В Івано-Франківську на антифестивалі «Містичні читання» Ольга Деркачова та Володимир Єшкілєв розмовляли про магічну пам’ять землі. post impreza коротко законспектувала головне. Розмову повністю можна прослухати у фонотеці.

Ми звикли говорити, що пам’ятають люди, речі, вулиці. Це правда, що земля пам’ятає?

Так. Щоб подумати над цим, треба почати з: «А що таке земля?». Зараз популярні книги Тімоті Снайдера «Криваві землі», Мартіна Поллака «Отруєні пейзажі».

Земля не так давно виникла, насправді. Ми думаємо, що мільйони років тому. Той ґрунт, по якому  ходимо, виник разом з людиною. Колись люди відчували його магію, пам’ять, ходили по ньому без взуття. Зараз ми від того дистанційовані.

Щодо магічної пам’яті землі, є два означення. Перше, земля — це жіноча природа. Чоловіча природа концентрується в камені й воді. По-друге, ця природа ображена і зла. Земля зараз — резервуар чорної магії, крові, підкладів, могил, тисячолітніх образ, які людина нанесла їй. Тому ця магія діє проти людини.

Ми говоримо про пам’ять образ. У що це виллється?

Це вже виливається в те, що ми є сиротами щодо землі. Виливається у наше метафізичне і магічне сирітство, відчуженість від ґрунту, який тисячоліттями давав відчуття єдності та пам’яті. 

У давні часи була пам’ять землі, яка компенсувала відсутність інформаційної пам’яті. На сьогоднішній день наша пам’ять відчужена від нас. Це було вже тоді, коли людина зав’язала перший вузлик на зв’язці, де вона рахувала, скільки мішків борошна було зібрано.

Потім вона була відчужена бібліотеками, комп’ютерами, штучним інтелектом, дата-центрами. Тобто пам’ять нам не належить.

Питання, чи належала людині пам’ять, коли вона була зв’язана з пам’яттю землі. Можливо, так само не належала, але там був прямий зв’язок, магічний. В інформаційній пам’яті, якою ми зараз оперуємо, магії немає, це мертва пам’ять. Вона нам може дати лише операційні вигоди, але не вигоди цілісності пам’яті. Цілісність зруйнована, ми користуємося лише мертвим набором символів. 

Думаю, чи мистецтво відтворює цілісність, яка була, можливо, десь на рівні підсвідомого інтуїтивного творення?

Ти сама як відчуваєш? Мистецтво щось може врятувати?

Враховуючи війну, у якій ми зараз, — ні. Але воно може розказати. Що робити потім з розказаним? У контексті цього мені пригадується і Друга світова війна, і криза після неї, коли мистецтво визнало, що воно не рятує, не зупиняє війни, але  розповідає. Чи допоможуть нам ці розповіді? Чи ми їх будемо взагалі слухати і розуміти? 

Що розуміти під «допомогою»? Чи здатне мистецтво зупинити смерть, яку несе в собі війна, яку несе ракета або дрон? Ні, не здатне. Чи може мистецтво компенсувати втрати? Навряд чи.

Мистецтво є симулятором. Воно може хіба що створити ілюзію уявних світів, в які людина може сховатися від реальності. Мистецтво не володіє магією. 

Перша і Друга світові війни показали, що мистецтво не може зупинити війну, але може допомогти не збожеволіти. Чи будуть історії, відновлені мистецтвом про пам’ять землі, порятунком?

По-перше, треба казати прямо,  ми протиставляємо мистецтво якомусь божевіллю, типу війни. А мистецтво саме по собі є божевіллям. Це витіснення поганого божевілля кращим; некрасивого — гарним божевіллям. Наскільки це все має сенс? Напевно, має сенс, але не настільки глибокий, як митці хотіли б про це сказати. 

Коли починаються війни, митці завжди опиняються не на висоті. Не в тому плані, що мистецтво стає неактуальним, митці завжди не встигають. До речі, не встигають і тому, що не підключені до пам’яті землі. Вони підключені до інформаційних потоків. Мистецтво повільніше, ніж інформаційні потоки.

(…)

Магія — це і є залишок давнього мистецтва; це і є мистецтво, серце мистецтв давніх часів. І те мистецтво встигало. Наскельні малюнки — це жалюгідні залишки того, що тоді було мистецтвом. Але навіть вони були актуальні.

(…)

Ми ж накопичуємо величезні обсяги інформації: написано мільйони книжок, створено мільйони картин. Це все щодня доповнюється. А людська пам’ять обмежена, не магічна, вона не цілісна навіть.

Вона бере те, що їй зручно, а те, що зручно, не завжди потрібно.

Те, що зручно, те, що близько. Те, що підсовують під ніс. А далі працює наша людська недосконалість. Ми ж обмежені насправді.

Ми створюємо обмежене мистецтво для обмеженої мети і беремо від цього обмежену сатисфакцію. Тут нічого не зробиш. Це людська природа.

Ми можемо сподіватися на те, що щось вийде за межі цього інформаційного простору і увійде в магічний потік. 

Ольга Деркачова і Володимир Єшкілєв на Містичних читаннях. Фото: Олег Нетецький

Наскільки міська культура знищила пам’ять землі?

З точки зору магічної пам’яті, кожне місто — це виразка безпам’ятства. Міста виникали на перетині торгівельних шляхів. Міста — діти-торгівлі.

(…)

Торгівля і пам’ять землі … що ще може бути більш віддалене і відчужене. Тому місто для пам’яті землі — місце поразки. Коли з міста йдуть люди, воно заростає рослинами і зникає.

(…)

Земля об’єднує й забирає. Це одночасно і вселенська могила, в яку все живе повертається на спочинок. Місто — це царство дискретності. У місті немає єдності і бути не може. Як дитя торгівлі, місто завжди поділено на того, хто продає і того, хто купує. На того, хто контролює і контрольованого. 

Варіантів примиритися немає?

Місто — це, як на мене, проміжний ступінь людства, яке, або йде в космос (відривається від землі), або йде до знищення, себто стає біологічним рудиментом техноцивілізації.

Будь-яке місто стане власністю землі.

Людське тіло, яке повертається в землю, не приносить їй ні мудрості, ні філософії, ні знання мов. Нічого. Але та інформація, яку ми накопичуємо, безсенсова для пам’яті землі. Земля не сприймає її в інформативному потоці. 

(…)

У магії немає такого, що більш розумна й освічена людина має більшу магічну силу. Або в тебе є цей конкретний зв’язок з певним місцем, предметом, силою, або ні. Немає взаємодії — немає магії. Усе інше є умоглядною спекулятивною надбудовою, яка важлива лише для нас. 

Для пам’яті землі важливо, щоб в людині було те щось, що зв’язує її з цією пам’яттю. Те невисловлене, природне, невбите, незнищене, яке відчувається, коли людина приходить до землі. Не дослідником, не туристом. І не тим, хто напише про неї.

У магії немає договорів, а є жертва поза межами договорів. Ми сприймаємо ці всі речі спекулятивно, міфологічно, через архетипи. Для пам’яті землі архепипів, міфів, казок не існує.

Але вона існує у казках і міфах.

Окей, але це людське, занадто людське. 

(…)

Головне фото: Софія Сіренко