Народився 12 липня 1981 року в Івано-Франківську. До творчості прийшов не скоро. Був учасником фотовиставки «Урбанізм» у 2005 році у художньому музеї Івано-Франківська (тепер — Музей мистецтв Прикарпаття), але наступні творчі виступи почалися за десять років. Працював на різних роботах, мандрував, слухав музику, вів активний спосіб життя. Починав малювати картинки лишень «для себе», або робив зображення для магнітиків. Тусував з «Форумсом» — молодіжною мистецькою ініціативою Миколи Джички і Михайла Дейнеги. У 2009 році був учасником андерграундного проєкту «Таке Життя» у покинутому будинку та виставки робіт учасників «Франшизи» у арткафе «Химера». Обраною темою була візуальна та текстова містифікація історичних подій. Після знайомства з львівським художником-самоуком Тарасом Кебом, який допоміг організувати виставку, взявся за справу серйозніше.
У 2014 році створив і видав серію листівок з казкою «То було ше тогди…» і провів презентації у Франківську, Тернополі, Львові, Києві. Грайливі сюжети і простота малюнків сприяли швидкій реалізації обмеженого тиражу. Влітку 2014 року була створена спеціальна серія малюнків про «ГОСТ» «Картини розповідають про життя Ї-Антоновича, котрий танцює брейк» і «після вечірки були передані в часну колекцію». Пізніше Буяк декларує відкриття МЦСМ — Молочного центру сучасного мистецтва й влаштовує перед ним видовищний перформанс з показом картин та пригощанням публіки молоком і печивом, одягнувши на себе костюм корови. Тоді ж відбулася презентація короткометражного фільму «Життя Миколи» в Івано-Франківському Центрі сучасного мистецтва. Кіно в іронічній формі оповідає про побут і роздуми пересічної людини на маргінесах цивілізації. Зі зйомкою і монтажем допомогли друзі та знайомі.
У 2015 році намалював серію робіт та випустив набір листівок «Пригоди пана Потоцького у Станиславові». Листівки розлетілися і тепер є раритетом серед колекціонерів. Того ж року починає свою діяльність галерея однієї картини «ГАК» (Галерея Ахуєнної Картини). Вона мала стати викликом мистецькому середовищу Франківська, приспаного тихим плином життя на периферії, альтернативним майданчиком для молодих і незакомплексованих. Петро Буяк, художник-неофіт і головний ідеолог ГАКу, взявся «вишукувати» в Івано-Франківську авторів, які роблять ахуєнні картини, а їх творчість не йде на компроміс із суспільною думкою чи думкою «заслужених мистців» про те, яким має бути мистецтво. Він заручився підтримкою двох директорів галереї ГАК Остапа Бринського та Кирила Кирилова, котрі пліч-о-пліч з Петром працювали над розбудовою галереї. Одна картина на один тиждень. Показовим є той факт, що більшість робіт, які виставлялися на ГАКу, були далекими від академічного стилю виконання і відзначалися бунтарським характером. Відверта тематика «18+» мішалася з проблемами алкоголю, розпіздяйства, естетикою потворного і органічно впліталася в стіни андеґраундного бару «Barduck». Після закриття бару галерея ГАК стала мандруючою. Зараз гак для підвішування картин знаходиться у Ваґабундо, але з певних причин, вже давно порожній, проте не виключена перспектива відновлення діяльності.
Петро Буяк продовжуючи лінію міфотворення та вигадування правдивих історій, спільно із MOX Perkalaba (Олег Гнатів) створив серії візуально-оповідальних проєктів — «Глибока Гуцулія», «Тайна вечеря або вся правда про Ісуса і 12 апостолів», «Вся правда про Rock-n-Roll», «Вся правда про Кримінальну Галичину», 2016.
Петро Буяк знаний декларативними ініціативами й не тільки МЦСМ, але й «Хрестом тверезості», або створенням «Першого українського віртуального муралу», 2016.
У галереї «Арт на Мур» у 2020 році виставка «Десять бід і надмогильні трави» задекларувала створення «Великої Косівської книги», проєкт «Життя Тараса Раківчака» про пригоди Тараса Раківчака, такого собі гуцульського персонажа, зображення котрих супроводжують оповіді.
Після повномасштабного вторгнення Петра мобілізували в армію, а після короткотривалої підготовки на передку у першому ж бою він отримав важке поранення. Лікування, знову ЗСУ, тилові частини, демобілізація, лікування, група.
Станом на літо 2026 року перебуває у процесі реабілітації та не має бажання малювати. Подорожує, набувається.
Художник, мандрівник. Автодидакт, містифікатор. Учасник Мистецького товариства з необмеженою безвідповідальністю «Франшиза», 2009.
Мотоекспедиція «Дніпром до Байкалу» 2013 разом з Юлею Плисюк.
Засновник МЦСМ – Молочний центр сучасного мистецтва, 2014.
Співзасновник галереї ГАК (Галерея Ахуєнної Картини), 2015.
Жанрово-тематичний спектр малюнків широкий: від історично-містичних сюжетів до фантазійних пейзажів. В основі оповідок – легенди місцевого населення, приправлені соціальними темами. Або, як у випадку з легендами рок-н-ролу, вигадані, але майстерно вписані в місцевий побут історії відвідин зірками місцевих аборигенів.
«Хтонічний артдух галицько-гуцульської локальності. Побратим перкалабівського Моха та самопризначений літописець живої народності. Дрібними закарлючками Петро вправно перевиплітає тканину низової свідомості, загубленої у трикутнику поміж Львовом, Франківськом та Косовом. Він не лише оригінальний художник, а й талановитий майстер живого слова, тому його твори існують в об’ємних візуально-дискурсивних фігурах», – Андрій Бондаренко.
Петро Буяк не намагається вчитися академічному живопису, а сміливо застосовує власне винайдені прийоми та ефекти. Виразність важливіша майстерності.
Наївність, що підкуповує щирістю. Лики святих нічим не відрізняються від образів посполитих. «Образú, зображення святих, від початку з’явились, як полегшувачі віри. По-справжньому вони висвячуються з часом – поцілунками, їхня святість заводиться від поцілунків. Образи Буяка готові до поцілунку одразу, ніби набрали повітря і чекають. Вони легкі. І закликають беатифікувати сам Поцілунок, оскільки він здатен на таке, і ше й не на таке, і робить справжні чудеса, і бере за живе, і бере заживо, точить камінь тонше і різкіше, як вода. Поцілунок – це і є спосіб навести різкість: супроводжується макробаченням…», – писав про «Тайну вечерю» Ростислав Шпук.
Поєднання наївного мистецтва, міського фольклору, провокації та локальної міфології – опорні маркери творчості Петра Буяка. Його роботи існують на межі між живописом, графікою, перформансом, візуальним жартом і соціальним коментарем. Сам художник дистанціюється від пафосу «високого мистецтва», натомість працює з живою енергією міста, вуличною культурою та абсурдом повсякденності. На картинах Буяка космічна стихія природи (або міста), що слугує тлом, часто є головним персонажем. Маленькі фігури людей чи тварин можуть губитися посеред просторів «шо було ще тогди», вічного духу енергій безкінечного. Космогонія його полотен сягає язичницьких архетипів, дохристиянських вірувань, але наповнена сучасною іронією та насмішкою над героєм. Митець вершить транспозицію систем і явищ за посередництва відпрацьованої малярської мови, яка у повній мірі передає пафос і тишу стихій, світів, оповідей. У картинах є щось одночасно дитяче й тривожне — ніби старі карпатські легенди, переказані мовою сучасного гротеску. Це не реальна природа, а радше внутрішній карпатський міф — простір пам’яті, страху й народної уяви. Художник не пояснює символи, а залишає їх відкритими. Через це картини працюють інтуїтивно — не через логіку, а через атмосферу. Персонажі на картинах мають майже маскоподібні обличчя – це нагадує народний вертеп або карнавальну сцену, де персонажі є одночасно комічними й моторошними.
Вигадування історій і малювання ілюстрацій до них призвели до створення серії «Велика Карпатська книга», котра можливо з часом стане книгою. Або чимось знову непередбачуваним і несподіваним.
Пробував себе і в дизайні етикеток до пива і в настінному розписі. Точніше, це замовляли йому зробити ті, хто бачив картини чи малюнки. Його картини можна побачити в барі «ГОСТ» та в декількох офісах.
Майже вся виставкова діяльність Петра Буяка пов’язана з Івано-Франківськом. Хоча мав покази творчості у Львові, Києві, Которі (Чорногорія), Тернополі, Калуші та це були поодинокі виступи на стороні після прем’єр у Франеку. Петро мав декілька персоналок в галереї «Арт на Мур» з 2014 року. Був учасником міжнародного фестивалю Porto Franko, 2017. Мав галасні вернісажі під час власних виставок у Ваґабундо «На Різдво про таке не говорять», 2022 та «Велика Карпатська Книга. Одкровення», 2023. Від першої виставки-акції «Таке Життя» і «Франшиза» у «Химері» та відкриття МЦСМ, чи крайньої персоналки у Ваґабундо, обов’язковим були перформативність, залученість музикантів до акцій, вітальність і драйв на тлі артефактів на стінах. Життя має буяти. Веселість і блазнювання опонує подекуди хтонічним настроям картин.
Військова тематика, як і участь у благодійних заходах, залишаються поза увагою художника.
Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
Худодниця досліджує теми пам’яті, вшанування, історичних та соціальних наративів закладених у ландшафті.
Художник, куратор, критик, представник Станіславського феномену.
Художниця, дослідниця та кураторка, яка працює з відео, текстом, тілесними та перформативними практиками.
Художник-реставратор, живописець, громадський активіст.
Працює у галузях класичного гладкотканого та експериментального текстилю, графіки, проєктуванні інтер’єру громадських споруд і музейних експозицій.
Весела Найденова — художниця, письменниця, казкарка, мистецтвознавиця та викладачка.
Художник: вуличне мистецтво, графіті, стінопис, живопис, графіка. Автодидакт.
Євген Самборський – художник та куратор, чия художня практика зараз зосереджена на живописі.
