Пабліку Kolomyjastory — шість років. Його засновник — Ілля Криворучко — краєзнавець, співавтор книги «Про що мовчать коломийські будівлі», член Національної спілки журналістів України, молодший науковий співробітник Музею історії міста Коломиї. Ми поговорили з Іллею про паблік, популяризацію історії та старі світлини.
Ілле, коли ви почали цікавитися краєзнавством?
Насправді це почалося з дитинства. Я любив ходити вулицями на околицях Коломиї, якось побачив карту міста радянського періоду з тодішніми назвами вулиць. Почав зіставляти старі назви з сучасними. Далі в інтернеті, на сайті SkyscraperCity, почали з’являтися старі фотографії. Я став досліджувати австро-угорський та польський періоди, цікавитися будівлями і що в них було. У 2019 році шукав світлини на аукціонах, польських сайтах та ін. У вересні 2019 року за знайдені унікальні світлини заводу «Коломиясільмаш» був нагороджений подякою від організаторів 150-річчя заснування цього підприємства, які використали ці фотографії для заходу.
Мій вчитель історії з ліцею № 1 імені В. Стефаника, Іван Паньків, завжди занурював нас у контекст, пояснював історію Коломиї на основі історії України, щоб зануритися глибше в ту чи іншу епоху. Таким чином я отримав базові знання з коломиєзнавства. У 2021 році я знайшов стару фотографію римо-католицької плебанії, яка була на місці РАЦСу в Коломиї, й об’єднав спогади про цю будівлю у статтю. Читачі відгукнулися й попросили дослідити будівлі центральної частини міста.
І так я став шукати оцифровані архіви, документи, довідники, газети та ін. На основі цих джерел пишу про історії будівель.
Що стало поштовхом до створення пабліка Kolomyjastory?
Це була спонтанна ідея. У п’ятому класі треба було зробити проєкт з краєзнавства. Я знайшов старі фото сучасної вулиці Лесі Українки й розповів, що там було. Вчитель Іван Паньків позитивно відгукнувся на мою роботу, і я почав цікавитися фотографією. Згодом виникла ідея створити сторінку, щоб публікувати, наприклад, не сучасні фотографії, як це роблять інші пабліки, а старі. Почав зі світлин 1990-их років, потім опублікував світлини давніших періодів. Зараз розміщую і новіші фото — для збереження. За шість років назбиралося багато світлин.
Чи не робите ви знімки сучасної Коломиї, наприклад, для документації?
Так, я іноді фотографую будівлі — сучасні й старовинні. Моя знайома, яка довгий час прожила в Харкові, повернулася в Коломию й зробила порівняння світлин за 1963 та 2023 роки. Цікаво зіставити, як було колись і є тепер.
Чому людей приваблюють старовинні фотографії, як гадаєте?
Для старших людей ці фото викликають ностальгію за дитинством, молодістю. Вони порівнюють те, що було колись, з теперішнім. Не кажу, що тоді було краще, звісно. Було більше дерев, будівлі виглядали більш автентично, не було засмічення вивісками тощо.
Для молодих — це про історію. Вони пригадують, наприклад, 2000 чи 2010 роки. А як було раніше, це викликає цікавість. Порівняти з сьогоднішнім днем, зробити висновки.
Фотографії показують ту чи іншу епоху, можна побачити переваги та недоліки.
Чи не можуть фотографії австро-угорського періоду посилити міф про «добру імперію»?
Якщо говорити про романтизацію цього періоду, то це радше стосується намальованих листівок. Фотографія показує реальність. Наприклад, що насправді було брудно й не було доріг.
Поки що я не стикався з інформацією, що «добре жилося в Австро-Угорській імперії». Імператорська родина Габсбургів підтримала зведення греко-католицької церкви на вул. Грушевського. Франц Йосиф відвідав етнографічну виставку у Коломиї в 1880 році. У 1912 році до міста для проходження військової служби приїжджав Карло І разом з дружиною Зітою. Він мешкав у віллі на вул. Хмельницького, яку знищила радянська влада, щоб стерти пам’ять про цього гостя.
Загалом практика знесення пам’яток заради забуття про перебування відомих персон у місті була притаманною для совітів. Перші великі підприємства, залізнична станція, газовня для освітлення ламп і не менш відомі на Галичині фотоательє Кіблера, Айбля та Дуткевича з’явилися саме в австро-угорську епоху. Те саме з польською та українською гімназіями, архітектурою в модерному стилі. Це вже радянська влада за роки окупації нав’язала, що при Австро-Угорщині та Польщі жилося погано, а після так званого «возз’єднання з Радянською Україною» в 1939 році все стало краще. При цьому замовчувалися депортації, розстріли та насильницька націоналізація приватного майна та підприємств. Тоді [до 1939 року — прим. ред.] мешканці Коломиї однаково платили податки, відносини між народами були на рівних, навіть бували випадки, коли підтримували одне одного коштами, продуктами, медичною допомогою та іншими засобами. На жаль, у коментарях та розмовах мені доводилося чути радянські стереотипи про гноблення та бідність українців від поляків, німців та євреїв — то все неправда.
Але якщо хтось із відомих персоналій без прив’язки до національності депортував євреїв чи влаштував пацифікацію, то кажу про це. Для того, щоб не було ніяких фантазій, мовляв, міжвоєнний чи австро-угорський період був кращим.
Крамниця господарсько-торгової спілки «Покутський господар». Фото з сайту https://polska-org.pl
Знаю, що ви цікавитеся історією Голокосту. Чи ви знаходили фото, пов’язані з Голокостом чи з історією євреїв на Галичині?
Я цікавився історією Голокосту в перші роки дослідницької роботи. Матеріалами про Коломию поділився Мойше Лейб Колесник, а також Музей історії міста Коломиї. Розповідаючи про Голокост, пишу і про українську та польську сторони для того, щоб потім не вказували, що українці були колаборантами.
Констатую факти, а люди роблять висновки. Власних висновків не публікую, щоб не нав’язувати їх людям.
У Коломиї були три гетто, які містилися в центрі та на окраїнах. Сюди звозили євреїв з Косова, Городенки, Заболотова, Ворохти, навіть із Польщі та Угорщини та інших країн. Документальні свідчення у вигляді фотографій можна знайти на сайті архівів Яд Вашем, де показані розстріли в Шепарівському лісі.
Чи є серед світлин, що ви знайшли, особлива для вас? Яке фото має цікаву історію?
Всі фотографії особливі. Наприклад, на одній зображена крамниця господарсько-торгової спілки «Покутський господар» (перехрестя площі Відродження та вул. Театральної). Там видно, що дороги не в хорошому стані. На цьому місці були польські, українські та єврейські крамниці. Мародерства не було, люди [різних національностей] співіснували мирно. У контексті того часу національність не мала значення. Це вже Радянський Союз навішав ярликів і прищепив українцям меншовартість до самих себе й до інших народів. Цього не має бути.
Щодо фото з цікавою історією, то є світлина 1930-х рр. На ній велосипедисти на вулиці Чорновола (тоді — Пілсудського). У будинку № 21 знаходилися фотомайстерня та магазин радіо- та фототехніки Миколи Сеньковського. Зараз там знаходиться зоомагазин. До речі, не знайшли жодних підтверджень, що фото старої гуцулки Сеньковського отримало гран-прі на міжнародній виставці фотографій.
Фото з сайту https://foto.karta.org.pl
Яке фото у вашій колекції найстаріше?
Найстаріше фото датоване 1880 роком. Там видно пам’ятник Карпінському, ратушу, будівлі № 7 і 8 на площі Відродження.
Ви формуєте спільноту довкола свого пабліка?
Зараз варто об’єднуватися задля української перемоги всіма можливими засобами, а потім буду роздумувати над цим. Гадаю, такі ініціативи просто не на часі.
Моїм підписникам цікава історія Коломиї через фотографії. Довгі тексти, як правило, не читають. Дехто пише спогади про будинок, площу та ін. Зацікавленість до історії зараз зростає з величезною швидкістю.
Помітив, що контент пабліку впливає на аудиторію. Наприклад, люди бачать на фото, що колись було більше озеленення, ніж зараз. Стає зрозуміло, що слід це повернути. Або ж бачать, що у будинку на вулиці Валовій, де нібито був бордель, знищили арку. На фотографіях видно, що вона там була. Зараз триває скандал: люди вимагають відновити первісний вигляд будівлі.
Вважаю, що фотографіями можна вплинути на байдужих до історії.
Чи проводите ви екскурсії підписникам Kolomyjastory?
Поки що не думав про це, якщо чесно. Підписники, які мене знають і хочуть екскурсію, просто пишуть мені, і я її проводжу. Я провів багато екскурсій, зокрема для іноземців.
Головне фото: цифровий архів Леґіону Українських Січових Стрільців
