У жовтні 2026 року в Косові відбувся триденний молодіжний польовий табір зі збереження єврейських цвинтарів «Камені пам’яті». Подію організували ESJF Європейська ініціатива зі збереження єврейських кладовищ. Учасники й учасниці досліджували не лише мацеви єврейського кладовища у Косові, але й вчилися створювати каталоги. Вдалося віднайти недатовану раніше мацеву, найстарішу відому датовану на цвинтарі в Косові.
З директоркою освітніх програм ESJF Олександрою Фішель ми поговорили про табір й важливість дослідження єврейської спадщини.
Олександро, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея проєкту.
Щороку ми проводимо освітні заходи для різних людей. Два роки тому у Франківську робили семінар краєзнавців з усієї України з лекційною частиною та дослідженням на кладовищах. Робимо освітні заходи для юристів, вчителів, школярів. Цього року реалізували пілотний проєкт — табір для молоді з 18 до 25 років «Камені пам’яті» в Жабокричі Крижопільської громади на Вінниччині.
Завдання цього табору — дати розуміння, що українська історія та спадщина є мультикультурною. Сьогодні в тренді зберігати культурний спадок.
Вважаємо, що єврейська спадщина є невід’ємною частиною української.
Друге завдання — дати молоді інструмент, як робити каталоги кладовищ. Ми практикувалися, як фотографувати, переписувати написи, складати дані в табличку й потім її оформляти. Щоб молоді люди могли приїхати з цим досвідом у свій куточок України й далі його масштабувати, опікуватися цвинтарями.
Ідея в тому, щоб подивитись на єврейські кладовища як на один зі скарбів, як-от середньовічні фортеці чи архітектурні пам’ятки. Ми хочемо сказати, що це частинка пазлу для розуміння місцевої спадщини. Досвід нашого минулого табору показав, що це не байдуже.
Чому обрали саме Косів місцем реалізації проєкту?
ESJF займається захистом кладовищ. Ми робимо мапування і відмічаємо місця, де є чи колись були цвинтарі. На сайті — мапа всіх кладовищ в Україні. У нас є дослідження, в якому вони стані. Залежно від стану і вразливості ESJF визначає терміновість встановлення огорожі, у разі необхідності огороджує цвинтар. Коли щось обнесено парканом, це трохи складніше знищити, щоб ніхто не помітив.
У 2025 році в Косові ми поставили паркан навколо цвинтаря. Обирали місце для табору з тих об’єктів, які загородили. В Україні їх близько двохсот. Ще одна причина — Косів був єврейським містом, а сьогодні тут майже нічого не залишилося.
Цвинтар у Кутах
У таборі учасники й учасниці з різних міст і різного віку.
Коли ми думали про формат, вирішили, що не будемо обирати тільки студентів і студенток з факультетів історії. Ми зробили набір відкритим. На перший табір в Крижополі отримали понад 80 заявок, а зараз — 65. Не могли взяти всіх, тож був відбір. Обрали 23 представників і представниць майже з усієї України: Суми, Одеса, Житомир, Запоріжжя, Черкаси. За фахом всі різні. Наприклад, одна з учасниць займається дослідженням флори на різних кладовищах України й робила дослідження ґрунтів, інша — працює в музеї. Це цікаво, бо можна подивитися на проблематику збереження спадщини з різних боків. До того ж такий табір — це можливість нетворкінгу.
Підкреслюю, що в нас не єврейський табір. Наша цільова аудиторія — це місцеві, які живуть тут і усвідомлюють багатогранність українського суспільства.
Одне із завдань, яке ставить перед собою post impreza, — продемонструвати мультикультурність Франківська й регіону довкола.
Наші завдання схожі. Ми не робимо табір про єврейську спадщину окремо, а показуємо її в контексті. Тому, коли ми розробляємо програму, дбаємо, щоб було не тільки про кладовища чи єврейський побут, а й про загальний контекст української історії. У нас були дві екскурсії в Кути і Вижницю, які раніше також були єврейськими містечками.
Існує міф, що під час нацистської окупації єврейська спадщина була знищена. Так було, але найважчий удар був якраз після війни через антирелігійну, антисемітську, радянську політику знищення історичної пам’яті. Більшість кладовищ були знесені, а будівлі занедбані. Україна відроджує історичну пам’ять після Радянського Союзу. Мова про єврейську спадщину стала можлива тільки за незалежної України.
Думаю, що відроджувати історію зараз актуально.
Слід говорити про те, що тут реально було і хто куди подівся. Це важливо для збереження історичних пам’яток.
Якою була програма табору?
Наше головне місце дослідження — Косів. Тут працювали на єврейському цвинтарі, який, на жаль, не весь зберігся, на його місці були побудовані п’ятиповерхівки. Частину єврейського кварталу теж забудували.
Перший день був освітнім, ми працювали в аудиторіях. А наступні два в нас була польова робота: фотографували, мапували, розбирали дати й імена на єврейських надгробках, користуючись мануалами. В останній день ми поїхали у Франківськ через Коломию, щоб познайомитись із єврейською спадщиною великих міст і подивитися на синагоги.
Лекції були про різний тип спадщини, єврейську історію в цьому регіоні, хасидизм, бо він тут зародився і продовжує бути видимим. Важливо говорити про паломників: чому вони приїжджають, чому їм це важливо, як це починалося і є тепер.
Цвинтар у Косові
Результатом проєкту є те, що учасники, учасниці навчаться створювати каталоги?
Результатів кілька. По-перше — нетворкінг. Важливо, коли ти знаєш, що є ще небайдужі. По-друге, створення спільноти з розумінням того, що єврейська спадщина є частиною української мультикультурної. У Франківську були вірменська, єврейська громади. Це люди, які будували своє життя тут. Сьогодні їх немає, але вигляд міста не склався сам по собі, він має багато різних культурних шарів.
Тому результатом табору має стати не саме складання каталогу, а усвідомлення, що вивчати інші культури в Україні — не неможливо. Ти не маєш закінчувати університет для того, щоб це робити, ти маєш мати тільки бажання й людей, натхненних цією ідеєю.
Чому важливо вміти створювати каталоги й загалом досліджувати цвинтарі?
Часто в українських містечках надгробки — це єдина річ, яка збереглася з ХVI-ХVIII ст. Можливо, іншого й немає.
Ми не можемо перенести всі цікаві надгробки в музей, але їх музеєфікація — дуже важлива, і збереження їх хоча б в електронному вигляді, на мій погляд, вагомо, і це дає знання не тільки про історію євреїв, а й про історію загалом. Наприклад, бувають історії про епідемію, династії, міграцію.
Каталоги, на жаль, сьогодні рідко роблять в Україні, наприклад, цвинтарів у Галичі, Збаражі. Є не українські ініціативи, які створювали їх до повномасштабного вторгнення. Зараз це має бути в руках своїх. У косівських музеях вже є чудові експозиції про кераміку, різьблення по дереву і ткацтво. Було б добре зробити таку і про мистецтво різьблення по каменю на надгробках. Можливо, тут були й інші різьблені вироби з каменю, але вони не збереглися. А єврейські кладовища збереглися. Прикро, що в Україні своє єврейське дуже мало зберігають.
Цвинтар у Кутах
Чим косівське кладовище цікаве в межах проєкту для дослідників і дослідниць?
Кладовища цього регіону, не тільки Косівського, дуже красиві, бо тут м’який камінь, щоб вирізати гарні візерунки. Тому цвинтарі, і Косівський зокрема, привабливі для тих, хто займається чи цікавиться різьбою з каменю. По-друге, це історичне місце, тут є надгробки, які зберігалися впродовж 300-400 років, а це багато.
Сьогодні частина кладовища в Косові в доброму стані, сюди приїжджають паломники. В Україні немає закону, кому належать єврейські кладовища, хто ними опікується, тож, на жаль, немає вказівок, хто має там прибирати, щось зняти чи поставити. Косівський цвинтар займає велику територію, значна його частина у хащах. Кладовище хоча б не руйнують, не забудовують. Якщо місцеві не будуть берегти і знати, що це щось цінне для них, то, на жаль, ніякі зовнішні ініціативи не допоможуть. Сподіваємось, що люди, які живуть поруч з супер важливим історичним об’єктом, будуть до нього ставитися хоча б так.
Наші колеги–музейники і музейниці кажуть, що єврейськими цвинтарями хоча б хтось опікується. А польські, татарські та інших меншин у занедбаному стані. Здається, що поки людина, яка живе поруч, не зрозуміє, що це потрібно підтримувати, нічого не буде, скільки б ти не зробив.
Як людина, яка займається освітою, я вірю, коли говорити про те, що єврейський спадок в Україні — частина української культурної спадщини, частина нашого, це стане легше зберігати. Єгипетські піраміди ніхто не сприймає як некрополі, хоча вони за своєю суттю такими є, про них говорять як про артоб’єкти.
Мені здається, що українські єврейські цвинтарі як архітектурний об’єкт, як історичний об’єкт — це теж вау. У музеї нам казали, що нічого раніше ХІХ століття в них немає. Але є кладовище, яке набагато старіше.
Які проєкти ви будете реалізовувати далі?
Ми проводимо в Україні ще навчальні івенти, мікросемінари в школах. Це 40-хвилинна лекція для старших класів, а потім — вихід на кладовище для того, щоб опанувати навички, які ти щойно здобув в класі. Це як квест.
Цей івент — останній великий в Україні, але сподіваємось наступного року зробити ще один чи два таких заходи.
Фото: Альона Мишакова