29 серпня в Івано-Франківському краєзнавчому музеї відбувся фінісаж виставки робіт художника Олега Парфьонова. Письменник та колекціонер Ростислав Шпук, який підтримував Парфьона під час життя і став його голосом уже після, провів авторську екскурсію виставкою «Тут був художник».
Ці картини — зафіксована різниця між людиною, якою вона була колись і якою стала після життєвих потрясінь. Це підкреслює історію.
Розповідати про Парфьона треба образом самого Парфьона, тому що це була людина-анаморфоз. Він постійно ходив з цими картинками — вони були продовженням його образу, і залежно від кута, під яким дивитися і слухати Парфьона, все виглядало по-різному. Можна не аналізувати те, що тут є, натомість аналізувати, яким був Парфьон.
Це — абсолютно неконвенційне мистецтво, яке не шукає компромісів з глядачем. Але Парфьон заохочував до купівлі своїх робіт, і одним з таких способів був журнал «Просто неба», який ми робили. Він став героєм одного з номерів. Зрештою, він вижебрав у мене їх цілу пачку, тому що завдяки цим примірникам його картинки продавалися добре, а збував він їх по 20 гривень. Парфьону цього цілком вистачало. Коли з’явився журнал «ШО» (№1-2 2013-го року, в якому надруковано статтю Шпука «Парфьон та його “парфьорманси”»), я подарував йому п’ять екземплярів, і це взагалі був стрибок — у той період він продавав картинки по 40 гривень. Коли залишився останній номер, він повиривав сторінки, спакував кожну в файлик — і носився з ними.
Він був дуже даровитий: завжди приносив якісь подарунки. Одного разу, наприклад, приходжу додому (якщо мене не було вдома або на роботі, він залишав картинки під дверима або деінде), а там лежить якась таця, кришка, плетена з лози, і написано: «Ростислав, это шляпка от солнца для твоей поездки в Эмираты». Ще якось приніс дві нікельовані літери «Р» та «О» на брелоку (тоді в ЖЖ у мене був нік «Ро», друзі так називали). Тобто наскільки він був уважний, відстежував такі речі.
Зрозуміло, що художник має підвищену, тоншу увагу до світу, але ж він не просто художник. Він — вроджений автор, тобто і художник зокрема. Він писав музику, вірші, переінакшився на художника — і все в нього добре з цим складалось. Рідкісний чоловік, який міг тонко підібрати кольори. Пам’ятаю, коли в Андруховича мала бути презентація книжки, Парфьон вирішив «купити» собі костюм («купити», бо переважно в нього були якісь зв’язки — хтось щось дарував, хтось щось був винен). Приходить до мене в офіс, питає: «Слушай, Ростислав, как думаешь, какой костюм мне будет идти: слоновой кости, кремовый или бежевый?». Для мене це одне і те ж, але думаю, слон — це ж класно, тому відповів, аби брав слоновий. Він переміряв різні та взяв бежевий. Тонко це відчував.
Я б хотів, щоб мистецтвознавці описали це загальновідомими термінами, а не як пошук якогось стьобу в тому, що він робив, бо ставився він до цього дуже серйозно. Проблема в тому, що Парфьон говорив про це заколисливо, чим присипляв себе самого також.
Коли ховали Парфьона, запропонував друзям-художникам зробити розпис на домовині, щоб кожен потрохи щось домальовував, але Крейзік сказав, що зробить це сам. Як привезли труну, виявилось, що вона з такої тирси, на яку погано фарба лягала, а зверху матерія взагалі дуже синтетична. Тому ми купили великий рулон, який Крейзік ще й на себе приміряв, і до ранку намалював дуже класну штуку.
Так ми його несли: Вася приніс ялинку замість вінків, щоб не було нічого традиційного взагалі, грали музику і танцювали, веселилися. Через два тижні після цього Крейзік повісився. Теж дуже добрий художник був.
Якщо придивитися, у роботах Парфьона прослідковується ступінь тверезості (райдужність, веселковість) або запійності (важкість). Мало хто хотів тоді тримати таке вдома, а зараз воно чимраз менше викликає відторгнення. Мені дуже подобалось, що якщо у нього закінчувалася фарба — він просто видряпував. Деякі картини взагалі не намальовані, а повністю видряпані.
Коли робилася його виставка в КМЦ «Є», у нього брали інтерв’ю і питали про творчі плани, на що він відповів: «У меня в планах рисовать животных». І справді, одна робота така є, вона унікальна. Можливо, існували ще якісь, але зафіксована тільки ця. На ній навіть по тонкощах ліній видно його стан. Коли він був у тяжкому стані, лінії погано дислоковані, розмиті, більш грубі мазки, а коли був працьовитий і дієвий, все дуже тонко виходило.
Його питали про творчі плани, але які плани могли бути у Парфьона? Коли ми робили журнал «Просто неба», я придумав фотосесію, де він мав бути в рясі. У дворі «Мармуляди» була каналізація, куди він мав залізти, і там ще зі свічками якась тема мала бути… Він дуже захопився цією ідеєю. Ми домовились, я прийшов і прочекав його годину, але він не з’явився. Поїхав до нього додому, а він там стогне, в будуні повному.
Планів він не мав, бо все одно їх зривав. Якби дотримався своїх планів, він би дуже добре реалізувався, бо був справді винахідливим.
Раніше він займався якимось бізнесом, фарцовкою навіть, за що відсидів пів року. Завжди казав: «Я отсидел полгода из пятнадцати возможных за фарцовку в особо крупных размерах» (а він джинси возив). Питаю: «Ти що, так багато їх продав?» (тоді мало хто ходив в джинсах). Каже: «Нет, немного продал, но очень крупных размеров».
Він завжди мав ідеї, як заробити гроші. Є відео, де він 15 хвилин мені розповідає, що «…можна зарабатывать деньги на раке. Я знаю рецепт, можно из раков делать лекарство от рака». Сам він помер від цирозу.
Одного разу прийшов до його важких металевих дверей, а він не відчиняє. Тоді скористався ключем, який він мені дав. Приніс їсти, а він лежить, стогне і зовсім зле виглядає. Дорогі знеболювальні, які йому прописали, поклав під ліжко. Зрозумів, що треба рятувати, викликав швидку і Васю. Прийшла лікарка, а навколо — купи речей, бо ж Парфьон мав величезну колекцію одягу, і вона: «А чому ви не прибрали до нашого приїзду?». Включився Вася і примусив її зайнятися Парфьоном. Його одразу здали в реанімацію, там вони виписали купу ліків. Я їх привіз, і ще довозив через день. А потім були якісь вихідні, після яких приїжджаю і питаю, що там Парфьон, а мені кажуть: «Та він помер давно».
Парфьон попереджав, що всі, хто має з десяток його робіт, будуть багатими та успішними.
Він одягався наперекір всьому, тобто мав сміливість художнього прояву. Якось його товариша забрали в божевільню; тоді Парфьон прийшов до мене «в оперенні»: весь кольоровий, дуже стильно вбраний, ніби з якогось кіно. Розповідає: «Не понимаю, вот я иду по Бельведерской — машины останавливаются, птицы смотрят, все выскакивают, со мной фотографируются, но я все равно дошел, просто долго шёл. И меня почему-то пустили внутрь, я принёс картину своему другу и сказал, что это арт-терапия, намазал там такое безе с алкоголем вместо краски». Його друг лікувався від алкоголізму.
Ще якось він влаштувався двірником на зупинці по Чорновола. Звісно, що мусив якось виглядати — навіть мав костюм космонавта, у якому й замітав. Він прибирав, йому давали чекушку. Жалівся: «Я вот ждал хозяина, чтобы он мне налил» (зранку). «А он говорит, что я не подметал, а я же весь — под металл» (бо був блискучий в цьому металічному одязі).
Ми зробили Парфьону кліп. Був такий Ігор Сід, московський поет і товариш Андруховича, він якось використав моє фото для обкладинки книжки, а потім попросив, щоб я зробив відео про двох людей — я взяв Володю Єшкілєва і Парфьона. Ми завезли частину гардероба Парфьона на річку і розклали купками вздовж, а вони двоє, мов божевільні, з якимись самокатами бігали, Парфьон переодягався, Єшкілєв його збурював або заважав. Цей кліп є, і Парфьон фактично його герой. Він був дуже кінематографічним.
Він дружив з мормонами. Вони часом опікувались ним, їжу приносили, і якось погодились зробити концерт Парфьона у своєму храмі, а в них, здається, навіть ікони не дозволені. Ми вирішили, нащо просто так грати: зробимо концерт для його картин — і розклали ними ряди. Вийшла дуже цікава мистецька акція. Мормони стояли позаду і не розуміли, що відбувається, а Парфьон якусь чортівню весь час одягав, якісь маски. Але всі дуже чемно послухали.
Його дуже бракує нашому місту. Зараз все трошки інакше, але тоді було дуже мало місця для того, щоб виглядати нестандартно. Для міста це було випробування колористикою, і Парфьон був одним з лідерів у цьому. Завдяки візуальному ряду — вулиці, якою йде Парфьон — Франківськ був європейським не тільки завдяки декільком будинкам стилю функціоналізму чи модерну, але й завдяки таким людям.
Фото: Альона Каравай, Юрій Бакай
