Олександр (Олекса) Мельник — співавтор разом з Романом Чихарівським (блогером, відомим як Пан Роман) «Галицько-Галицького подкасту», автор подкасту «Ади!», куди він на розмову запрошує, зокрема людей зі сфери культури і мистецтва. Співредакторка post impreza Ольга Новак поговорила з Олексою про проєкти, розвиток спільноти ютуберів та франківську мистецьку спільноту.
Ти був співавтором «Галицько-Галицького подкасту». Розкажи, з чого все починалося і чому зрештою ви вирішили закрити проєкт?
Початок веде в далеке минуле, коли ми з батьками готувалися садити картоплю. Треба було в погребі її набрати, відібрати насінневу від іншої. Мені, дитині, було марудно це робити, і я почав щось співати, розказувати, вигадувати історії. Мама казала, що в мене рот не закривається. Весь цей процес я тоді називав «Бульбочка Радіо».
Якось воно запам’яталося, і з того часу існувала моя мрія створити своє радіо. Щоправда, я розумів, що цілодобову радіостанцію з постійною програмою, музикою, не зможу зробити, не кажучи вже про розуміння, що ефір — це дуже дорого. Зрештою до мене прийшло усвідомлення — треба робити на ютубі. Ще не знав, що це називається подкаст, але вже розумів: має бути передача на цій платформі. У Франківську є знайомі, разом з ким можна було б записувати випуски, але треба, щоб була хімія та конфлікт, спільний вайб, щоб цікаво спостерігати за ведучими. Я Ромка [блогер, військовий Роман Чихарівський — прим. ред.] спитав, чи хотів би зробити подкаст. Він погодився, але 30 на 70, тобто він тільки приходить поговорити, а решту я сам.
Починалося з реалізації мрії про власне радіо. Це мало бути гобі не з метою залучення великої аудиторії, а тому, що мені це подобається. Не старалися смішити, бо ми не гумористи, чи навчати — не фахівці з культурології чи історії.
Ідея в тому, що розмова має нас вести. З підготовки було два-три пункти, про що можна згадати, коли забуксуємо.
Чому ми вирішили зупинитися і закінчити? Я не вирішував, але Ромко дуже хотів покинути цю ідею, він дуже творча людина, і йому важко в рутині. Ми зняли 143 випуски. «Галицько-Галицький подкаст» закритий, але ключ у мене є. Ми домовилися, якщо він захоче повернутися на повноцінний формат, може це зробити, якщо ні, знімемо кілька випусків, коли Ромко міг би бути гостем в «Ади!».
Зараз ти самостійно ведеш подкаст «Ади!». У чому його ідея і чим він відрізняється від «Галицько-Галицького»?
Десь синхронно з тим, як Ромко оголосив, що хоче покидати мене, я подумав, що є сенс намагатися залучати аудиторію. І прийшов до назви «Ади!» — тобто, «Дивись!». Постало нове питання: що робити на новому каналі? На поверхні була ідея з продовженням подкасту.
Самому трішки складно записувати, бо яка ще перевага була «Галицько-Галицького подкасту»? По-перше, відсутність підготовки. Це не просто лінь, а концепція. Мені подобається жива розмова, я кайфую від цього найбільше. По-друге, щирість, невимушеність. Зараз мої гості називають це інтерв’ю. Я намагаюся все-таки називати це подкастом, але відчуваю, що формат дуже дрейфує, проте завжди шукаю щирої розмови про що завгодно.
Олекса Мельник і поетка Герда Соняш
Тобто ти не готуєшся до запису, наприклад, як я, до нашого бліцу, не складаєш питання? Ти просто запрошуєш, приходить людина, і ви говорите?
Так, я кличу людину, яку або добре знаю, або відому, яка мені цікава. За весь час, включаючи «Галицько-Галицький подкаст», люди, яких я не знав зовсім, — Іван Бліндар (перший раз, а наступні він вже був як друг), Валентин Перуз, Іванка Дячук. Переважно гостями були мої близькі друзі.
Зрештою, так склалося, що я маю навичку спілкування навіть з незнайомими людьми.
Визначаю, що мені хочеться бути вузликом, спільним для дуже різних людей. Я хочу їх збирати, поєднувати, знайомити.
Можливо, через важливість моїх знайомих і друзів я піднімаю і свою важливість.
Ти встиг попрацювати над подкастом і в парі, і самостійно. Який формат тобі ближчий і чому?
Зручніше в парі, бо легше забезпечувати стабільність. Влітку була ситуація, коли я домовився з трьома гостями, і всі троє скасували запис. Тоді в мене була велика пауза, бо я не встиг відзняти. А з Ромком ми завжди дистанційно записували, тобто навіть якщо хтось хворий чи не дуже в настрої, завжди приходить, може підтакувати і підтримати, щоб контент вийшов. Також можна порадитись. Але зараз, коли я сам, легше приймаю рішення. Відповідно, мене не турбує, чи комусь воно ще підійде.
Складність в тому, що кожного разу приходить інша людина і треба підлаштуватися під неї. Також мінуси суто організаційні, наприклад, якщо я для того, щоб записувати з Романом, мусив просто вийти в зум і деколи навіть не розбирав свій сетап, то тепер вирішив, що буду ходити до гостей подкасту. Мінус в цьому, що я витрачаю додатковий час на дорогу і збирання та розбирання апаратури. У кожного вдома інша обстановка, світло лягає по-іншому. Загалом принцип подкасту про щиру розмову залишається, але комусь треба дати більше простору поговорити, а комусь потрібно більше мене, щоб комфортніше почуватися. І це новий виклик.
Тому я трохи змістився в бік інтерв’ю, але вірю, що не критично далеко, і все одно залишаюся на боці щирої розмови.
Акторка Марія Стопник і Олекса Мельник
За якими людьми, явищами чи культурними процесами у Франківську тобі зараз найцікавіше спостерігати?
Першим спадає на думку Ростислав Шпук. Ми з ним познайомилися нещодавно у фейсбуці, бо я просився у Ваґабундо записати розмову з Мохом. Тарас Прохасько, до якого маю особливий теплий трепет. Все кажу, що він був моїм сусідом на попередній квартирі, бо я бачив його вікна зі своїх. Зараз подружилися з багатьма акторами й акторками, слідкую за ними і театром.
Щодо гуртів — це Ярема Стецик і «Пенсія». Один з моїх кумів Юрко Коренюк та «Трясовина», де грав Юрко Стецик. Підписаний на Нікіту Тітова, харків’янина, але вже франківця. Ще треба додати Мишка Адамчака. В нього цікаві проєкти, мені подобається «Моя мотокраїна» і «Оповім ти дашто» про лемківські казки.
Про місця. Палац Потоцьких, де зараз багато відбувається класних подій. Цікаво спостерігати, як рухається спільнота «Лилик», Ваґабундо як місце, яке привертає до себе увагу.
Напевно, я взагалі найбільше випав з культурних процесів. Зрозумів наскільки, коли побачив оголошення в тредсі про літературник і усвідомив, що це вже навіть не покоління після нашого, напевно, через одне або два після нас. Аж відчув якесь відчуження, що якби прийшов, був би там дідом.
Говорили на подкасті з Альбертом Цукренком про «Порто Франко». Час від часу згадую про цей фестиваль. Здається, це було найкрутіше культурне явище у Франківську, можливо, навіть від заснування міста. По-перше, міжнародно, по-друге — міждисциплінарно. Там я почув вперше Subcarpați — румунський гурт, дізнався про Разумейка і Григоріва та їхню оперу.
Мені подобається як працює наш театр. Не все ідеально, очевидно, є що покращувати, але, знаючи, як працюють інші національні театри, здається, що вектор класний, цікавий. Хочеться долучатись, але, на жаль, не вистачає поки що часу та можливості [Олекса брав участь у деяких виставах, як трембітар, — прим. ред. ]. Тому виходить лише спостерігати.
Люблю іноді відкрити пости post impreza про події на вихідних. Подивитися і подумати, ось сюди би я пішов. А туди — ні.
Подобається, як після початку ковіду децентралізувалося мистецтво загалом, і ютуб, зокрема в Україні. Хтось повернувся з Києва, хтось просто народився в провінції. Хочеться, щоб ми — всі, хто займається ютубом, — зробили Франківськ одним з центрів. Щоб з’явилася ютубна спільнота в ширшому сенсі: люди, які щось створюють, а не просто збираються заради чергової блогерської тусовки.
Зрештою, на подкасті завжди кажу, що передусім у мене цікаві люди. А вже потім — наскільки вони відомі.
Так, звичайно, відома людина приведе свою аудиторію, і це вимога формату. Але я бачу свою місію, щоб запрошувати менш відомих. Хай буде у мене поки невелика аудиторія, проте цікавих людей також варто показувати. Я б хотів, щоб ми запрошували один одного на свої проєкти. Не встидалися згадати одне одного. Тому що ми спільно будуємо загальну екосистему. Коли ми будемо пробувати лише собі, так «лише собі» і залишимося, і нічого не буде.
І на завершення — топ рекомендацій від Олекси Мельника: що варто подивитися нашим читачам і читачкам з твоїх відео?
На каналі я пробував різні формати, крім подкасту. Це була і «ЦИПІБУЛЯ» [назва походить від інтернет-мему, — прим. ред], яка починалася ще за часів ГеГеПе [«Галицько-Галицький подкаст», — прим. ред.]. Це моя думка про події, культурні і соціальні явища, але поки що переважно про фільми та вистави. Я знімаю те, що не просто дослідив, а де сам побував, побачив і відчув. Це обмеження, але воно дає якраз ту правдивість, щирість, про яку я говорив у подкасті. Останній випуск відрізняється від попередніх. Раніше на огляди фільмів я робив динамічний монтаж, а цей був про виставу «Калігула» від київського театру Франка. Оскільки сама вистава важка, я відчував, що буде дисонанс, коли зроблю динамічний монтаж.
Але зрештою хотілося рухатися в сторону більш природного і щирого мовлення, трохи повільнішого, довшого, проте, мені здається, від того не менш цікаво.
Ще були спроби новин. Я вибирав кілька і коментував їх. Це більше було не про новину, а про мій коментар на неї. Проте вийшло дуже складно, бо випуск виходив приблизно вісім хвилин, а я на нього витрачав не менше, а деколи і більше часу, ніж на подкаст, але віддачі — коментарів, переглядів було мало. І актуальність втрачалася за лічені дні, тому я, принаймні поки що, вирішив від цього відмовитися. Можливо, колись повернуся.
Щодо Галицько-Галицькому подкасту, то я б казав подивитися найперший випуск. Він був ще трохи невпевненим, ми не дуже знали, чого хочемо, як то має виглядати. Проте в ньому демоверсія всього подкасту, тому що ми там поговорили про все — Великдень, весілля, похорон, потім ця тема поверталася в наступних випусках. Також раджу подивитися випускний Ромка, це останній випуск. Перед випускним була серія випусків, коли ми говорили про орендовані квартири, мені теж якось особливо вайбово було записувати їх.
Цікавий випуск з Артемом Горайзоном. На превʼю ми в капелюхах, бо Артем започаткував майстерню «Копиця», власноруч робить крафтові, кастомні капелюхи з фетру в Криворівні. Крім того, він видав збірку криворівнянських колядок.
Я всі випуски раджу, коли намагаюся якийсь виділити, одразу згадую про інші. Наприклад, перший випуск з Марією Стопник, ми там душевно поговорили, це той вайб, який хочеться підтримувати. Словом, дивіться всі випуски, підписуйтесь, ставте лайки, коментуйте, поширюйте.
Головне фото: Олекса Мельник