Підтримати post impreza

Михайло Вітушинський

Народився 18.08.1951 у таборі для репресованих на р. Кізас (золоті пріски) у Красноярському краї в родині репресованих Романа та Марії  Вітушинських.  

Родина повернулась до Станіслава (Івано-Франківськ) в 1961 р., однак через тиск КДБ покинули Станіславську область та оселились в Одесі. 1962 змогли прописатись у Вижниці Чернівецької області. 

 З 1966 навчався у Вижницькому училищі прикладного мистецтва  на відділі «Проєктування  інтерєру та меблів». Після хвилі репресій по Україні (наступ на шістдесятників), у 1967 року освітню програму змінили на «Художня обробка дерева». 

1975–1980  Навчався в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова, відділення оформлення друкованої продукції. 

Від 1980-го учасник Міжнародних виставок графіки: Бієнале графіки в Кракові (Польща),  Любляна (Словенія), Торонто (Канада),  Варна (Болгарія), Любін  (Польша),  Белла (Італія) та Бієнале малих форм графіки у Лодзі і Мальборку. 

Учасник та співорганізатор першої безцензурної виставки «Трьох» (М. Вітушинський, М. Яковина, І. Панчишин, 1987, ІФОКМ) та «Шести» (М. Вітушинський, М. Яковина, І. Панчишин, М. Базак, З. Атлантова, П. Дроб’як, 1988, ІФОКМ).

1989 – ініціатор та співорганізатор Першої міжнародної Бієнале сучасного мистецтва «Імпреза».

Нагороджений I медаллю III Міжнародної Бієнале малої графіки (Польща), почесною медаллю XII Міжнародної Бієнале сучасного екслібриса (Польща), грошовою премією “Імпреза-89” (Івано-Франківськ). 

Як громадянин Польщі, 2006 отримав Диплом Міністра Культури та Національної Спадщини за особливі заслуги у промування культури і охорони Культурної Спадщини. 

1996 – комісар Міжнародної виставки графіки в металі  Любін, Польща.

Видавець поліграфічної продукції, засновник 1998 – 2010 рр. приватного видавництва «Сіверсія» у м. Івано-Франківськ.

Нині проживає в м. Ополє, Республіка Польща.

Художник-графік (офорт, літографія), головний ідеолог та співорганізатор першого в Україні та СРСР міжнародного бієнале сучасного мистецтва «Імпреzа» (1989). Його творчий метод сформувався у 1980-х на перетині західноєвропейського модернізму, лаконізму японської графіки та енергії новітніх політичних рухів. Вітушинський будує образи через інтелектуальний сюрреалізм та гостру метафорику. У своїх роботах послідовно застосовує іронію та сарказм як інструменти критичного аналізу реальності, відсікаючи все декоративне заради чистоти конструктивної думки.

Галерея робіт

Ex Libris Івана Дзюби, 1987

Ex Libris Івана Дзюби, 1987

Продукт - ХХ д, 1988

Продукт - ХХ д, 1988

Дорога до віри

Дорога до віри

Колядники. Новорічна листівка, 1986

Колядники. Новорічна листівка, 1986

Михайло Вітушинський – ключова фігура українського арт-простору пізніх 1980-х, чий персональний метод поєднує радикальний менеджмент і камерну творчість. Його досвід базується на переконанні, що вільне демократичне мислення суспільства є результатом вільного мислення митців. Ці тези  кристалізувались у ‘80-х роках під впливом подорожей до Балтійських республік і дискусій у колі однодумців.

В основі творчого підходу лежить здатність структурувати й метафоризувати пласти ідеології та свідомості через мову друкованої графіки, оперуючи символами й архетипами, близькими інтелектуальній спільноті 1980-90-х.

До основних робіт належать: «Дорога до віри» (1988), «Тоталітаризм» (1997), «Митець» («Уява» 1998), екслібриси Івана Дзюби («Звільнення», 1987) та Яна Вижиковського. Цикл «Поневолена дійсність» (в каталогах 1980-х – «Продукт» (з коментаря автора ця розбіжність пояснюється так: «серія офортів на актуальну тему радянської дійсності,  камуфлював під назвою “Продукт” з огляду на небеспеку від радянської влади. Під  правдивою назвою ці праці не змогли би перетнути кордон»), офорт-акватинта, 1988-1989) Вітушинський створив під враженям творів Чеслава Мілоша «Zniewolony umysł». У ньому автор розвиває тему деконструкції звичних сенсів, де людина та історія постають як набір сюрреалістичних фрагментів. У гравюрах химерно поєднуються частини й кінцівки людських тіл із тваринними головами, що символізує втрату ідентичності й перетворення соціальних ролей на безглуздий механічний ритуал. Автор ілюстрацій до першої у радянському блоку збірки творів В. Cтуса  «Веселий цвинтар» (1990, Варшава: укр. в-во «Тирса»), ілюстрацій за творами І. Франка «Перехресні стежки».

Як головний ідеолог та співзасновник міжнародного бієнале «Імпреза» (1989 – 1997), Вітушинський вивів радянський Івано-Франківськ із провінційної ізоляції у світовий контекст. 

Колекціонер, філантроп, дарувальник. Власна колекція авторів світової графіки другої половини ХХ століття у 2019 та 2025 роках передана до Музею мистецтв Прикарпаття на ознаменування 30-ти та 36-літнього ювілею «Імпрези».

Михайло Вітушинський – корінний франківець, чий життєпис позначений драматичним протистоянням із радянською та пострадянською репресивною системою, що зрештою змусило митця емігрувати до Польщі. Попри народження в родині репресованих у таборі для спецпоселенців, він зумів зберегти внутрішню свободу, яка стала стрижнем його світогляду. У творчості ця риса втілилася через глибокі метафоричні образи, зокрема у роботі «Уява» (1988). Завдяки інтелектуальній відвазі та силі уяви Вітушинський докорінно змінив культурний код Івано-Франківська, перетворивши місто на центр міжнародного бієнале «Імпреза» в епоху розпаду імперії. Його роль як ідейного архітектора цього проєкту заклала міцний фундамент для розвитку всього сучасного мистецтва України.

Пластичне втілення екзистенційної проблематики є визначальним для періоду активної творчості митця наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, що яскраво простежується у гравюрах «Звільнення» (ExLibris Івана Дзюби, 1987), «Дорога до віри» та «Христос Воскрес» (1991). З початком 2000-х Михайло Вітушинський присвячує себе видавничій і дослідницькій діяльності, ставши активним збирачем та популяризатором матеріалів про злочини радянського режиму та національно-визвольні змагання 1939–1950 років. У 2014- 2015 роках і у 2022 році він здійснює масштабну волонтерську роботу, співпрацюючи з українськими громадами в Естонії, Польщіта Швейцарії а також обіймав до 2022  року посаду заступника голови Лігницького регіонального об’єднання українців у Польщі.

 


Візітивку створила науковиця Надія Бабій.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program