Підтримати post impreza
Не йди від нас… а ти будь з нами
Тарас Прохасько 14 Травня, 2023

Тарас Прохасько про Олега Лишегу

Тарас Прохасько 14 Травня, 2023
Не йди від нас… а ти будь з нами

Олег Лишега, що народився у Тисмениці на Франківщині (і якого не стало в 2014 році) — певно, один з найвидатніших українських письменників. Та водночас — малознаним, непомітним, неформатним і віддаленим від літературних спільнот. Тож цей есей Тараса Прохаська є гарним кроком до знайомства з Олегом Лишегою.

Цей текст відкриває майбутню літературну резиденцію імені Олега Лишеги. Резиденція відбудеться з 1 червня до 1 липня в Івано-Франківську. 14 травня — останній день подачі заявок.


Щоразу, розповідаючи щось про Олега Лишегу, розумію, що це нагадує мені виклад інформації про дзен людям, які хочуть знати, яким чином дзен може бути корисним для їхньої діяльності. Якось так, як практикують дзен «ефективні підприємці»: двічі на тиждень, по годині, точно за розкладом, заради ілюзорного релаксу, який може підвищити продуктивність. 

Знайомство з такою практикою є кращим, ніж цілковита темність розрахованого маршруту (мав би вжити слово «шлях», але тут все дуже точно: це ніякий не шлях, який прокладаєш, а маршрут, що слід подолати). Знання про альтернативу знайомить з вірою у буття. Але це не дзен. 

Найбільше, що можемо у собі виплекати, спостерігаючи за Олегом, будучи вʼязнем доктрини успіху й успішності, це повагу до того шляху, який він пройшов. Визнавши, що нам таке недоступне. Спочатку може здатися, що уникаємо того дзену тому, що він зовсім не симпатичний. У нас інші смаки, уявлення про свої спроможності й потреби. Пощо пробувати те, про що навіть страшно подумати, що наше життя могло б бути таким недоробленим, неоковирним, таким безпомічним і вразливим. Таким світлим. І таким стражденним. Насправді нема буття без страждання. Але на кожному шляхові чи маршруті вони трохи інші. Тож можна свій вибір мотивувати тим, чого боїшся менше. А за глибшого спостереження просвітленням людини діла, людини успіху, людини ефективності може стати болюче отверезуюче усвідомлення: насправді я просто нездатний, неспроможний пожити хоч трохи так, як Лишега. Навчені імітувати будь-що, раптом опиняються перед чимось, що неможливо зімітувати за жодних талантів і розрахунків, за жодними методиками. Бо все, що ми робимо, є абажуром, який дозволяє витримати повне світло стихії життя. Або усі води ріки життя. З усіма течіями, заплавами, плесами, порогами, притоками, мілинами, водоспадами. Повенями й посухами. З урахуванням паралельного життя кожного каменя, яким вода несеться, натираючи та гладячи. 

Один з найважливіших уроків Лишеги: у своїй самотності ти можеш бути або пекельно порожнім або не пекельно наповненим. Лиш би вдалося відчути, що ти — не сам.

Тобто світ є для того, щоби ти доторкався до усіх самотностей нарівні. Світ не для того, щоби думати, що ти є його головною проблемою. Не вити у своїй порожнечі, благаючи про порятунок, а надавати себе для того, щоби щось беззвучне із навколишнього заговорило, виявило себе. Самотність наповнюється присутністю іншого, не перестаючи, однак, бути самою собою. 

Це була данина поезії. Тепер трохи для науки. Щось про факти. 

Олег Лишега є єдиним з українських поетів (і одним з двох центральноєвропейських), які були відзначені найвищою американською літературною нагородою — а це не гірше від Нобеля (Лишега став першим українським поетом, який отримав премію ПЕН-клубу за поетичний переклад — прим. ред.). Лишега залишив після себе кілька книжок, кожна з яких є шедевром і належить до найвищої полиці світової літератури. 

Книжка спогадів про Олега Лишегу, видана 2019 року у львівській «Піраміді», насправді є найцікавішим українським романом останнього десятиліття. 

Ще є скульптури та фільми, в яких Олег жив, як грав. 

А ще світ знає Тисменицю через те, що Олег з Тисмениці, й зробив з неї те, що Шульц із Дрогобича. 

І ще одне. Сотні людей, які впродовж кількох десятиліть так чи інакше перебували біля Лишеги, назавжди інфіковані й вакциновані його безпосереднім сяйвом. І всі вони переконані, що Олег — одна з найбільших подій у їхніх таких різних життях. А я впевнений, що є і такі, чиїм найбільшим призначенням у житті було зустрітися, побачити й рознести далі Олега. І це дуже по-людськи. У чому якраз і полягає найсенсовніша таємниця: а якою ще Людина може бути?

Ні на чому не наполягаю. Але дарую щілину, як у дзені. Поки не пізно, поки ще ся цифра не стерла, — знайди у ютубі якесь відео з Лишегою. А вже тоді зважай: страшно чи цікаво почитати бездоганно складені ним – немов для власноручної ватерки на вітрі — слова.. Можеш чи не можеш таке знести. Зрештою, час розгортає нас так, що у випадку невдачі входження не варто витирати з голови ту спробу. Можливо, Іншого часу не знайдеш. Я

кось так, як казав Лишега: бийся головою об лід, щось там ще…, і ти побачиш прекрасний світ. 

Він просто взяв на себе тягар, який ми не могли витримати.

 

Головне фото: Іван Постоловський

Тарас Прохасько 14 Травня, 2023

    Підписатись на post impreza

    Вас також може зацікавити
    Вас також може зацікавити