреєм, навіть тоді, коли значну частину своєї професійної енергії віддавав українській культурі. Його ідентичність не вкладалася в просту схему «або — або». Саме ця обставина допомагає уникнути спрощеного прочитання його біографії. Яків Оренштайн не був людиною, яка «перейшла» від однієї національної спільноти до іншої. Він залишався єврейським видавцем і громадським діячем, який зробив винятково багато для української книги. Його діяльність демонструє можливість складних, багаторівневих лояльностей, характерних для багатонаціональної Галичини. Для української інтелігенції він міг бути важливим партнером і видавцем; для єврейського середовища – представником місцевої громади; для самого себе – підприємцем, який прагнув зберегти справу, майно та громадський вплив. Ці ролі не обов’язково взаємно виключали одна одну.
Збірка Валерія Ковтуна, Коломия.
Однак коломийське середовище не завжди готове було побачити цю складність. Як видно з джерел, колишні заслуги Якова Оренштайна перед українською громадою не гарантували йому автоматичного громадського авторитету. Його могли сприймати передусім як купця, тобто як ділову людину, зацікавлену у власних матеріальних інтересах. Тут проявляється парадокс його становища: культурна праця могла бути масштабною й суспільно значущою, але соціальне сприйняття людини часто визначалося її походженням і професійним статусом. Оренштайн опинився між двома світами — українським культурним та єврейським громадським і підприємницьким.
Водночас не варто пояснювати всі труднощі його долі лише «неприйняттям» з боку українців та українок чи інших національних спільнот. Важливішим був комплекс обставин, у якому переплелися війна, окупаційна політика, майнові конфлікти, зміни політичних режимів, громадські суперечки та його власні амбіції. Особливо виразно це видно на прикладі 1917 року. Коломия вже жила в новій геополітичній реальності, а перед Яковом Оренштайном відкривалася перспектива продовжити видавничу діяльність у нових світах. У липні 1917 року він залишив місто й через Відень рушив далі, шукаючи нових можливостей для своєї справи, до Німеччини. Так завершувався коломийський етап його біографії, хоча створений ним видавничий досвід не зник разом із від’їздом.
Попереду на нього чекали нові міста, нові політичні обставини й нові спроби продовжити український видавничий проєкт. Але саме Коломия залишалася вихідною точкою цієї історії. Тут сформувався його підприємницький досвід, тут він встановив контакти з українською інтелігенцією, започаткував видавничу модель, яка згодом отримала продовження поза межами Галичини. Тому його берлінська діяльність не повинна затіняти коломийського періоду: без «Галицької накладні» не було б того видавничого досвіду, мережі контактів і символічного авторитету, з якими він вирушив у ширший світ.
І тут постає головний парадокс постаті Якова Оренштайна. Він був євреєм, який став одним із помітних промоторів української культури; підприємцем, чия комерційна діяльність набула виразного культурного виміру; мешканцем багатонаціональної Коломиї, який працював для формування модерного українського читацького простору; людиною, яка могла одночасно належати до однієї громади за походженням і працювати для іншої культури. Саме тому його історія важлива не лише як біографія одного видавця. Вона дає змогу побачити Галичину початку ХХ століття як простір складних перетинів культур, мов, підприємництва та національних проєктів.
Яків Оренштайн не вписується у зручну схему національних історій, де кожна культура твориться винятково власними представниками. Його приклад показує, що українська модерність формувалася також завдяки людям, які не належали до українців за етнічним походженням, але вкладали свої знання, капітал, організаційні здібності та професійний авторитет у розвиток українського культурного простору. Значення Якова Оренштайна полягає не тільки в кількості виданих книжок. Він допоміг перетворити українську книгу з продукту інтелектуальної праці окремих авторів на елемент ширшої культурної інфраструктури. Однак його історія не закінчується Коломиєю і навіть не закінчується 1917 роком. Війна, окупація, пограбування майна, звинувачення у шпигунстві, вимушені переміщення та пошуки нових ринків збуту лише змінили географію його діяльності. Перед Яковом Оренштайном відкривалася нова перспектива — звивиста дорога, на якій перехрещувалися українська культура, єврейська ідентичність, підприємництво та європейська історія першої половини ХХ століття. Коломия була її початком, а видавнича справа — тим інструментом, за допомогою якого людина з невеликого галицького міста змогла вийти далеко за межі своїх не-уявлених спільнот.
Саме тому історія Якова Оренштайна — це не лише історія видавничого бізнесу. Це історія про те, як книжка могла долати етнічні, мовні та політичні кордони, як культурний проєкт міг постати з поєднання підприємницького розрахунку й суспільної відповідальності, а також як людина могла одночасно належати до однієї громади за походженням і працювати для іншої культури. Його коломийський досвід показує, що українська культура в умовах бездержавності творилася не лише в редакціях і читальнях, а й у книгарнях, друкарнях, на складах, у торговельних мережах і через щоденну працю людей, здатних перетворювати культурну ідею на матеріально доступну книжку. Саме в цьому полягає одна з головних причин, чому постать Якова Оренштайна заслуговує на окреме місце в історії Коломиї, Галичини та українського книговидання.
Головне фото: Державний архів Івано-Франківської області