Підтримати post impreza
На Різдво не говорять про мистецтво 
Альона Каравай 28 Грудня, 2022

Петро Буяк відкрив першу персональну виставку після поранення на фронті

Альона Каравай 28 Грудня, 2022
На Різдво не говорять про мистецтво 

Виставку під назвою «На Різдво про таке не говорять» анонсували завчасно — лаконічно та радше як запрошення на застілля. 11 листопада Петро написав в приватні повідомлення: «Приходь на нашу з Мохом виставку, принось пляшку і до пляшки». 

23 грудня я взяла пляшку червоного та слоїк білих грибів — і вирушила в «Ваґабундо». 

Напевно, це був один з найбільш відвідуваних вернісажів цього року. Багато людей, галаслива атмосфера та кілька розбитих бокалів на підлозі і це лише перші 15 хвилин по початку. 

Вітальних слів не застала, тож прошу Петра про коментар для post impreza. «Дякую, що всі щось захопили. Хто з собою нічого на стіл не приніс, той хуй. Надіюся, що прибиральниця з усім цим бардаком завтра ся розбере, а загалом дуже тішуся, що сьогодні всі тут», ці слова могли б бути лейтмотивом відкриття, де говорити про роботи є моветоном. Інакше з Буяком бути не могло: він часто каже, що не є художником (а образотворцем), і наголошує на трикстерскому та провокативному характері всього, що робить.

***

На виставці представлено понад 40 робіт, які розподілені на трьох стінах.

На центральній найбільший блок з двадцяти робіт меншого формату. Здебільшого це давніші чорно-білі роботи, деякі з яких нещодавно були доповнені кольоровими акцентами. Тут впізнається Петро «до великої війни» детальний, ретельний, з делікатними лініями та переважно тонкою іронією. На бокових стінах розміщено по 10 робіт більшого формату та іншого характеру. Вони грубіші за виконанням та темніші як за кольоровою гамою, так і змістом. Всі ці роботи Петро створював вже під час реабілітації після поранення на фронті як каже сам, швидко та імпульсивно. 

«Ось ці дійсно страшні», кажу Петру, показуючи на стіну праворуч від входу. «Так-так, так і має бути!», захоплено відповідає він.

***

Важливою частиною робіт Буяка є сторітелінг. Важливою, але не неодмінною: на цій виставці було ухвалене просторово обумовлене рішення розмістити під малюнками лише частину історій (які цього разу для Буяка написав Мох). В них, здається, немає табуйованих тем. Тут історії й про аномальну інцестну народжуваність в горах, і про Велику карпатську війну, і про блукаючу вагітність, і про колективне божевілля під час освячення кошиків, і про злі полонини, де «вівці не пасут, бо молоко скисає ще всередині». Якщо глядача не злякають малюнки, то від деяких сюжетів може стати ніяково. Власне, такий мікс в дусі «Тисячі та однієї ночі» дозволяє розміщувати роботи в довільному порядку, і все одно врешті отримати завершену історію. Історію про химерне позачасове гуцульське село, в якому все існує спільно: люди, тварини, духи — живі та мертві.

 

***

Виставку спродюсував та придумав Олег Гнатів (Мох), тому на вернісажі була музика. Грали «Орбахоса» (Іванка Погребенник) та Duduk (Сурен Восканян). Їхній дует вже помічали на кількох бекстейджах та імпровізаціях після того, як вони познайомились завдяки останньому приїзду до Франківська мистецької групи «АртПоле». Цієї весни Сурен пішки вибрався з блокадного Маріуполя, і не одразу повернувся до музики. Панковий репертуар Іванки є радше незвичним для духовика Восканяна, який спеціалізується на традиційній та класичній музиці, але тим цікавіше прозвучав дует на відкритті.  

«На Різдво про таке не говорять», а на відкритті виставки не говорять про роботи принаймні якщо це виставка Петра Буяка. Але з другого дня після вернісажу вже можна. Виставка ще якийсь час триватиме в Підземному переході «Ваґабундо», тож варто встигнути її побачити. Але майте на увазі: це — не різдвяна виставка.

 

Відео: Павло Кіріллов

Фото: Юрій Рильчук

Альона Каравай 28 Грудня, 2022

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити