У жовтні минулого року команда «Теплого Міста» в межах програми «Читай» запустила книжковий клуб в Івано-Франківську. Перший сезон книжкових зустрічей тривав 3 місяці й зібрав 40 учасників та 5 відомих літературознавців, критиків й письменників, щоби (пере)відкрити українську літературу 1920-х. Разом з «Читай» розповідаємо, як працює книжковий клуб і навіщо він потрібен.

Чому саме книжковий клуб? 

«Ми розпочали події “Читай” з акцентом на українську літературу, тому що зріс запит на усвідомлення нашої ідентичності. А також тримали у фокусі західні культури, які розповідають нам про певну рефлексію щодо війни», — зазначає Тарас Малий, координатор програми «Читай».

Серед інших тем: як змінився досвід читання після 24 лютого і чи здатна література відновлювати наше психічне здоровʼя.

Влітку 2022 року команда почала працювати над концепцією книжкового клубу. Він мав стати логічним продовженням весняних зустрічей: досліджувати національну ідентичність через літературу та об’єднувати людей через спільний інтерес до книжок. Старт був запланований на жовтень.

Книжкові зустрічі під час блекаутів 

13 жовтня 2022 року учасники клубу мали зібратися на першу лекцію. Але 10 жовтня стався масований ракетний обстріл Києва, Львова та інших українських міст. В Івано-Франківську запровадили перші обмеження на використання електроенергії. Та навіть за цих обставин команда програми вирішила не скасовувати зустріч. Перші з них відбувались при свічках.

«Ми запитали в учасників, які зареєструвалися на подію, чи комфортно їм зараз брати участь в книжкових зустрічах. І всі вони відповіли, що зараз особливо потребують підтримки, єднання.

І попередні події “Читай”, і книжковий клуб — це насамперед майданчики для спілкування. Такі собі “терапевтичні зустрічі”, щоби відволіктися від новин та набратися сил одне від одного», — каже менеджерка з комунікацій платформи «Тепле Місто» Марія Гаврилова. 

«Оголошення про книжковий клуб стало одним із тих дзвіночків, які допомогли оговтатися в нинішній реальності. Це був знак: простір довкола із режиму цілодобового безоглядного волонтерства почав перемикатися на тривале правильне функціонування. Бо читати, говорити про українську культуру, збиратися разом, формувати, а одночасно й зміцнювати культурний простір, — це саме те, що потрібно країні, яка має жити далі та в якій повинні настати зміни», — ділиться враженнями учасниця клубу Анастасія Стефанишин.

Фокус на «наших 20-х»

Темою першого сезону франківського книжкового клубу стала українська модерна література 1920-х років. Фокус на конкретному періоді дозволяє відкрити не тільки важливі тексти, але й передумови їхнього написання. 

До програми потрапили п’ять ключових авторів: Віктор Домонтович, Майк Йогансен, Валер’ян Підмогильний, Микола Хвильовий, а також Павло Тичина, Максим Рильський, Євген Плужник та Володимир Свідзінський. 

1920-ті в українській (і не тільки) літературі, та й культурі загалом — унікальний період, який вартий більшої уваги, аніж лише асоціації із «Розстріляним відродженням». У цей час українська література сягала світового рівня. Наші дієвці культури йшли в ногу з часом чи навіть визначали тренди, які згодом підхоплювали в Європі. Це були люди, які століття тому творили українську культуру. Тож насамперед зустрічі книжкового клубу були про людей. 

Франківський книжковий клуб запропонував новий формат знайомства з творами: звичному обговоренню передувала «контекстна» лекція. Команда залучила відомих українських літературознавців, критиків, літературних менеджерів, щоби учасники клубу глибше дослідили епоху написання творів, зрозуміли авторські сенси на тлі історичних передумов.

Одна зі спікерок клубу — редакторка, літературознавиця, дослідниця української літератури 1920-х Ярина Цимбал — відвідала Івано-Франківськ з лекцією про Майка Йогансена в день 126-річчя з дня народження письменника.

«Люблю говорити з читачами й читачками наживо — коли відгук миттєвий. Люблю те, про що розповідаю: ті тексти, тих письменників. І радію, коли під час таких-от зустрічей вдається “заразити” цією любовʼю й інших. Працюю не для абстрактної науки, а для людей, і на таких зустрічах переконуюся, що працюю недаремно», — ділиться Ярина Цимбал. 

Також в межах книжкового клубу лекції мали письменник Степан Процюк, літературознавиця, культурна менеджерка Анастасія Євдокимова, журналістка, менеджерка культурних проєктів Богдана Неборак та літературний критик, літературознавець Євгеній Стасіневич. 

Унікальну айдентику сезону розробила ілюстраторка Андріана Чуніс. Художниця, знана завдяки співпраці з українськими книговидавцями, переосмислила постаті авторів та їхню творчість, й створила серію плакатів, що стали частиною промоції сезону, а також мерчу, який учасники отримали в подарунок після закінчення сезону. 

«Давно виношувала в голові ідею зобразити письменників і поетів 1920-х якось свіжо і не заїжджено. Щоб глядач одразу захотів з ним познайомитись, бо відчув ту крутість їхнього часу і їхніх характерів. Уявляла наших письменників в контексті “а що якби”. Якби були інші умови, які б костюми вони носили, на яких авто їздили? Хотіла їх намалювати живими, яскравими людьми. Людьми, у яких є майбутнє і найкращі твори — попереду. Це ж неймовірний період змін у всьому світі — авангард: архітектура, кіно, музика… От тільки герої з України й 1920-1930-ті у нас асоціюються з іншим. Мене надихнули роботи Анатолія Петрицького (український живописець, художник театру — ред.). Коли переглядала фото наших театрів того часу, дивувалась: всі ці люди жили в один час, творили нашу культуру. Хотіла розповідати про них мовою авангарду, а не мовою терору», — розказує про свою роботу Андріана Чуніс.

Люди книжкового клубу

Як розповідають організатори, мета програми «Читай» — обʼєднати людей через спільний досвід читання. 

«Книжка — чудовий привід для спілкування в широкому розумінні: для нових знайомств, для розширення життєвих і світоглядних обріїв, для подолання самотності, зрештою. Книжковий клуб — універсальна штука, на мою думку. Навіть не зараховую його до “літературних подій”. Формат книжкових клубів особливо подобається саме за його камерність, якусь таку внутрішню єдність людей у ньому, і водночас — їхню відкритість до нового і до спілкування», — міркує Ярина Цимбал. 

«Зустрічі “Читай” витягли людей з однобокої рутини в бібліотеки та книгарні. Я записалася в бібліотеки міста саме завдяки книжковому клубу: в одній з них регулярно бачу новинки, а в іншій працівниці журяться, що з початком повномасштабної війни не було жодних надходжень. Але бібліотеки мають стати найкрутішим місцем на вихідні. Однак для цього треба знову навчитися читати», — переконана Анастасія Стефанишин.