Підтримати post impreza

Анастасія Щербань

Настя Щербань (1997)  — художниця, родом із Херсонської області, з якою пов’язує себе найбільше. Нині працює між Івано-Франківськом і Києвом, також пов’язана із Запоріжжям.

Має освіту з економіки та маркетингу (Дніпровська політехніка). У 2016–2020 роках працювала переважно з графікою та ілюстрацією, згодом перейшла до інсталяції, скульптури та роботи з об’єктами.

З мистецької освіти — навчання у студіях скульптури при Академії образотворчих мистецтв у Вроцлаві, заняття академічним малюнком, а також участь у школі сучасного мистецтва фра фра фра (2024) та майстерні Клеменса Пула (2025).

У 2016-2017 роках мала досвід роботи в OSINT-сфері, що вплинуло на її чутливість до питань інформації, маніпуляції та природи «реального».

У 2021 році переїхала до Івано-Франківська, де живе та працює досі.

З 2022 року у своїй практиці дедалі більше звертається до досвіду війни, руйнування та втрати доступу до рідного ландшафту.

Серед останніх проєктів і виставок: «Тінь від води» (Кримський дім), Soil and Water (NIROX, Йоганнесбург), «Ніжно поховані» (Асортиментна кімната, Івано-Франківськ).

Настя Щербань досліджує теми пам’яті, вшанування, історичних та соціальних наративів закладених у ландшафті. Вона поєднує інсталяцію, скульптуру та знайдені об’єкти, досліджуючи поетику ландшафту і його трансформації, що формується між досвідом, уявою та втратою. Її практика будується на зсуві між знайденим і вигаданим: мушлі стають коштовностями, фрукти — реліквіями, а екосистеми — спекулятивними реконструкціями. Через матеріальні форми вона фіксує крихкі сліди середовищ, які зникають або вже зникли.

Галерея робіт

Схоронення біому, 2023

Схоронення біому, 2023

Єдиний плід, що залишився, 2024

Єдиний плід, що залишився, 2024

Палеонотолія сучасності, 2025

Палеонотолія сучасності, 2025

Дикі жести, 2025-дотепер

Дикі жести, 2025-дотепер

Див. рисунок 7, 2025

Див. рисунок 7, 2025

Усміхнені кістки, 2025-дотепер

Усміхнені кістки, 2025-дотепер

Практика Насті Щербань розгортається навколо спроби зафіксувати те, що не піддається збереженню — ландшафти, екосистеми, об’єкти і досвіди, які зникають або радикально трансформуються. Вона працює з матеріальністю пам’яті, розглядаючи її як процес, що завжди містить у собі деформацію, втрату і домислювання.

 

У її роботах часто присутнє збирання — мушель, плодів, уламків або свідчень. Ця практика поєднує архівування зі спробою привласнення і утримання. Зібрані об’єкти трансформуються у скульптурні форми, що нагадують одночасно артефакти і фікції.

 

У серіях із плодами, зокрема в роботах «Єдиний плід, що залишився» та «Дорогоцінні плоди», природні об’єкти набувають непропорційної ваги, стаючи носіями непоміченої втрати. Вони функціонують як залишки середовищ, що вже не існують у звичному вигляді.

 

Ця логіка розширюється у проєкті «Палеонтологія сучасності», де художниця звертається до спекулятивної екології, створюючи уявні сценарії існування середовищ після їхнього зникнення. Вигадані скам’янілості та водні істоти стають носіями пам’яті про річку, яка більше не існує у своєму попередньому вигляді.

 

Окремим напрямом у її практиці є дослідження концепції рефугіумів – територій, де види зберігаються попри несприятливі умови. У «Схоронення біому» такими природними капсулами постають кургани півдня України, які зберігають первісну флору навіть після втручань і трансформацій ландшафту. Рефугіум постає не лише як екологічне явище, а й як форма пам’яті та потенційного відновлення.

 

У проєкті «Див. рисунок 7» Щербань працює з археологічними зображеннями з рідного регіону, звертаючись до фрагментованих візуальних слідів як способу повернення індивідуальності історичним фігурам, редукованим до символів.

 

У роботах «Ніжно поховані (I)» та «Усміхнені кістки» художниця досліджує, як безлике увічнення пам’яті стирає особисті історії, протиставляючи йому уявні археологічні фрагменти, що повертають крихкість і присутність тілесного досвіду.

 

Хоча більшість робіт Щербань звернені до південного ландшафту, її практика від 2021 року локалізована у Франківську. Настя була учасницею школи сучасного мистецтва фра фра фра — ознайомчого курсу у 2024 році та майстерні Клеменса Пула у 2025. У фінальній виставці майстерні представила роботу «Дикі жести», що фіксує людські втручання та емоційні сліди в міському просторі Івано-Франківська. У 2026 в Асортиментній кімнаті відкрилась її перша персональна виставка «Ніжно поховані».

 

Від 2022 року роботи художниці фіксують наслідки руйнування — зникнення ландшафтів, розриви в екосистемах і фрагментацію пам’яті. У її роботах немає прямої репрезентації насильства, натомість є те, що залишається після: сліди, уламки, свідчення втрати. Через спекулятивні образи та матеріальні форми художниця досліджує, як війна змінює простір та способи його уявлення і пам’ятання.

 


Візитівку створила дослідниця Анна Потьомкіна. 

Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program