В серпні цього року в Івано-Франківську відкрилось регіональне представництво громадської організації «Інсайт», яка об’єднує ЛГБТІ+ спільноту та захищає її права. Новина про те, що 30 невідомих осіб прийшли на відкриття та чинили тиск на організаторок, швидко розлетілася місцевими ЗМІ.
post impreza поспілкувалась з Оленою Григоряк – керівницею регіонального розвитку «Інсайту» та «Маршу Жінок» та Женею Громовою — поеткою та координаторкою франківського ком’юніті-центру. Говорили про гомофобію, різницю локальних контекстів та те, які культурні події готує їхня команда.
Чому для нового регіонального представництва «Інсайту» обрали саме Івано-Франківськ?
Олена: Якщо в місті багато ЛГБТІ+ молоді, значить, є зацікавленість в тому, щоб тут був ком’юніті-центр. Франківськ є одним з таких міст, тож, ми знайшли можливість фінансувати новий центр та вирішили, що прийшов час. Як людина, котра знає багатьох людей з Івано-Франківська, зокрема з ЛГБТІ+ спільноти, я розумію, що потреба є.
З іншого боку, коли відкриваємо представництва в не дуже легких регіонах, ми вбачаємо в цьому потенціал для розвитку організації. Чим складніший регіон, тим більше інші ЛГБТІ+ організації можуть його оминати або відкладати на потім.
Разом з тим, я не вважаю Франківськ аж таким складним регіоном — мовляв, о Боже, куди ми попхались. Ні. Чернівці колись були складним регіоном, Львів, Київ та Луцьк — досі складні. В західній частині України у нас були ком’юніті-центри майже в усіх обласних центрах — так само, на сході та в центрі. Так, є певна тенденція, що в деяких західних регіонах локальна ситуація є більш радикальною через релігію. І цей радикалізм переважає над здоровим глуздом. Релігія має владу, влада любить релігію — вони зазвичай союзники.
Але ані влада, ані релігія не мають права принижувати честь та гідність інших людей через їхню сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, соціальний статус чи колір шкіри, це суперечить Констититуції та законам. Негативно висловлюватися щодо груп людей, підбурювати інших до зневаги чи ненависті, зловживати владою — не окей.
Як працюють ком’юніті-центри в різних містах? Який профіль ваших подій?
Олена: Нам важливо, щоб представництво було простором, де може зустрічатися не лише ЛГБТІ+ спільнота, але й також наші союзниці та союзники.
Ми хотіли б охоплювати якомога більше соціальних груп, щоб ЛГБТІ+ спільнота не була закрита з закритими івентами лише для своїх.
Щодо питання, як це відбувається в різних представництвах, то за десять років склався певний «золотий стандарт» — 16 подій на місяць. Це не тільки розважальний контент, бо щонайменше половина подій має бути освітнього чи культурного формату. Наша організація шукає теми, які будуть цікаві для спільноти, а координаторка на місці визначає подальші деталі — хто буде запрошеною спікеркою чи лекторкою, яка потреба в подіях саме для її ком’юніті-центру тощо.
Ми вбачаємо цінність у тому, щоб людина розуміла свої права, для нас важливі цінності рівності, жіночого лідерства, адвокація прав ЛГБТІ+ спільноти й жінок.
А ще ми активно розвиваємо військовий напрямок — до прикладу, тематики, пов’язані з медичною допомогою та тактичною медициною.
Женю, як ти потрапила в «Інсайт»? Чому захотіла стати координаторкою?
Женя: Насправді, це моя доля. Я шукала роботу, що мені відгукнеться, і ця відгукнулася за багатьма пунктами. Я завжди підтримувала ЛГБТІ+ спільноту, але ніколи не робила фактичних дій. Я мала знайомих та друзів зі спільноти й завжди була шокована з їхніх історій про дискримінацію, інші неприємні речі, які розповідали особисто мені або ж ділились ними в соцмережах. Я чула різні історії та думала: чому люди взагалі мають з таким стикатися. Чому досі це існує? Кожного разу не розуміла і досі не розумію, чому в сучасному світі нарешті всі від всіх не відчепляться.
Відкриття центру у Франківську намагались зірвати. На вас, як організаторок, чинили психологічний тиск. Згодом на фейсбук-сторінці ВО «Тризуб» ім. С. Бандери опублікували допис та означили свою причетність до спроби зриву. Згодом ці протиправні дії підтримав міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків у своєму відеозверненні, Виходить, що коли мер міста підтримує радикальні дії, це ще більше легалізується. Чи очікували ви такої реакції?
Олена: Так, очікували. Можемо прослідкувати певну тенденцію — за останні кілька місяців наші регіональні представництва, на жаль, стикаються з нападами і залякуваннями з боку ультраправих або правих рухів, так званих «традиційних» рухів. Хоча я, як активістка, не до кінця розумію, що вбачається в традиціях, якщо я також за те, щоб мати сім’ю? В мене ті ж самі традиції, як і в решти людей в державі.
Очікували, але я не можу сказати, що певні очікування повинні реалізуватися. Якщо певна група людей жодним чином не представляється, не називає своїх імен, приховує свою приналежність — зокрема, до організації «Тризуб», то гадаю, це про якісь скриті наміри. Я, як керівниця регіонального розвитку «Інсайту», відкрито говорю і про мою посаду, і про мої наміри, і чому я тут працюю та знаходжуся.
Часто, коли в державі є потреба відвести увагу від певних політичних питань, дехто вважає, що це можна легко зробити, піднявши питання про «небезпеки» ЛГБТІ+ спільноти в деяких регіонах. Івано-Франківськ – це частина України, Україна є демократичною державою, а наша діяльність ніяким чином не суперечить українському законодавству.
А ще я помітила, що люди не припинили відвідувати ком’юніті-центр після спроби зриву відкриття, та й не припинять.
«Інсайт» працює ще з 2008 року, це довго. Як ви працюєте з гомофобією? Та з якою цільовою аудиторією?
Олена: Гомофобія і будь-які прояви ксенофобії в Україні — це ті речі, які йдуть від незнання. Від того, що люди могли не розуміти певних речей та не хотіти їх розуміти. Тому ми намагаємось піднімати тему гомофобії якомога публічніше — щоб це не було тільки в закритих ком’юніті-центрах, але щоб цього було якомога більше на рівні соціальних працівниць, правозахисних органів, влади та освіти.
Наші цільові аудиторії бувають різними, залежно від того, який контент ми робимо. Якщо розвиваємо молодіжний активізм, то це аудиторія від 16+ до 35+. Якщо говоримо про ЛГБТІ+ батьків, матерів ЛГБТІ+ дітей, тут цільова аудиторія — люди, що мають дітей, вони в камінг-ауті, а батькам потрібна підтримка.
А як ви бачите Івано-Франківськ в плані гомофобії та відкритості до різноманіття?
Олена: Я не можу сказати на рахунок статистики, але можу сказати власні спостереження. Чи Франківськ відкритий до різноманіття — звісно. Кожне місто відкрите до різноманіття, бо в кожному місті є адекватні люди. І дуже прикро, що людина, яка має владу, — до прикладу, мер міста — може нею розпоряджатися саме в такий спосіб.
Женя: Це робота в довгу — з кожним поколінням суспільство може йти до того, щоб позбуватися гомофобії, щоб гомофоби вже не мали такого гучного голосу.
Але ось зараз ми перевиховаємо кожного гомофоба — ні, такого не буде. Франківськ залишатиметься собою, буде рухатися у своєму темпі — може, не дуже швидкому. А ми будемо існувати та працювати далі, і проведемо цей, другий, третій, п’ятий захід. Отакий мій план. Я особисто притримуюся думки: «Нам своє робити».
Женю, як ти бачиш Івано-Франківськ з точки зору відкритості до різноманіття і чим він відрізняється від Харкова, в якому ти жила?
Женя: Є така історія, як інформаційна бульбашка чи бульбашкове спілкування. Та, яка сформувалася у Франківську, мало чим відрізняється від мого попереднього кола спілкування. Коли казати про молодь, з якою в основному спілкуюсь, то не відчуваю великої різниці чи закритості від чогось адекватного. Звичайно, коли виходиш за бульбашку, бачиш іншу картину.
Олено, ти була координаторкою «Інсайту» в Чернівцях вісім років. Що змінилось за цей час в місті в контексті ставлення до ЛГБТІ+ спільноти?
Олена: Вісім років тому Чернівці були такі ж, як Івано-Франківськ сьогодні — не менш гомофобні. Якщо порівнювати, праві та ультраправі рухи в Чернівцях були ще більш агресивно налаштовані, ніж тут. На мою публічну мирну акцію в кількості п’ятнадцяти осіб вони зібрали близько сотні людей на контракцію. Але так, в нас притомніша влада. Це має значення, звісно.
До повномасштабного вторгнення в Чернівцях були певні звернення та ініціативи від місцевих депутатів щодо заборони нашої публічної та медійної діяльності. Завдяки меру Чернівців, який притомний, на це наклали вето, і зараз ніхто собі не дозволяє подібних речей.
Мер сказав, що рівні всі, права у всіх однакові та пропозиції заборонити громадське об’єднання певної групи ніхто розглядати не буде.
Чи це круто? Так, звичайно. Чи сприяло це зменшення гомофобії? Так, сприяло. Важливо наголошувати на тому, що люди, які мають владу — мають вплив. Вони можуть впливати на інших людей, сфери обслуговування, надання послуг. І коли в Чернівцях ми можемо прийти як організація в будь-який заклад чи провести подію в публічних місцях, і ми знаємо, що маємо на це право, то ось так і має бути, звісно.
Розкажи, як налагодилась ця співпраця? Тобто, це змінився мер, чи як це відбулося?
Олена: Так, у нас змінився мер. В Чернівцях і до того був притомний мер, проте зараз, на мою думку, ще кращий. Мер може запросити на круглий стіл всі організації — молодіжні, громадські, об’єднання ЛГБТІ+ людей — і ніхто після цього не освячує цей стіл.
Як ми налагодили комунікацію? Медійність, публічна видимість, камінг-аут, і те, що люди готові говорити. Видимість — це про те, що я — не єдина людина з ЛГБТІ+ спільноти в Чернівцях, нас багато. Ми готові виходити і публічно про це говорити. Вихід з шафи та камінг-аути дуже важливі, щоб місцева влада почала помічати різноманіття та розуміла, що ніхто нікуди не зникне. Це стосується різних соціальних груп, не тільки ЛГБТІ+-людей. Це ж також і про попередження стигматизації та насильства в їхній бік.
Женю, ти сама займаєшся мистецтвом, пишеш та публічно читаєш поезію. Чи плануєш ти, як регіональна координаторка, робити акцент на культурні та мистецькі події? Чи є серед квір-спільноти митці та мисткині, яких ви хочете підсилити, надати їм голос?
Женя: Звичайно, планую. Вже в планах в вересні провести творчий вечір, де кожен зможе прийти зі своєю музикою та поезією. Подивимося, скільки людей захочуть прийти як глядачі, а скільки —показати свою творчість. Плануємо лекції про культуру від релігієзнавиці та поетки Ірини Лазоревич.
Потрохи долучатимемо тих, хто ходить до нас. Одна з наших учасниць проводить чайні церемонії та хоче в нас провести. Катя, яка грала на відкритті центру, також має свою ідею про формат подій. Частина заходів буде побудована на тому, чим захочуть поділитися гості ком’юніті.
Олена: Наша робота полягає в тому, що ми хочемо якомога більше залучати з ЛГБТІ+ спільноти або наших союзниць і союзників, щоб люди розкривали свій потенціал, а ми могли їх підсилювати. Просуваємо та підсилюємо жіноче лідерство — щоб дівчата та жінки, які поділяють феміністичні цінності і фем-оптику, розуміли, що це простір, де вони можуть вільно говорити, і їх будуть чути.
Чи є серед квір-спільноти митці та мисткині, яких ви хочете підсилити, надати їм голос? До речі, post impreza публікувала огляд Вікторії Видиборець на квір-мистецтво Франківська.
Женя: Зараз приходить багато нових людей, хтось був один-два рази, тому я ще не про всіх все знаю. Можливо, хтось з учасників і дотичний до різних видів мистецтва, але поки про те невідомо. Думаю, з часом, коли всі роззнайомляться та будуть ходити частіше, вже буде що про це сказати. Знову ж таки, можливо, на творчому вечорі хтось себе покаже як мисткиню/митця, подивимось.
Що вас мотивує рухатись далі попри труднощі?
Олена: Кожне місто і кожний новий ком’юніті-центр — це про досвід і певні ризики. Я неодноразово стикалася з нападами на нашу організацію на акціях та в ком’юніті. Але чи це зупиняє мене? Ні. Чи це ризиковано? Так. Чи припиню це робити? Ні. Чи припинить ГО «Інсайт» робити? Ні. Чи вбачаємо цінність в нашій роботі? Так.
Бо допоки є люди, які вважають, що сьогодні вони мають право вказувати, де місце для ЛГБТІ+ людей, то завтра ці люди можуть прийти у ваш гетерошлюб і сказати, що їм не подобається щось інше з вашого приватного життя, і ви повинні це змінити, бо вони так хочуть.
Все починається з того, що є місця, де можна натиснути і налякати людей, показати, що ми такі могутні, такі сильні. Але ненависть, агресія і насильство якраз починатися з малого.
А Івано-Франківськ — класне місто. У Франківську багато молоді.
Фото: ГО «Інсайт»
