Дизайнер-художник декоративно-прикладного мистецтва спеціальності «інтер’єр та обладнання». У 1980-х був під впливом світломузичної теорії, виконав низку проектів для м. Казань: проєкт інтер’єрів Татарського академічного драматичного театру ім. Г. Камала, кінотеатру «Космос» для Леніногорська. Окрім проєктної практики, у 80-х займався оригінальною графікою, в якій досліджував макромолекулярні зв’язки світу найпростіших організмів, згодом біонічні рефлексії застосував у текстилі (гобелен «Пробудження», 1980). Перші роботи в гобелені наслідували образотворчий підхід («Мова хліба (Осінь)», «Наперекір стихії», «Берегиня»). У 1987-х під час перебування на симпозіумі у Седневі майстер звертається до методики спрощеного картону Едіт Віґнере, що дало можливість відійти від копійності ескізу до імпровізації. Із плоского картинного гобелен збагатився фактурою, додався третій вимір. Гобелен мислився як просторовий об’єкт, що інсталюється щоразу у новий простір («Лебедина вірність», «Новий день»). У 1991 та 1993 був учасником бієнале «Імпреза» («Політ»).
У 1996 році очолив колектив Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату, який виконував оформлення залів комбінату «Азовсталь» у Маріуполі (архітекторка С. Соколовська), виконав ескізи й авторський нагляд гобелену «Три стихії».
Сьогодні майстер захоплюється просторовим вирішенням, адаптуючи декоративне мистецтво до найновіших дизайнерських пропозицій: гобелен-образ, гобелен-візія, гобелен-скульптура («Квітує», «Вершина світу», «Чорногірський хребет», «Далекі острови», «Трипільські мотиви»). Часто один і той же ескіз відтворюється у різних техніках: пастелі та гобелені («Ой не біжи вода так швидко», 2013), нефігуративному живопису та гобелені («Глибини Червоного моря», 2019; «Афродіта», 2020), розпису на шовкові та гобелені.
У культурному полі Івано-Франківська Богдан Губаль відіграє роль системного організатора та методиста. Ініціатор проведення знакових виставок і фестивалів: «Карпатський хребет» (1997), «Галичу–1100» (1998), «Орнаментальне ковальство» (2002), першого міського пленеру скульптури (1999). У 2000-их відстоював збереження мозаїк та керамічних панно Опанаса Заливахи, домігся внесення окремих з них до переліку пам’яток культури місцевого значення. Автор експозицій знакових музеїв Прикарпаття. Співавтор (із Надією Бабій) монографії «Двері і брами Станиславова» (2016). Співорганізатор міських пленерів і виставок ініціативи «Франківська збірка», що популяризують у мистецтві урбаністичне мислення й естетику.
Активний учасник демократичних процесів у державі. Під враженням від Помаранчевої революції створив гобелен «Енергія відродження» (2004). Ескіз творився колажевим способом, де фрагменти політичних гасел надзвичайно точно відтворювали колективну емоцію.
Тяжкі випробування 2022-го митець переживає через деструктивні композиції та червоно-чорний колорит. У перші дні війни створив низку плакатів, які поширював у соцмережах. До творчості повернувся наприкінці 22-го через серію монохромних пастелей «Кров і сіль», «Нескорений Бахмут», «Трагедія війни». У них тема війни розкривається через експресивну абстракцію.
Візитівку створила науковиця Надія Бабій.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
