Народився у 1966 році, Івано-Франківськ. Під час навчання в Українській академії мистецтв у Києві заснував галерею «Маргінеси» в Інституті журналістики, Київ, 1996-1997. Ростислав Котерлін у 1998 році започаткував альманах «Кінець кінцем», що виходив нерегулярно. Кожен номер присвячувався окремій темі. Останній номер «Голос художника» 2008 року містив інтерв’ю з понад 30-ма художниками. В ті часи поговорити з Савадовим, Подерв’янським чи Сагайдаковським видавалося чимось незвичним. Журналісти/журналістки не наважувалися, бо були не в темі, критики встидалися, бо митці гонорові й зверхні. Більшість інтерв’ю до номера зробив Звіжинський.
Після повернення зі стипендії у Польщі був керівником галереї «Маргінеси» в Івано-Франківську, 2008–2010. Пізніше директором муніципального ЦСМ, Івано-Франківськ, 2013–2016. Був куратором візуальної частини міжнародного фестивалю Porto Franko 2017. У 2018 разом з Ростиславом Котерліном та Мирославом Яремаком заснували галерею «ЧЕЧ», Івано-Франківськ.
Художник, куратор, критик, представник Станіславського феномену. Голова ГО «Ініціатива ЦСМ», 2018-22; експерт УКФ, 2019-2020; асистент у Підземний перехід Ваґабундо, 2020; куратор візуального мистецтва медіа та архіву post impreza, 2022.
Освіта: дитяча художня школа, 1983; Українська Академія мистецтв, Київ, мистецтвознавець, спеціаліст з організації та управління художньою культурою, 1997; Gaude Polonia, стипендія міністра культури Польщі, Варшава, ЦСМ Замок Уяздовський, 2007.
Художник, автор і організатор кількох програм сучасного мистецтва, втілених в Івано-Франківську за останні 30 років: «Імпреза. Провінційний додаток №2» 1991, «Рубероїд №1» 1992, «Ре-Візія», фестиваль відеоарту в Делятині 1995. Варто окремо згадати ІV Петербурзьку бієнале: «Восточная Європа: Spatia nova» (1996), де Звіжинський виступив куратором національного розділу і де вперше задекларував «теорію» з парадоксальною назвою – «Лагідний тероризм». В якості ефектного рецепторного подразника вона резонансно спрацювала на виставці в Художньому музеї Івано-Франківська в рамках всеукраїнського фестивалю «Культурні герої» (2002). Таким чином підтвердилася злободенність задуму, хоча кураторська ідея для більшості залишилася недосяжною для розуміння. «Відстороненість професійного мистецтвознавця-менеджера від того, що спекулятивно на рівні морально-естетичних маніпуляцій іменується «мистецтвом» – дозволяє йому дистанціюватися від речей випадкових, спостерігаючи процес «наживо» як даність, що включає цілісність множин, ситуацій і рухів. Культивована у кращих традиціях класичного мистецтва міфологія жінки стала частиною особистісного бренду Анатолія Звіжинського. Зовнішня плакатність подачі приховує вишукану естетику кольору та пластики, які влучно передають стан і настрій – миттєвий і універсальний водночас. Знаковими є живописні серії «Зрада», «Лагідний тероризм», «Нові герої» та проекти, розроблені та втілені разом з Ростиславом Котерліним – «2000 рік настав!» та «Global money», – писав Віктор Мельник. Знакова «Юдит» із серії «Зрада» відома з багатьох публікацій. Картина працює не лише як сюжет про Юдит, це образ жіночої сили, метафора руйнування влади, дослідження еротики й насильства та навіть як алегорія внутрішньої трагедії людини. Це не біблійна ілюстрація, а психологічний міф про силу, відчуження і небезпечну красу. Звіжинський перетворює Юдит з героїні оповіді на холодний архетип — майже позачасову фігуру влади й самотності.
Художник мало показує роботи на виставках і зазвичай це колективні імпрези. Єдина персоналка «Oligarchia anarchii» відбулася у 2007 у Варшаві під час перебування на Gaude Polonia. «Картини Звіжинського із серії «Лагідний тероризм» (анг. Sweet terrorism) були написані на простирадлах, жест, який, здається, викликає не лише обговорення живопису, а й вуайєризм та бажання периферії розшифрувати історію свого сусіда, старанно копирсаючись у його смітті. Звіжинський обрав терористів, які не становлять загрози, темою своїх картин. Художник зображає їх позуючими зі зброєю на груповому портреті, показує тероризм як криве дзеркало медіа, соціальних фобій, метафізичних проектів, гендерних відносин і самої концепції мистецтва. Його найбільша перемога власне над останнім, що часто стає «солодким тероризмом», – зауважувала Anna Łazar.
Мистецька діяльність Анатолія Звіжинського тісно пов’язана з історією Станіславського феномену та творчими процесами в місті, де він за незначними винятками (армія, навчання, стипендії тощо) безперервно проживає. Від першої гучної акції – «Імпреза. Провінційний додаток №2» 1991 року, де було виразно означено про прихід нового покоління (Юрій Іздрик, Ростислав Котерлін, Володимир Мулик, Мирослав Яремак, Ярослав Яновський) та появу інших естетик та форм самовираження і впродовж подальших мистецьких експериментів, що тривають у місті й дотепер.
Під час керівництва муніципальним ЦСМ в Івано-Франківську (2013-2016) Звіжинський був ініціатором та організатором понад півсотні виставок, акцій, лекцій, презентацій, до 15 з яких було видано каталоги. ЦСМ брав участь у виставках у Києві, Луцьку, Чернівцях, Тернополі, де репрезентував мистецтво франківських художників.
Співредактор альманаху з проблем сучасного мистецтва «Кінець кінцем», 1999-2008. Автор статей про художників Івано-Франківська. Упорядник збірки «Імпреза, міжнародна бієнале» (разом з Ігорем Панчишином), «Лілея-НВ», 2012, Івано-Франківськ. Ініціатор та упорядник альбомів «Перший відмінок. Незалежне мистецтво Івано-Франківська», ArtHuss, 2018, Київ, та «Ростислав Котерлін. Час — це ти сам», 2023, Київ.
З часів виникнення спільного з Ростиславом Котерліном проєкту «Global money», Звіжинський час від часу створює комп’ютерні колажі. «HiStory», «I was on the Moon» «Grüße aus Dresden», «Power», «Eclipse», «One upon Time in Venice», які зручно відсилати на виставки через мобільність цифрового формату. В «HiStory» композиція складається з монументального багатофігурного фото «на згадку» відпочивальників (серед яких знаходиться 20-ти літня дівчина, в майбутньому — мати митця) на курорті Яремче у 1953, біля пам’ятника «вождю». Фото, як традиційний і обов’язковий елемент пропагандистської машини та документ епохи, не навіває сентиментів й не концентрує уваги на собі. Щоб оминути прямолінійності шаблону подібних знимків застосовано втручання в оригінал – спотворено деякі обличчя, в т.ч. і «вождю» демонтовано клоунського носа. Ці спотворення — також спосіб неоднозначного прочитання «щасливої» історії соцреалізму. Ця група відпочивальників перенесена з курортного містечка в Станіслав перед брамою палацу Потоцьких, змішуючи часи, місця, контексти, сенси. Подібний тип зміщення спрямовано на відкриття нових каналів комунікації, підвищення візуальної уважності, але піддає сумніву логіку мислення. Фотографії, з котрих сконструйовано оповідь, немовби перейшли вторинну переробку завдяки цифровим технологіям, стають інструментом для створення нового медіуму. Об’єднані разом у новій площині, вони створюють новий вид розрахунку з минулим конструюючи новий наратив. Поєднання архівного фото з новими знимками – спроба нагадати про вічне: хто ми, звідки ми й куди сьогодні несе нас вир буття.
Колаж працює як архів після катастрофи: фотографія вже не зберігає пам’ять, вона демонструє її руйнування. Водночас у роботі багато чорного гумору й абсурду: дивні істоти, моторошна театральність, сюрреалістичні вставки, майже карнавальна атмосфера. Це дуже характерно для Звіжинського — він не робить «серйозного історичного полотна», а радше створює психоаналіз історії через колаж, що поєднує історію, еротику, смерть, політику, пам’ять, і цифрову культуру. Через це минуле виглядає незавершеним, а таким, що продовжує «переслідувати» сучасність.
Звіжинський показує історію не як факт, а як нестабільний, травмований і маніпульований образ.
В квітні 2014 в ЦСМ відбулася виставка «Весна. Війна» ініційована Яремою Стециком та агенцією «Арт-поле». Вісім художників — Юрій Бакай, Юрій Боринець, Микола Джичка, Анатолій Звіжинський, Ростислав Котерлін, Ігор Перекліта, Олекса Фурдіяк та невідомий автор під творчим псевдо B.O.B.Squere Ріс, запропонували глядачам свої візії, спогади, власні рефлексії, свою персональну еволюцію в руслі поточних подій.
Після лютого 2022 здавалося, що мистецтво втратило сенс, потреба у ньому зникла, бо способи виживання та ситуація перманентної невизначеності поглинали енергію. Але природа бере своє.
Колажі Звіжинського були представлені на благодійних виставках «Immunität für die Kunst», Kunsthaus Alte Mühle, Smallenberg, Німеччина, 2022 та «Koloniale Landschaft» Galerie Obergeschoss, Bautzen, Німеччина, 2026.
Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
Худодниця досліджує теми пам’яті, вшанування, історичних та соціальних наративів закладених у ландшафті.
Художниця, дослідниця та кураторка, яка працює з відео, текстом, тілесними та перформативними практиками.
Художник-реставратор, живописець, громадський активіст.
Працює у галузях класичного гладкотканого та експериментального текстилю, графіки, проєктуванні інтер’єру громадських споруд і музейних експозицій.
Весела Найденова — художниця, письменниця, казкарка, мистецтвознавиця та викладачка.
Художник: вуличне мистецтво, графіті, стінопис, живопис, графіка. Автодидакт.
Євген Самборський – художник та куратор, чия художня практика зараз зосереджена на живописі.
Мультидисциплінарна художниця, що працює з керамікою, порцеляною, живописом, фотографією та перформансом.
