6-20 серпня 2023 року в Підземному переході «Ваґабундо» експонувалися графічні шрифтові композиції Нікіти Тітова і скульптурні твори Тараса Кузьми, об’єднані спільною назвою «Скотний двір».
Ідея самого проєкту належить Нікіті Тітову. Така творча колаборація, за його словами, виникла випадково, але зрештою доволі гармонійно об’єднала графічні роботи самого Нікіти, по-новому створені у традиційній графічній техніці туші й пензля, та скульптурні об’єкти з дерева Тараса Кузьми.
Нікіта Тітов, відомий харківський художник, графік, дизайнер, який нині живе і працює в Івано-Франківську, на відкритті розповів про саму ідею виставки: «Коли подумав, що треба щось зробити, згадав про свій старий проєкт, який називався не “Скотний двір”, а “Подвір’я”. Всі роботи були зроблені “в один підхід” на комп’ютері. Вирішив, чому б тепер не зробити наживо — тушшю на папері. Коли почав це втілювати, виявилось, що у Тараса є такі ж роботи: у мене — півник, і у нього — півник, у мене — порося, і в нього — порося. Те, що ця виставка відбувається, — свідчення, що все в житті не випадково».
Одним із лейтмотивів цієї виставки є розуміння того, що в нашому повсякденному житті ми часто стикаємося з «тварями» (визначення Тітова); втім, як стверджує митець, саме завдяки такій ситуації він і познайомився з Тарасом (ми про це писали).
Шрифтові анімалістичні композиції Нікіти Тітова налаштовують на позитив. Створені в єдиному пориві, одним порухом пензля, вони є наочною візуалізацією слова-образу. Властиво, що Нікіта Тітов переїхав у Івано-Франківськ після повномасштабного російського вторгнення, в його окремих роботах («Ягня», «Ягничка») вбачається цілком гуцульське звучання, а отже, і прочитання образу тварин. На виставці представлені всі жителі традиційного селянського подвір’я: корівка, коник, коза, порося, ягня, курка, півень, гусак, кролик, котик, песик, а також ґазда, який за всім господарством має доглядати.
Такі анімалістичні композиції — своєрідне нагадування про ритовані зображення Кам’яної могили, які мали узагальнено-сакральне значення і цінувалися багатьма поколіннями наших предків. А якщо врахувати, що на Мелітопольському напрямку нині точаться запеклі бої, і невідомо, в якому стані зараз печери і гроти цього давнього святилища, то роботи Нікіти набувають цілком нового прозорливого сенсу. Вони можуть бути таким собі ненав’язливим зверненням до суспільства з бажанням врятувати унікальні пам’ятки від знищення.
Водночас провокативності й подвійності тлумачення смислів — характерної риси сучасного мистецтва — ця виставка не позбавлена. У певному сенсі наділення людей тваринними рисами, «скотство» (про дії людини), «скотиняка» (про саму людину) — це намагання виявити «тваринну» поведінку як ваду людського суспільства, яку треба викорінювати. І через усвідомлення цього формувати прагнення ставати кращими, бо, за словами Нікіти, «скотний двір» — насправді за межами галереї.
Представлені на виставці графічні та скульптурні твори інтуїтивно відображають генетичний код аграрної (в певних сенсах, і до сьогодні) української нації, що бере свій початок від часів Трипілля. Тарас Кузьма не є професійним скульптором: з його слів, за фахом він — програміст, який переважно дивиться в монітор, набирає коди. Але йому більше до душі щось вирізати руками, надавати форму, навіть, коли це простий шматок дерева.
Пластика Тараса Кузьми відтворює певні архаїчні, цілісні за формою, анімалістичні та антропоморфні об’єкти, в яких вбачаються глибинні зв’язки зі слов’янськими віруваннями, африканською скульптурою та народним декоративним мистецтвом. Так, у скульптурі півника відлунюють нещодавні сумнозвісні події розбомбленого будинку на Київщині, де на кухонній шафці дивним чином збереглася фігурка Васильківської кераміки, що нині є символом крихкості та водночас — незнищенності. Практично симетричний рельєф пташки з соняхом-сонцем, по-геральдичному укладений ритмом крил і пелюсток в колоподібну форму, прочитується як безперервний колообіг життя. Або всім знайомі скульптурки коника з декорованими боками чи свинки-скарбнички з отвором наскрізь — як нагадування про дитинство.
У скульптурах відчувається тепло традиційного матеріалу, з яким працює художник, — дерева. Узагальненість і чіткість силуетної форми поєднується із принципом декоративізації традиційними етномотивами.
В обличчях-масках можна простежити сліди африканської пластики, якою захоплювався відомий Пабло Пікассо. Ще одна відсилка до славетного митця — скульптурне узагальнене обличчя жінки, що віддалено асоціюється з антропоморфними вазами Пікассо.
На відкритті виставки Тарас Кузьма розповів, як відбувається процес створення скульптури: «Мені дерево саме підказує. Я собі маю декілька проєктів в голові, про що хотів би робити. Але коли починаю працювати, не завжди може вийти, як хочу. Вважаю, це дерево саме підказує. Воно теж живе, до нього треба ставитися — як до живого створіння: з любов’ю, з обережністю».
Таким чином, виставка, хоч і не претендує на осягнення глобальних проблем, все ж зачіпає глядачів своєю щирістю, відкритістю і прямотою, яка притаманна творам наївного мистецтва. В експозиції «Скотний двір» вдалося поєднати праці таких різних за стилістикою та видами образотворчого мистецтва художників, як Нікіта Тітов і Тарас Кузьма, де кожен по-своєму представив «маленький» тваринний світ, який оточує нас.
