Художник, іконописець на склі, графік, дизайнер, історик мистецтва. Організатор виставкового салону на художньо-графічному факультеті (1995). Учасник мистецького об’єднання «На С ім» (2004-2016).
Освіта: Державний інститут прикладного декоративного мистецтва, Львів, 1984.
Статус і місія: Викладач (1984), доцент кафедри образотворчого мистецтва ім. М. Фіголя Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету (2005). Член НСХУ (2012).
Народився 26 березня 1961 в Дрогобичі. У 1974 родина переїздить до Івано-Франківська. 1978 року закінчує середню школу №4. Не вступив у вуз, працював на меблевому комбінаті.
1980-1984 – навчання у ЛДІПДМ (тепер Львівська національна академія мистецтв), на факультеті «Інтер’єр і обладнання».
З 1984 робота в організаціях з оформлення інтер’єрів та за сумісництвом – на художньо-графічному факультеті Педагогічного інституту ім. В.Стефаника (тепер Інститут мистецтв Карпатського національного університету ім. В.Стефаника). З 1987 – асистент кафедри образотворчого мистецтва, з 1992 – старший викладач.
1995 рік – перша персональна виставка у створеному ним виставковому салоні на художньо-графічному факультеті. З того часу роботи художника були представлені майже на 70-ти виставках (персональних і колективних). У салоні мали змогу робити дебютні виставки студенти худграфу, викладачі та митці з інших міст. Там також можна було придбати матеріали для малювання, які в ті часи були певним дефіцитом.
У творчому різноманітті художника особливе місце займав іконопис на склі. Поширений на початку ХІХ століття, створені народними художниками ікони висіли у придорожніх каплицях, церквах та прикрашали селянські оселі. Наприкінці ХХ століття іконопис на склі вже був екзотикою, майже зник з помпезних храмів, але став предметом зацікавлення митців. Володимир Лукань був одним з тих, хто відновлював народну традицію, доповнюючи зображення формальними експериментами.
«Якщо в традиційному малярстві створюється робота і потім вкладається в раму, то в малярстві на склі я роблю у зворотній послідовності: використовую стару пласку раму і вже під неї підбираю композицію. Інколи беру не одне скло, а кілька: це створює глибину. Мою роботу можна пізнати по полисках, які відбивають світло від позлітки, бо не замальовую суцільно площину, а залишаю вільні цятки. Так створюється ефект мерехтіння світла», – з інтерв’ю Ірині Максимлюк для postimpreza, 2022.
Для обрамування завжди використовував старі, дерев’яні рами, а зображення міг наносити трафаретним або монотипічним друком. Серед робіт на склі окрім іконописних сюжетів, присутні натюрморти та абстрактні композиції.
Об’єднання художників-викладачів Інституту мистецтв «На С ім» (Володимир Лукань, Володимир Сандюк, Богдан Гладкий, Микола Павлюк, Олег Чуйко, Богдан Бринський та Богдан Бойчук) не тільки організовувало цікаві проєкти й виставки у Києві, Чернівцях, Луцьку, Тернополі, Хмельницькому, а також було осередком творчої свободи, місцем цікавого неформального спілкування і професійного зростання. Митцям вдавалося, зберігаючи індивідуальну манеру, знаходити спільні творчі теми та репрезентувати мистецтво Франківщини.
«Однак, єдність згрупованих у рамках об’єднання позицій обумовлена ще й спільністю важливих авторських пріоритетів: схильність до фігуративного образотворення, увага до традиційного елементу в художній формі, інтелектуально поглиблене сприйняття національної теми, визнання самодостатності виконаного у матеріалі артефакту, співставлення творчого акту із морально-етичними життєвими цінностями», – Лідія Хом’як, з каталогу до виставки, 2013.
Навколо об’єднання з’явилося коло шанувальників переважно зі студентів та членів Спілки художників. З відходом у засвіти Миколи Павлюка у 2016 році угрупування припинило спільну діяльність.
Помер митець у 2025 році в Івано-Франківську.
Живописець і графік, дизайнер інтер’єрів й історик мистецтва. Автор монографій, методичних праць, статей з історії, теорії та практики мистецтва, неодноразово дивував колег несподіваними концептуальними артефактами. Однією з таких акцій була виставка «Слід», 2014 в Івано-Франківському ЦСМ, де відвідувачам пропонувався приз за відгадування імені художника (яке не розголошувалося), що залишив на аркушах паперу 25 відбитків/монотипій «слідів» підошв різноманітних пар свого взуття. Переможець отримав від художника в нагороду альбом сучасної світової графіки.
На відміну від модерністського живопису, концептуальні праці митця просякнуті постмодерною іронією. «Нещасний випадок», 1990, асамбляж Володимира Луканя, де наклеєні на основу паркету скельця від розбитої пляшки горілки оформлені в ромбовидну раму. Знаковий об’єкт прекрасна ілюстрація епохи, коли дефіцитний алкоголь був по талонам/купонам з величезними чергами, одним словом на вагу золота. Тому розбита на порозі майстерні художника дорогоцінна посудина з aqua vita бережно була перенесена в площину артефакту. Дух з пляшки (spiritus) передає дух (genius) епохи.
Або ряд цікавих об’єктів показаних на виставці «Ар(т)хеологія» 2016, своєрідні «вправляння на тему», дизайнування банального, влучні й лаконічні ходи від задуму до опредмечування. Ложка-пензлик, мобілка-запальничка, макет-мізків з навушниками, книга-метафора «Ленін «ВЧК» вирізана у формі пістолета…
Проєкт «QaRt (кʼюарт)», 2022 виник з початком війни, коли на екрані телевізора (після важкої хвороби і ампутації ноги художник переважно не виходив з дому) постійно висів QR-код для допомоги війську. Графічна рефлексія на виклики технологій, які агресивно опановують візуальний простір. QR-код несе інформацію не для людини, а лише для ґаджета. Для людського ока це — хаотичне розташування чорних квадратів. Митець вибудовує їх у зрозумілі умовні композиції: як орнамент, організований сюжет, а не хаотичний абстракт. «Щоб цей клятий ґаджет задимів від неможливості прочитати, що там людина «напікселила», і з’їхав зі свого штучноінтелектного глузду», — автор, з каталогу до виставки, 2022.
Пластичні експерименти художника свідчили про схильність до інтелектуальних рефлексій на оточуючу дійсність. У творах Луканя актуалізуються такі аспекти як збереження в мистецтві історико-культурної пам’яті та співіснування західної і східної культур на українських теренах. Одними з останніх праць були об’єкти з гофрокартону, коробок та листів, як спосіб переробки зужитого матеріалу в іншу форму. Своєрідний рециклінг буття.
Окрім малювання Володимир Лукань активно досліджував історію мистецтва Галичини – монографія «Вибрані статті про мистецтво. Явища. Постаті. Імена» 2006 року. Де досить скупі відомості про творчість багатьох митців (Еразм Рудольф Фабіянський, Ґеза Розмус, Модест Сосенко, Яків Струхманчук, Петро Холодний, Богдан Готь, Микола Бутович та інші), демонструє мало досліджену мистецьку палітру краю. Також у книзі, автор оцінює мистецький доробок своїх сучасників.
Книжка «Історія українського мистецтва: Курс лекцій», що вийшла 2012 року в «Навчальна книга – Богдан», Тернопіль, – ґрунтовна праця, в основу якої покладені академічні лекції, прочитані в стінах Прикарпатського університету, в оригінальний спосіб описує найважливіші етапи розвитку українського мистецтва з давніх часів до ХХ століття у контексті європейської культури.
Книга-альбом «Начерки Михайла Фіголя» знайомить з графічними замальовками створеними галицьким художником під час мандрівок Україною та за її кордонами.
Прекрасне почуття гумору Володимира Луканя всім добре відоме, його крилаті фрази й влучні афоризми вже давно живуть своїм життям, але художник має і письменницький дар – світ побачили декілька його книжечок: «Куцики», «Жартівничок», «Цитатник».
Роботи Володимира Луканя важко побачити наживо, але можна знайти у фондах художніх музеїв Києва, Львова, Хмельницького, Чернівців, Івано-Франківська, Дрогобича, або у приватних збірках України, Австрії, США, Канади, Польщі, Англії, Німеччини, Італії тощо.
Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
Художниця, дизайнерка, науковиця.
Художниця, науковиця, викладачка, музейна працівниця. Її зараховують до Станіславського феномену та художнього покоління «Імпрези».
Фотохудожник, дизайнер, митець. Працює з об’єктом, інсталяцією, перформансом.
Митець, чия творчість розгортається на межі літературного наративу, плопарту та «satire graphique».
Художник, перформер, скульптор, педагог, культуртрегер.
Художник-реставратор, живописець, громадський активіст.
Франківський піксельарт художник. Як основний творчий метод застосовував естетику апаратних обмежень ери цифрових технологій.
Художник, мандрівник. Автодидакт, містифікатор.
