Михайло Вітушинський – ключова фігура українського арт-простору пізніх 1980-х, чий персональний метод поєднує радикальний менеджмент і камерну творчість. Його досвід базується на переконанні, що вільне демократичне мислення суспільства є результатом вільного мислення митців. Ці тези кристалізувались у ‘80-х роках під впливом подорожей до Балтійських республік і дискусій у колі однодумців.
В основі творчого підходу лежить здатність структурувати й метафоризувати пласти ідеології та свідомості через мову друкованої графіки, оперуючи символами й архетипами, близькими інтелектуальній спільноті 1980-90-х.
До основних робіт належать: «Дорога до віри» (1988), «Тоталітаризм» (1997), «Митець» («Уява» 1998), екслібриси Івана Дзюби («Звільнення», 1987) та Яна Вижиковського. Цикл «Поневолена дійсність» (в каталогах 1980-х – «Продукт» (з коментаря автора ця розбіжність пояснюється так: «серія офортів на актуальну тему радянської дійсності, камуфлював під назвою “Продукт” з огляду на небеспеку від радянської влади. Під правдивою назвою ці праці не змогли би перетнути кордон»), офорт-акватинта, 1988-1989) Вітушинський створив під враженям творів Чеслава Мілоша «Zniewolony umysł». У ньому автор розвиває тему деконструкції звичних сенсів, де людина та історія постають як набір сюрреалістичних фрагментів. У гравюрах химерно поєднуються частини й кінцівки людських тіл із тваринними головами, що символізує втрату ідентичності й перетворення соціальних ролей на безглуздий механічний ритуал. Автор ілюстрацій до першої у радянському блоку збірки творів В. Cтуса «Веселий цвинтар» (1990, Варшава: укр. в-во «Тирса»), ілюстрацій за творами І. Франка «Перехресні стежки».
Як головний ідеолог та співзасновник міжнародного бієнале «Імпреза» (1989 – 1997), Вітушинський вивів радянський Івано-Франківськ із провінційної ізоляції у світовий контекст.
Колекціонер, філантроп, дарувальник. Власна колекція авторів світової графіки другої половини ХХ століття у 2019 та 2025 роках передана до Музею мистецтв Прикарпаття на ознаменування 30-ти та 36-літнього ювілею «Імпрези».
Михайло Вітушинський – корінний франківець, чий життєпис позначений драматичним протистоянням із радянською та пострадянською репресивною системою, що зрештою змусило митця емігрувати до Польщі. Попри народження в родині репресованих у таборі для спецпоселенців, він зумів зберегти внутрішню свободу, яка стала стрижнем його світогляду. У творчості ця риса втілилася через глибокі метафоричні образи, зокрема у роботі «Уява» (1988). Завдяки інтелектуальній відвазі та силі уяви Вітушинський докорінно змінив культурний код Івано-Франківська, перетворивши місто на центр міжнародного бієнале «Імпреза» в епоху розпаду імперії. Його роль як ідейного архітектора цього проєкту заклала міцний фундамент для розвитку всього сучасного мистецтва України.
Пластичне втілення екзистенційної проблематики є визначальним для періоду активної творчості митця наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, що яскраво простежується у гравюрах «Звільнення» (ExLibris Івана Дзюби, 1987), «Дорога до віри» та «Христос Воскрес» (1991). З початком 2000-х Михайло Вітушинський присвячує себе видавничій і дослідницькій діяльності, ставши активним збирачем та популяризатором матеріалів про злочини радянського режиму та національно-визвольні змагання 1939–1950 років. У 2014- 2015 роках і у 2022 році він здійснює масштабну волонтерську роботу, співпрацюючи з українськими громадами в Естонії, Польщіта Швейцарії а також обіймав до 2022 року посаду заступника голови Лігницького регіонального об’єднання українців у Польщі.
Візітивку створила науковиця Надія Бабій.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
