Стала художня практика Потьомкіної сформувалася у 2022 році з початком повномасштабного вторгнення, тому відразу була зосереджена на осмисленні цього досвіду. Увага художниці часто антропологічного характеру, та досліджує як під час війни змінюються повсякденні практики та формуються нові ритуали. Важливим інструментом фіксації цього стала VHS камера, яка одночасно архівувала та спостерігала за новою дійсністю.
Головне свято (2023) документує повернення її сім’ї в рідний Миколаїв після досвіду переміщення та підготовку до святкування Нового року. Художниця фіксує як побутова дія прибирання перетворюється на ритуал самозаспокоєння та відновлення, відкриваючи шари втрат і розривів.
Потьомкіна досліджує те, як раніше розділені досвіди горювання і святкування, насолода і втрата — співіснують у високій інтенсивності та близькості. У роботі «Танці при мерцях. Архів» (2023–2024) вона архівує танці своїх знайомих, які стають формою колективного горювання та містять у собі одночасно і провину, і звільнення.
З часом Потьомкіну починає цікавити як магічне мислення стає копінг-механізмом та способом осмислення реальності. У відеосерії «Кола на воді та підводні камені» (2024-2025) у співавторстві з Олесею Саєнко, вона досліджує перетин магічного і політичного через реконструкції колективних ритуалів і жестів, пов’язаних із циклічністю, повторенням і історичною пам’яттю.
Від 2025 року важливою частиною практики Потьомкіної стає звернення до локальних водойм — річки Бистриці та міського озера через формат аудіо-прогулянок. У «Прогулянці до води» (2025) рух до річки стає тілесним ритуалом руху до води як середовища пам’яті та слухання інших режимів знання. «Ритуал Лютого» (2025), реалізований посеред замерзлого озера у річницю повномасштабного вторгнення, досліджує ритуал як форму дії в умовах безсилля. У 2026 році робота продовжується у «Прогулянці навколо озера», створеній разом із Ксенею Погребенник і присвяченій зимовій екосистемі озера.
Досвід війни є наскрізним у практиці Потьомкіної, адже її стала художня практика сформувалась саме у 2022 році. Окрім роботи «Головне свято» (2023), що документує повернення сім’ї до Миколаєва, художниця створює відеороботу «Казка про дівчинку, яка все пригадала» (2023), у якій відтворює дитячий сон про окупацію міста та пропонує для нього інше завершення. Від 2025 року спільно з Ксенею Погребенник працює над проєктом «Аня вишиває вздовж, Ксеня робить крапки», де через вишивку художниці вимірюють час чекання на подругу й художницю Діану Дерій, яка несе військову службу.
Візитівку створила дослідниця Анна Потьомкіна.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
