Підтримати post impreza
Хороші погані мурали
Віталій Грех 16 Листопада, 2022

Після обговорення чергових суперечливих франківських муралів ми попросили художника та співорганізатора фестивалю графіті «Алярм» Віталія Греха пояснити, як навчитись розрізняти хороші мурали від поганих

Віталій Грех 16 Листопада, 2022
Хороші погані мурали

«Мурали у Франківську» — це вже традиційно синонім дискусій і перепалок. У місті є зразки різних муралів: від кітчевих «гарних» до чорних абстрактних, від «Модулора» Ле Корбюзьє до «Гуцулки з ноутбуком». Оскільки все відбувається у відкритому публічному просторі, люди активно коментують та сперечаються. Хтось не розуміє та сердиться, хтось захоплюється та милується. Добра новина — це залучає громаду до дискусії та спонукає осмислювати ці об’єкти, що є однією з найважливіших функцій мистецтва.

«Гуцулка з ноутбуком» Івано-Франківськ 2018.
Автори: Юрій та Марта Пітчук

Як відрізнити хороший мурал від поганого? Для себе виділяю декілька критеріїв. До речі, серед них немає того, що би стосувалось краси та смаку. Хоча свої смакові рецептори можна і треба розвивати освітою та навченим оком, бо такий досвід дійсно дає опору для порівняння. Гірше, коли художник з досвідом і без смаку — таке, на жаль, теж буває, особливо коли заклади мистецької освіти живуть в паралельній реальності.

Головне запитання, яке варто поставити: як мурал вписується в середовище?

Тут йдеться про локальний контекст: як художник готується, занурюється в ідею, міркує про концептуальну складову. Також це стосується колористики, матеріалів, форми, гармонії чи дисонансу з навколишнім середовищем. Хороший мурал може підкреслити архітектуру, взаємодіяти з нею, надавати нових сенсів.

Автор: Ampparito. Сан-Жуан-Даспі, 2019

Гірше, коли мурал — це ілюстрація, яку створили у сторонньому просторі, десь в художній студії чи на комп’ютері. Зображення, що не прив’язане ні до чого, теж може спрацювати, але зазвичай художник приїжджає у невідоме йому місто і просто «наклеює» свою роботу на фасад як банер.

Цим часто грішать художники з середовища графіті та стритарту, адже саме їхня концепція [графіті] пов’язана з тиражуванням та інтервенцією.

«Простота щастя», Київ, 2017. Автор: XAV, Javier Robledo

Головними двигунами глобального поширення муралів стали постграфіті та стритарт художники. З кінця 1990-х вони активно працювали з трохи меншими формами у публічних просторах своїх міст. Постграфіті, трафарети чи постери часто конкурували з класичним графіті, пропонуючи більш розвинену концептуальну складову. 

Згодом це явище масштабувалось і набуло форми, схожої на теперішні уявлення про мурали. З’явились перші фестивалі, галереї, інституції та знакові автори. 

Але художники самі загнали себе в пастку обмежень. Приваблива практика вираження вільної думки, яка притаманна стритарту, зіткнулась з бюрократизацією і самоцензурою, долаючи етапи узгодження.

«Тризуб». Остенде, Бельгія, 2022.Авторка: Maya Hayuk

Коли хвиля муралів дісталась України, в нас вони стали радше поодинокими випадками самоорганізації митців та громади, а частіше це були «подарунки» від мерів чи міських адміністрацій.

Україна мала потужну традицію монументального мистецтва, що сформувалась за радянських часів. Таке мистецтво було покликане обслуговувати замовлення партії, і тому створювалося на дуже сильному технічному рівні. Проте через цензуру будь-яке смислове навантаження було позбавлене права висловлювання. Це досі формує хибні уявлення про публічне мистецтво у відкритому просторі: як з боку влади, так і з боку громади та художників. Соціум задає умовний запит, на це спираються «замовники» і художники. В результаті отримуємо радше декорування гарними картинками, ніж глибину висловлення задуму автора.

Мозаїка «Перемога» Київ, 1971. Автори мозаїки: Зубченко Галина та Пришедько Григорій

Дивним чином я тут проводжу паралелі з громадянським суспільством Франківська. Ми спостерігаємо перетин традиційності та прогресивності: не тільки з муралами, але зі всіма видами мистецтва. Ніби вживаємо «прогресивне» слово «мурал» і цим декларуємо готовність до змін, але в результаті маємо дуже консервативну естетику і підхід до втілення.

Насамкінець варто додати, що у Франківську не відбувається нічого особливого. «Патріотичні» мурали — це передбачуваний загальноукраїнський тренд, що накриє наші міста найближчими місяцями. Це реактивна відповідь на війну і трансформацію суспільства. Вона зазвичай спирається на прямолінійні та банальні «плакатні» мурали й позбавлена глибинних рефлексій автора.

«Перемога», Київ, 2022. Автор: WAONE, Interesni Kazki

Проте є й хороші приклади. Наприклад, мурал від Waone, де він вичерпно розкрив тему, заклавши туди багато символів і сенсів, не втрачаючи своєї авторської мови.

Звідси ще один важливий критерій —  особа художника. Треба покладатись на його задум і досвід, стежити за розвитком, методиками та реакціями на події. Художник повинен рефлексувати свої переживання, чи розкривати чужі. 

Малювання в межах історичної забудови Франківська — відповідально, але допустимо, хоч місця і «чистого повітря» стає все менше і менше. Якщо грамотно врахувати локальний контекст, це не стане проблемою. Особливо, якщо узгодження нових муралів буде спиратись на експертну думку і якісну комунікацію з усією громадою міста.

Звичайно, це втручання в задум архітектора, але все ж це — лише фарба на стіні, а не новобудова, що залишається назавжди. 

 

Головне фото: Ратуша

Віталій Грех 16 Листопада, 2022

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити