«Без “моралі”, “етики” та “кураторства”» — спільний текст, створений в межах резиденції «Точка дотику», співавторства Нани Бякової, Марії Черкашиної, Даші Чечушкової, Аліси Єпіфанової, Євсевії Зякіної, Крістіни Отчіч-Черняк, Ксені Погребенник, Івани Полякової, Станіслава Туріни, Валерії Карпань, Терези Яковини, Марини Мариніченко.
Впродовж резиденції учасни_ці склали словник партисипативних практик, що зібрав найуживаніші терміни, які окреслювали межі мовлення та простір наших обговорень партисипації. Обрані поняття розгорталися у довільній формі — від речень і текстових фрагментів до графічних інтерпретацій. В результаті спільної модерації ці елементи склалися в єдиний текст. Назва відсилає до понять, які залишилися поза вибором — «мораль», «етика» та «кураторство».
Колектив — це великий привілей, якого іноді ми не помічаємо чи не цінуємо. Думаємо, що це даність чи так має бути.
Ми забуваємо про те, що свою відкритість потрібно розвивати, ніби це орган за яким треба слідкувати, накачувати та піклуватись.
Відмінність створює (окреслює?) межі, розрізняє.
1.Рамки = кордони.
До чого веде безкордоння?
а безрамковість?
2.Провал — є страхом, який веде. Також це місце призначення і пункт перегляду.
3.Ідеальне = тоталітарне. Не живе. Як і провал веде, але є набагато більш небезпечним ведучим, небезпечніша сила.
4.Загроза громади бути такою, яка не виключає ідеального провалу, але бачить їх як етапне, «етапне ідеальне». Чи може бути «етапне ідеальне» рамкою?
5.Ідеальне як супутник. Провал як переслідувач.
Досконале спільне.Танець є спільною формою проявлення пам’яті, яка відтворює та трансформує колективний досвід.
Чи є тусовка, рейв або паті учасницькими практиками?
Якщо будь-яка подія, тимчасова чи тривала створює певну спільноту, з певними відносинами, то що є визначенням практики?
Ціль? Авторство? Відповідальність?
Мистецька подія відбувається, коли приватна практика виходить у публічний простір. Інтенційною природою події є її співбуттійність.
Подія — по-дія.
Спільне — привід для відповідальності і сорому за нерівність.
Неврівноваженість спільного фронту.
Гроші то Можливість для Взаємодії з
новим, здобуттям Знань та прогресу Ви-
робництва. Не зважаючи на профіль вашої
діяльності.
Спільна безвідповідальність за
розподілення ресурсів.
На що є бюджет у яблуні: на 59 яблук, не
рахуючи тих, що впали. Я нарахувала —
впало 0.
Глядачка
Спершу це здається геніальною ідеєю — помістити композицію тіл між приватним і публічним, ідеальним і колективним та змусити їх співдіяти.
Форма спільноти ставить питання: чи має моє тіло автономність?
Втрачаючи — створює додаткову роботу для повернення до себе.
Знаходячи — дозволяє мислити не як протилежність, а як те, що нашаровується на власне «я».
Суть голосу — оприявлення.
Жест заражає тіло.
Тіло споглядає жест.
Жест, який створив проблему тілу, споглядає реакцію.
Тіло, яке заражене жестом, споглядає зараження та знаходить в можливості жесту відповідь на це питання.
Інфекція як спосіб мислення.
Не використані терміни: мораль, етика, кураторство.
Над текстом працювали: Нана Бякова, Марія Черкашина, Даша Чечушкова, Аліса Єпіфанова, Євсевія Зякіна, Крістіна Отчіч-Черняк, Ксеня Погребенник, Івана Полякова, Станіслав Туріна, Валерія Карпань, Тереза Яковина, Марина Мариніченко.
Ілюстрації — Станіслав Туріна, Івана Полякова, Крістіна Отчіч-Черняк, Євсевія Зякіна.
Дизайн, дескрипція до тексту — Івана Полякова.
с. Бабин, Івано-Франківська обл., 2025
Головне фото: Дар’я Христинюк
