Художник, дизайнер, музикант, культуртрегер, педагог, багатодітний батько, підприємець.
Освіта: малювати вчився у батька, 1986-1990 – дитяча художня школа; 1992-1997 – художній факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, вчитель малювання.
До вчителів зараховує Михайла Стецика, Михайла Фіголя, Миколу Павлюка, Володимира Луканя.
Викладач у мистецькій школі в Підпечарах.
Народився 9 травня 1975 в Івано-Франківську в сім’ї художника. Першу виставку «Хто сказав зелені?» зробили з М. Федоряком ще студентами в салоні Володимира Луканя на худграфі. Пізніше з молодіжною мистецькою формацією «Форумс». Починав з пленерних замальовок, етюдів природи, архітектури. Заняття малюванням перемішувалося з музичними студіями, не заважаючи одне одному. Дуже рано почав виробляти власну образну мову, що поєднує живопис з дизайнерською виразністю. Ярему завжди переповнювали енергії і молодеча невгамовність. Свого часу «Під Лиликом» він погрожував скинути з п’єдесталу Станіславський феномен, бо вони вже застарі, їм вже за тридцять.
«Він генетично закодований на творчість. В мистецтві він пізно помолодшав і швидко подорослішав. У нього немає жодних шансів не відбутися», – писав про Стецика Лукань. Учасник та співзасновник декількох музичних формацій – «Дрозофілія», «Стратегічні сперматозоїди», «Перкалаба», «Перкалабські придатки», «Пенсія». Пояснення музичним уподобанням є підліткові дворові тусовки на Набережній, де проживав по сусідству з Федотом, майбутнім фронтменом «Перкалаби».
Дотримується погляду, що мистецтво, картини – це обов’язковий елемент інтер’єру, побуту, філософії міського обивателя. Творчість уміло поєднує з підприємництвом, картини вдало вписуються в ритми спроектованих інтер’єрів, стають смисловим наповненням простору.
Переконаний християнин. Автор декількох стінописів на християнську (і не тільки) тематику в Івано-Франківську. Організатор, натхненник та ідеолог фестивалю «Вгору серця» та конкурсу християнського малюнку «Для Бога я створю найкраще», який щорічно проходить в місті вже більше десятиліття. Автор різдвяної шопки біля міської ратуші. Постійний колаборант краєзнавчого музею, де разом з Валерієм Твердохлібом постійно влаштовують ті чи інші події, присвячені проблемам реставрації іконопису, або черговому церковному празнику. За що б не брався Ярема Стецик, воно виходить, драйвовим і радісним.
На думку Яреми Стецика, сучасного пейзажного живопису в Україні дуже мало. Не етюдів, не студентських замальовок з натури, а творчих праць. Особливо коли мова йде про гори, про Карпати. Художник намагається заповнити цю нішу на ринку мистецтва. Його пастозні картини легко впізнавані контрастними кольорами, динамічними лініями, яскравими барвами.
«Розмова через живопис є для мене особливою історією. Це про любов. Про гостре і ніжне. Про гірські емоції. Форма картини (полотно, олія) є зрозумілою для цього діалогу з зовнішнім глядачем. Це те, куди є можливість «пустити» іншу людину. Намалював – переказав щось кожен раз нове звідти. Йдеться про різні гірські ситуації і види. Гори мають свою розмову. Перебування в горах багато років творило «міські» сенси. Всі роботи привезені з натури, добуті у вітрах і дощах, поряд з грибами і коровами. З діалогами і стежками. Хвоєю і свіжістю», – каже митець, хоча воліє не пояснювати картин, все ж і так видно. Виставки тепер не є головним способом показу для художника в часи інстаграму чи тіктоку. Але часом їх робить. Має відкриту майстерню на «Промприладі» (разом з Віталієм Грехом), куди завітати може кожен бажаючий, або зацікавлений у придбані картини.
Не розмежовує на окреме те, чим займається: малювання, дизайн інтер’єрів, співи, стінопис, громадська діяльність, виховання дітей – все переплітається в єдине життя. Головним стає, як ти це робиш і для чого.
Картини стали своєрідною статичною візитівкою митця. Хто ходить в гори, впізнає профіль гори Хом’як, ритми хребта Піп Івана, а Білого Слона в Яремче впізнають й ті, хто в горби не ходить. Пастозно накладені, поверх зафарбованого тла, лінії пульсують від зміни кута освітлення. Аскетична форма співіснує з багатством ретельно сформованої матерії. Світло стає моделюючою силою для фарби, що застигла немов лава. У важкій, шорсткій фактурі миготять бризки кольору. Чуттєве, м’язисте багатство форм випромінює фізичне відчуття природи. Митець переносить на полотно візуальні імпресії, пережиті на пленері, які перетворюються в прості обриси, що відкривають розлогі простори. Синтез природи через малярські вібрації, що у повній мірі творить пафос і спокій стихії. Художник малює переважно Карпати, але не приховує того, що робить суто інтер’єрні, утилітарні речі декоративно-прикладного призначення. Його полотна – дослідження можливостей зустрічі реального краєвиду та уявної думки про нього.
Картина Ярема Стецика «Ой ви преріії маї» справляє враження дуже емоційного, майже імпульсивного жесту — ніби пейзаж написаний не з натури, а з пам’яті, внутрішнього стану або миттєвого переживання простору. У центрі композиції — гірський масив, імовірно карпатський, але це не реалістичний краєвид. Гора тут перетворюється на знак, символ, енергетичний контур. Колір — головний носій настрою. Чорні лінії різко врізаються в полотно, ніби нервові записи або каліграфія. Вони не описують форму академічно — вони «атакують» простір картини. Через це пейзаж виглядає живим, рухомим, майже музичним. Фактура дуже густа, пастозна, фарба накладається широкими, рельєфними рухами, поверхня зберігає грубу фізичність жесту, мазок стає слідом присутності художника. Своєрідна карпатська «панк-естетика», як винахід Стецика. Напис угорі — «Ой ви преріії маї» — додає роботі інтонації народної пісні. Це важливий момент: Стецик часто працює не просто з образом, а з культурною пам’яттю — музикою, мовою, фольклором, відчуттям дороги й свободи. Вона не про точне зображення гір — вона про стан людини всередині цього простору.
«Маю в планах жити у Франківську. Через це мені цікаво підштуркати те, що є добре, або те, що мені цікаво. Все, що славить Бога в різний спосіб. Тобто все, що не є зле. Якщо маю сумнів, то, як правило, з’їжджаю. А ще хочу, щоби довкола хтось щось робив, тому коли діло вмирає, мені стає зле. Я постійно втікаю від цього, і виходить щось таке, що ви бачите!»
Окрім картин у просторах міста можна спостерігати мурали створені художником за останні роки. Найдавніший на околиці Франківська, на території колишнього заводу Автоливмаш, в 2010 році художник разом із колегами намалював мурал «Ісус благословляє подорожніх». Це стало частиною дійства фестивалю Христового міста (не більше й не менше) «Вгору серця», що декілька років поспіль пропагує релігійні чесноти в Івано-Франківську. А ще по вул. Шевченка, Лепкого, Коновальця на обласній лікарні та автостанції тощо.
У творчості Стецика не зустрінемо соціальних мотивів чи тем для дослідження. Але завжди активна громадська позиція художника сприяла перебуванню в епіцентрі тих чи інших подій. Після загибелі на війні сина Юрка, Ярема Стецик разом з дружиною Наталею активно співпрацюють з благодійними ініціативами щодо збору коштів та волонтерським реабілітаційнім центром «Ветераницивільні Петрос». У різноманітний спосіб зберігають пам’ять про сина: пісні, кліп, мерч, день пам’яті.
Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
Художниця, дизайнерка, науковиця.
Художниця, науковиця, викладачка, музейна працівниця. Її зараховують до Станіславського феномену та художнього покоління «Імпрези».
Фотохудожник, дизайнер, митець. Працює з об’єктом, інсталяцією, перформансом.
Митець, чия творчість розгортається на межі літературного наративу, плопарту та «satire graphique».
Художник, перформер, скульптор, педагог, культуртрегер.
Художник-реставратор, живописець, громадський активіст.
Франківський піксельарт художник. Як основний творчий метод застосовував естетику апаратних обмежень ери цифрових технологій.
Художник, мандрівник. Автодидакт, містифікатор.
