Мистецтвознавиця Ірина Чмелик про виставку PSY Ростислава Котерліна.
3 жовтня 2024 року відбулася презентація альбому «Художник і час», який розкриває творчість сучасного франківського митця Ростислава Котерліна. Ця подія відбулася одночасно з відкриттям у малому залі «Ваґабундо» виставки живописних полотен з дивною і неоднозначною назвою — PSY, що складається всього лише з 5 картин різних років цього унікального і специфічного художника.
У цих двох подіях, розгорнутих одночасно, відчувається певний (навмисне створений?) дисонанс: з одного боку, в альбомі широко представлено творчість художника з розлогими текстами Анатолія Звіжинського, Альони Каравай та Павла Гудімова, а з іншого — лише одна тематична лінія у візіотворчості: зображення безпритульних собак.
«Сон, який присниться одному бездомному песику теплого літнього дня пополудні» (1991) (така собі вільна інтерпретація довгої назви, що мимоволі відсилає до відомого твору Сальвадора Далі), «Псячий світ» (2013), «Троє маркованих псів на снігу», «Це може бути художник» (2019), «Міжгалактичний спалах» (2024) — всі живописні полотна, створені у різні роки, об’єднані тематикою, яка стала буденністю українських міст і сіл. Такі чи схожі ситуації може споглядати кожен, хто прогулюється парками, робить закупи на ринках чи в торгівельних центрах, у таких місцях часто «тусуються» огрядні, перегодовані або доволі худорляві, ліниві та хворобливі собаки і коти.
Безпритульні тварини живуть собі навіть перед виставковими залами, і «Ваґабундо» не є виключенням. Але не кожен наважиться зображати їх (а тим більше експонувати на виставці), уявляючи їхнє тиняння у пошуках їжі чи прихистку, або бодай би доброго слова. Хтось уперто воліє їх не помічати. Безхатні тварини люблять зазирати відвідувачам магазинів у вічі, обнюхувати сумки чи пакети. Хтось із жалістю, хтось з огидою і зневагою, хтось з сумом, співчуттям чи тривогою дивиться на них. А діти, як правило, без боязні тягнуться погладити, щоб тут же почути присоромлені крики від батьків.
На жаль, безпритульні тварини й далі залишаються масовим явищем у наших містах. І ця проблема набрала обертів з початком повномасштабної війни: одні змушені покидати своїх улюбленців, тікаючи від снарядів, інші ризикують життям, пробираючись на окуповані території, щоб врятувати їх. Низький рівень відповідальності людей веде до того, що кількість притулків для покинутих тварин невпинно зростає; там часто утримують значно більше котів і собак, ніж можуть вмістити; а працівники і волонтери з острахом чекають завершення «дачного сезону», після чого в рази збільшується кількість підкинутих тварин. Чи цю проблему мав на увазі художник, малюючи своїх «псів»?
Аж надто прямі паралелі виникають при огляді картин, об’єднаних назвою PSY. Розміри полотен доволі великі, у картинах «Це може бути художник» і «Троє маркованих псів на снігу» тварини зображені узагальнено, втім залишається певна міра реалістичності, щоб зробити акцент не лише на позах, що втілюють самотність і часом приреченість, а й на погляді, спрямованому знизу вверх на перехожого, яким в момент рівняння з картиною стає кожен глядач. Але ці очі уже нікого не зворушують.
У творчості Котерліна немає простих тем. Буденні події та спостереження перетворюються на філософський твір, своєрідний маніфест плакатного типу: влучно, зрозуміло, концентровано. Проблеми вірності й самотності, соціалізації й бідності, відкинутості й байдужості, свободи особистості й вільного простору навколо. Тому дуже доречною є назва альбому «Художник і час», де на обкладинці розміщується фрагмент роботи Ростислава Котерліна з написом «Час — це ти сам», який стає фактично кредо мистця. Альбом поділений на кілька розділів, відповідно до тематики та проблематики, яка переважає у живописній творчості художника. За твердженням Анатолія Звіжинського, Ростислав Котерлін багато уваги приділяє темпоральності, робить її своїм головним об’єктом творчості. Людина часова стала центральною темою його художніх робіт, зокрема живопису. Художник балансує між сучасним та майбутнім у своїх картинах та артпроєктах, привідкриває таємничу завісу далекого (і не дуже) майбутнього, експериментує, як актор на сцені під час репетицій. І тут досвід роботи в театрі грає певну роль.
«Поки ти є, є час; коли тебе немає, немає і його» — цю цитату приписують Котерліну, і вона досить точно описує його мистецьку практику (і не лише мистецьку). Природа часу, його циклічність, повільність та плинність одночасно є одним з лейтмотивів художніх висловлювань Котерліна.
Водночас, як підкреслює Альона Каравай, «роботи Котерліна — це свідчення людини, яка опинилася в ті часи, коли завтра настільки непередбачуване, що все, що у неї дійсно є, — це сьогодні».
Загалом Ростислав Котерлін часто звертається до анімалістики. Цей жанр виділяє також Альона Каравай: «Птахи та тварини займають осібне місце у творчості Ростислава Котерліна. Якщо у відео “Медитації на стику” це були випадкові статисти, що трапилися ненавмисне під час зйомки в місті, то в пізніших творах вони стають самостійними героями сюжетів». Так, дійовими особами його картин є не лише собаки, а й голуби, ворони, гуси, кози, свині, коні, корови, мавпи, іноді більш реалістично трактовані або фантастичні, часто згруповані у парадоксальні композиції. Тварини — об’єкти ілюзій і жителі райського саду; вони годують і паразитують. Вони неодмінні супутники людини, як пси в міських дворах, на автошляхах і зупинках громадського транспорту. Дивлячись на ці картини, мимоволі виникають питання штибу: бути безхатьком — це бути вільним? Це бути необмеженим у свободі пересування? Але такі тварини та птахи прив’язуються до місця, де їх підгодовують, вважаючи його домом. І добре, якщо вони не стануть жертвами аварій чи жорстокого поводження. Та вони, попри все, й далі довіряють людям. Ці картини, як зрештою й інші, про гуманізм світовідчуття художника.
фото: Володимир Ковальчук
Павло Гудімов звертає увагу на розмір полотна, яке як концептуальний прийом використовує автор. Крім масштабних і традиційних великих полотен, іноді перевантажених образами та емоційним кольором, які на кожній виставці художника присутні в достатній кількості, він не забуває про крихітні полотна. Як стверджує Гудімов, більш важливі для сліду художника так звані «хоку», але на полотні в олії й саме з чіткою темою і меседжем, який не завжди можливо розгадати. Це така собі свобода гри образами й словами. Мале полотно — більша свобода. Мале полотно — концентрація і точне влучання в глядача. Саме такі роботи зупиняють і ведуть глядача за собою показовою доступністю розміру і безмежністю порушеної теми.
В експлікації до виставки є питання про Котерліна і мистецьку групу «Пси», які дружина Ростислава Ірина ставила ChatGPT, та відповіді на них. Там зазначено, що мистецька група «Пси» (також відома як PSY) була заснована в Івано-Франківську в кінці 1980-х років. Група об’єднує художників, які прагнуть досліджувати нові форми вираження та експериментувати з сучасним мистецтвом. Члени групи «Пси» часто звертаються до тем суспільних змін, особистої ідентичності, історичних подій та їхнього впливу на сучасність. Основними учасниками групи, окрім Ростислава Котерліна, були Олександр Ройтбурд, Ігор Подольчак, Влодко Кауфман, Мирослав Ягода та Володимир Падун. Кожен з них приніс у групу свої унікальні ідеї та стиль.
Ростислав Котерлін є одним з провідних членів цієї групи. «Пси» відомі своїм нестандартним підходом до мистецтва, використанням різних медіа та інсталяцій, а також активною участю в українському і міжнародному художньому середовищі…
Чи є ці відповіді конкретними? Чи можна апелювати до ШІ як до експерта з питань мистецтва? Відповідь поки очевидна. Але ця інформація може стати відправною точкою для глибшого ознайомлення з творчістю Котерліна та всього мистецького процесу сучасного Франківська.
Головне фото: Підземний перехід Ваґабундо
