Оксана Квітнева на прохання post impreza записала розмову з фронтвумен і басисткою гурту «Злипні», дизайнеркою Іванкою Каспрук.
«Зазвичай у нас говорять хлопці», — відповідає вокалістка гурту «Злипні» на мою пропозицію порозмовляти. Хоч і зі здивуванням спершу, та цілком охоче прийняла її. Іванку Каспрук непросто «виловити» в цифровому світі, якщо ти не з її контактів. Врешті ми зустрілись для її дебютного сольного інтерв’ю у перший день осені: після вранішнього дощу почало ще дуже навіть по-літньому припікати сонце, стільці на майданчику просто неба підсихали так оперативно, що ми десь на пів розмові перемістилися до затінку.
Тут вже якось так затишно стало. На газончику чи на кріселку можна собі сісти гарно.
Ви тут багато часу проводите?
Насправді ні. Я більше на Міцкевича — у нас там офіс креативної агенції, в якій працюю дизайнеркою. А тут, на «Промі», багато друзів можна побачити.
То я вас висмикнула під час робочого дня. Так можна?
Так, це все можна. У нас такий колектив, що всі все розуміють. У команді восьмеро людей, і всі між собою друзі. Домовляємося.
Зайшла на сторінку вашої агенції — там прикольна рубрика «Чи знають наші мами, що ми робимо на роботі?». То ваша мама знає?
Я — графічна дизайнерка і так, вона про це знає. Можливо, їй складніше точно описати, що саме я роблю, але знає, що я створюю картинки, графічне оформлення і тому подібне для реклами. Ну і граю в гурті.
Коли запитують, чим ви займаєтесь у цьому житті, ви першим ділом згадуєте про свою дизайнерську працю чи музику?
Здається, це залежить від дня. Якщо вихідні — більше про музику. Якщо будні… Я навіть не знаю, чи це дійсно так. Насправді складно розділити, воно якось іде постійно разом — не можна щось вище, а щось нижче ставити.
Але ж одним із цих занять ви заробляєте на життя?
Так, це графічний дизайн і робота в агенції. Поки що. Хотілося б усе-таки музикою заробляти. Є бажання більше часу витрачати на музику — там більше творчість розкривається, і прагнення творити сильніше.
То це ваше перше інтерв’ю — подібного досвіду не було?
Не було. Та я не сильно й люблю говорити… Зазвичай найбільше в нас говорить Данило (Грицак, гітарист), потім іде Антон (Боринець, псевдо Спайдер Петро), а я так уже: якщо дуже треба, то можу сказати.
Візуально ви на шаленому контрасті в цьому гурті — серед височенних юнаків. А як направду почуваєтеся серед них?
Насправді все класно. На репетиціях дуже навіть часто трапляється, що я з ними сварюся, мовляв, треба грати інакше. Тому, можливо, воно так тільки збоку виглядає…
То ви просто доросліша за хлопців-ровесників?
Я найстарша в гурті, проте ми плюс-мінус ровесники, Спайдеру — 26, а Данилу — 24. І ще в нас є інтерн Марко, якому 18 нещодавно стукнуло — він також гітарист. А я на бас-гітарі.
Гаразд, а тепер давайте почнемо спочатку — це буквально від народження. Ви народились тут, у Франківську?
Так.
А ваші батьки?
Поруч із Франківськом — тато з Галича, мама — з Ворохти, її батьки — також тут, неподалік — Надвірна, Росільна.
Музиканти в роду..?
Обидві бабці гарно співають. Є ще сестра моєї мами, вона грає й навчає грі на скрипці.
А коли ви зрозуміли, що будете співати і грати?
У музичній школі — я також ходила на скрипку. І трохи співала. Мені це вдавалося з дитинства. Згодом стала на джемах поспівати-полялякати. Воно якось постійно супроводжувало мене: співи, грання і т. д.
Музичну школу я не закінчила. Залишався рік, однак моя вчителька захворіла. Я не хотіла йти до іншої, бо дуже любила свою викладачку. Стефанія Федорівна бувала іноді сувора, але емоційна, і така правдива. Вона дуже багато енергії давала — надихала.
На танці ходила колись. Я взагалі ще мала вступати на класичну хореографію. На заваді балету стала спершу хвороба, а потім початок вторгнення. Значить, так мало бути. В 11-му класі раптом собі надумала вступати в музичне училище.
А як ви перейшли зі скрипки на бас-гітару?
Це легко!
Я розумію, що вони обидві — струнні інструменти, але…
Навіть не відчула якогось переходу — воно все дуже подібне.
Дівчина, яка ходить у музичну школу на скрипку, чомусь апріорі асоціативно — відмінниця, котра не має вільного часу. Дівчина, яка грає на бас-гітарі, — це якісь туси по підвалах, де зазвичай знаходяться репетиційні бази. Ну зовсім же ж різні люди!
Можливо, це бажання наздогнати те, що в дитинстві чи в юності прийшло повз.
То коли ви почали наздоганяти?
Після універу.
Яка у вас освіта?
Друк і поліграфія, Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського. Мені хотілося на щось творче й десь не у Франківську, де більше простору, відкритий світ — роби, що хочеш!
Ви ще встигли до повномасштабки.
Так, навіть до ковіду ще трохи погуляла в столиці. А потім почалася дистанційка, все онлайн, я навіть трохи втомилася від Києва. Повернулась до Франківська, а тут усе настільки спокійно, зовсім інший рух. Мені раптом дуже сподобалось. Знайшла друзів. Гурт «Злипні» якраз тоді й створили — ще без мене. Та невдовзі познайомилися з Данилом і Антоном. За принципом «а чом би й не знайомитися?» на вечірці десь тут на Промі. Вони розповіли, що джемники. Я взагалі не розуміла, що таке джем. Одного разу ми пішли на Вали — там колись були дуже круті джеми, збиралися всі друзі вечорами, були гітари й джембе, і всі як хотіли так себе й проявляли: хтось співав, хтось кричав, хтось грав на гітарі — дуже багато було енергії, якось так виглядало… класно.
Саме тоді мені показали, що таке «джем». Це прикольніше, ніж по нотах грати. Взяла у руки бас — і пішло-поїхало. Звідти й пішов рух до «Злипнів».
Хто вчив?
Данило.
Фото: Docker Pub Vinnytsia
Хто ваш улюблений композитор із класиків?
Коли я вчилась, то була проблема — стабільно на сольфеджіо давали чайковських усіляких, прокоф’євих і тому подібне… Воно просто забите в голову. Наче немає якихось інших композиторів. Треба якось його вивести і мати спокій. Подобався мені композитор із Аргентини (Астор П’яццола) – його дуже часто грали в нашій філармонії.
Ви ходите у філармонію?
Дуже давно не була. Меншою з мамою ходила, і з учителькою. Потім все забулося. Мені здається, що варто піти — насолодитися класичною музикою.
У театр?
Теж давно була. Не встигається.
Кіно?
От зараз ідемо на Скрябіна («Кузьма. Страшно веселий»)! Треба подивитись.
Що з дозвіллям загалом?
Читаю, трошки малюю, наприклад? обкладинки. У нас зазвичай так: трек присутній, треба щось іще придумати, то ми разом, Спайдер і я, можемо давати ідеї. Хочеться ще зайнятися мозаїкою, але це теж треба час. Займаюся спортом: ходжу на йогу. На «Зачіпку» [скеледром та простір для скелелазіння у Франківську — прим. ред.] треба піти — трошки полазити.
У вас більше друзів серед хлопців чи дівчат?
Я би не сказала, що когось більше.
А є тут якісь свої товариські «клани»?
Є дуже велике ком’юніті навколо електронних вечірок: Detali, VTIXA. Там більшість одне одного знають, один із одним дружать. Мої колеги по роботі теж дуже класні, творчі. Зараз, дивлячись на те, скільки людей переїхали, тут ще в рази більше ком’юніті, ніж було раніше. Тобто є рокери, альтушечки, і ходять сюди, наприклад, лазити на «Зачіпку» теж. Навколо будь-якого заняття можна щось збудувати, якусь маленьку спільноту.
Добре почуваєтесь у нових компаніях, із новими людьми?
Не знаю, насправді. Можливо, я до нових людей не сильно й тягнусь, а просто спілкуюсь і живу з тими, кого знаю. Та якщо вже десь виступаю, то це зовсім інше.
Вмикається інша частина вашої особистості?
Напевно, так.
Що ви відчуваєте на сцені? Інтроверти часто саме на ній шукають свободи й відкритості, вивільняючи щось у собі. Може, це те, чого не вистачає, тому й тягне до сцени?
Можливо. На сцені відбувається зовсім інший кач. Коли ми всі разом, зіграні, відчуваємо, що ми даємо стільки енергії, а перед нами всі дуріють, кричать і стрибають… Це зовсім інше відчуття! Більше єднання з тими, хто на сцені, одне з одним. Це дуже класно!
Як почуваєтесь після концерту?
Дуже багато емоцій, енергії, яку люди викричали нам. Сильно передається відчуття вдячності, кайфу…
Як із цією енергією впоратися? Читала, музиканти не можуть заснути після концерту. Це ж кудись треба потім подіти, якось із цим жити.
Таке часто буває. Тому зазвичай після концертів бувають афтепаті, де можна відпочити, і з ближчими друзями потусити, поговорити чи послухати щось. Цю енергію треба перебути або прийняти.
А ви не думали взяти якесь псевдо?
Ні, не думала. Мене часто кличуть просто Ванка.
Зараз серед локальних гуртів і не знайдеш особливо фронтвумен. Оскільки ви — саме вона, мусите заправляти всіма справами в колективі.
Ми ділимо все між собою. Данило більше балакає з людьми і домовляється, бо я того страшенно не люблю, не вмію, можу щось забути, а після — переживати. Я ж можу менеджерські штуки порішати, до прикладу, квитки купити. А Спайдер займається технічними питаннями — сам він за фахом світляр, тому багато на чому розуміється: звуку, світлі, комутаціях.
Як ви розрулюєте сварки в колективі ?
Деколи воно просто переживається, треба перебути цей час. Інколи прямо харимося, сваримося на репетиції, розходимось і сходимось назад через пару хвилин.
Вам подобається вектор руху, в якому рухається гурт? Оскільки ви до нього приєдналися, теоретично — я себе ставлю на ваше місце — я б могла сказати, що я тут не від початку, не ідеологічна засновниця, тож не маю права впливати на його стилістику.
Після того, як я прийшла в гурт, музика доволі сильно змінилася. Раніше вони більше рухалися в напрямку «електро». Зараз це дуже важко назвати електромузикою — це все інструментал. Можливо, через те, що «Злипні» так відрізняються наразі від того гурту, де мене ще не було, мені й окей сваритися, харитися, казати, що то не так, і там не те, і має бути отак.
Значить, ви точно знаєте, як має бути?
Так, але кожен знає, має своє бачення.
Якщо брати за основу місцеві проєкти, відомі, можливо, зі старших чи теперішніх, — хто б міг слугувати за взірець?
Взірця немає — є люди, які надихають. Не можна сказати, що певний гурт, а чи люди мають саме так мотивувати рухатись. Воно все складається в образ із багатьох напрямків і гуртів.
То рівняння в музиці.. ?
На себе найкраще. Музика — це настільки загадкова й складна штука, що неможливо просто брати і копіювати те, що тобі подобається. В будь-якому випадку має виходити щось своє.
Фото: @5orreal
У який момент виходить ваше?
У джемах зазвичай. Це коли ми всі в хорошому настрої, коли все ідеально складається, тоді може щось вийти. Але насправді, часто буває так, що мусимо поджемити, щоб розігратися, зробити репетицію зі своїх треків.
Уже помітили закономірність: коли на джем залишається дуже мало часу, тоді з’являється щось нове, цікаве, яке хочеться розбирати і складати з нього новий трек.
А на яких сценах мрієш зіграти?
Хотілося би виступити в Цирку в Києві — подобається як влаштовані сцена та трибуни. Якщо ж про сцени десь на рівні мрій, то це Sphere в Лас Вегасі, але тоді треба добре подумати на віжуалом.
Чи відчуваєте, що колись омріяне та розплановане вже збувається? Що ви досягли певного успіху?
У мене дуже кумедна штука була. Ми про кожного учня на випуску школи робили опис: ким він планує бути, що в нього як у майбутньому склалося. Мій опис максимально подібний до того, як я себе зараз відчуваю: все класно, але вона ще досі не знає, що буде робити. Бо в неї і те, і те, і ще оте, і досі незрозуміло, ким хоче стати. Здається, саме таке в мене зараз: люблю і дизайном займатись, і співати, і грати, але щось таке чітке, усвідомлене, ким треба бути? Дійсно, якесь екзистенційне питання. Напевно, людиною. Вміти відчувати життя, проживати його. Насолоджуватись, наскільки це можливо.
Вам ваше життя зараз подобається?
Як не дивно, але так. Я живу в гарному місті, далеко від фронту. Це дає можливість творити.
А коли починалася повномасштабна війна, як ви для себе вирішували, що робити, як жити далі?
Тут собі далі і жити. Був якийсь такий момент, що, можливо, переїхати до Києва, але це вже стосувалося суто творчих починань гурту, щоб далі швидше розвиватися, рости, бути впізнаваними.
Всі готові?
Це було ще давним-давно, але тоді хотіли всі. Хоча б на місяць поїхати, пожити, познайомитись із усіма. Воно насправді і зараз так само все працює. Ми звідси часто їздимо. Влітку взагалі майже на кожні вихідні їхали до Києва, щоб грати. Маємо багато друзів.
Я бачила анонси осінніх концертів — уже великих сольних. А влітку?
Це були більше фестивальні концерти: «Леся Квартиринка», «Атлас» також, і ще кудись нас кликали, та й у Львові виступали на «Файному місті».
Як у гурті живе пам’ять про Юрка Стецика?
Живе завжди. Вона присутня, нікуди не поділася. Часто згадуємо в рандомні моменти, і кожного разу, коли граємо «Люди» (пісню присвятили Юркові). У нас ще є другий інтерн Захар (брат Юрка). То ми з ним теж дуже часто їздимо, він нам допомагає — такий крутий стейдж-менеджер, дуже все чітко. Бачимо в ньому трошки Юрка. Ця пам’ять завжди з нами. Юрко теж.
Юрко, як і багато інших місцевих музикантів, був вихідцем із Набережної. Там не інакше як сприятливий для творчості клімат. А де ваше місце сили у місті?
Я сама з БАМу. Того, що позаду стадіону «Рух». Останнім часом мені подобається парк. Я там часто гуляю зі своїм собакою Ізаром.
Фото: Юлія Полатай
Сама з собою ви почуваєтеся норм? Тобто, бути на самоті в кав’ярні, гуляти самій, навіть без собаки, десь мандрувати наодинці…
Інколи дуже хочеться. Та коли воно дійсно відбувається, хочеться його уникнути. Дуже часто прагнеш усамітнення, водночас це бажання завжди збувається невчасно. Тоді й некомфортно. Треба просто насолоджуватись всім саме тоді, коли воно стається.
Ви достатньо закрита в соцмережах. Для мене це майже шок: неможливо знайти людину! Для вас це медіаекологічність чи самозахист, якесь свідоме відмежування від зайвих контактів і коментарів?
Та ні, просто немає часу. І постяться тільки збори. Навіть якби хотілося бути активнішою — це забирає дуже багато енергії і часу. Тільки над цим і треба працювати.
Що ви зараз слухаєте? Є у вас у навушниках чи в колонках музика, що постійно супроводжує?
Перше, що мені спало на думку, — це колаба «Проклятий **й» і Renie Cares, у них є трек «Метелик» — він дуже стильовий, класний. Часто в голові присутній. Останнім часом слухаю Renie Cares, Zapaska теж сподобалися треки. Ну і ще MC Петя «Я Канівес» — дуже кумедна пісня!
А в тиші теж норм? Тобто ви не з тих людей, які постійно в навушниках?
Ні-ні, це хіба Данило — йому постійно треба музику. Їдемо десь — треба музику, просто поснідати — також. Але ми майже спільно слухаємо музику. Коли я не слухаю своє — то те, що Данило.
Ви їздите грати до Києва, Львова, от Вінниця у вересні. Чого, на вашу думку, бракує франківській сцені?
Франківській сцені бракує сцени. Немає простору. Хтось приїжджає грати в «Блуд». ХЗВ, наприклад. І ми давним-давно там грали. Супертісно, суперспекотно. Тут, на «Промі», хіба що вулична сцена, але це теж не простір, у який люди приходили би на концерти — тут вони можуть собі поїсти, відпочити, і паралельно хтось іще рубає музику. «Зосина Воля» — без коментарів.
Тому, щоб дати поштовх ще більшому розвитку музики у Франківську, потрібно зробити нормальний простір.
Open air можна і на палаці Потоцьких, але там теж не всі можуть грати. Тому так, закритий простір, щоб і взимку, і влітку була сцена.
Є дуже багато підлітків, які хочуть робити музику, збираються, навіть орендують приміщення на заводі, де ми теж маємо свою «ріпу» — колишній деревообробний лісокомбінат. Там є багато музикантів, які орендують під репетиції місця: і Detali мають свою майстерню, і «діточки», які займаються музикою, інші артисти, які переїхали, навіть із Запоріжжя, грають там, ми теж тусуємося.
Як часто збираєтесь на репетиції?
Останнім часом рідко, але треба трохи більше займатися. Хочеться частіше, проте не виходить — роботи в усіх, доросле життя.
Ви дедалі серйозніше звучите, як на мене. Коли б вас запитували абсолютно незнайомі люди, які ніколи не чули, яка ваша музика і про що?
Наша передусім музика різна. Вона неоднакова. Мені здається, що вона — про відчуття зараз, тут і зараз.
А чи маєте відчуття, що ви голос своєї епохи (як би це пафосно не лунало), покоління?
Думаю, перш за все я голос нас трьох — людей, які хочуть щось сказати. Не про покоління, а більше про особисті речі.
Але разом з тим ви ж озвучуєте загальний тренд людей вашого віку. Мама слухає вашу музику?
Слухає і каже, що ми — молодці.
Ну а так, щоб родина пішла на концерт?
До речі, не було ще такого — треба це виправляти!
p.s. Практично вся розмова відбулась на посмішці.
p.p.s. 9 жовтня «Злипні» зіграють разом із «Мертвим Півнем» на палаці Потоцьких: у концерті можна буде почути не лише їхні пісні, але й спільне виконання одного зі знаних хітів «Півнів». 17 жовтня у «Злипнів» осінній сольник у Києві, а 18 — у Львові.
Головне фото: Docker Pub Vinnytsia