8 вересня у Підземному переході «Ваґабундо» відкривається виставка «Ме Українатар», яка розширює бачення ідентичності ромів з перспективи художника Олександра Максимова та презентує їхній вплив на українське суспільство. Єва Райська, одна з кураторок виставки, розповідає про важливість погляду на ромську громаду без стереотипів та упереджень.
Як виникла ідея виставки? Як у ній побудована взаємодія художника і кураторок?
Це спільна виставка з командою «Арка» — громадською організацією, яка займається адвокацією ромської культури й здебільшого проєктами, що пов’язані з сучасною ромською культурою і не тільки. Окрім того, «Арка» проводить і правозахисну роботу: від початку повномасштабної війни це була більше волонтерська діяльність, але нещодавно команда вирішила зробити проєкт, який був би пов’язаний саме з ромами й культурним елементом.
Коли ми думали, як небанально подати ромську культуру, відійти від того, до чого всі здебільшого звикли, виникла ідея виставки. Вирішили, що цікаво зробити колажі, тим паче це не просто стандартні портрети ромів, а така колажна історія, де є певна концепція.
Художник, який зробив цю виставку, — мій чоловік. Насправді ми давно працюємо так, не тільки в цьому проєкті. Завжди, коли Олександр готував свої виставки візуально, я займалася медійною, організаційною чи кураторською частиною. Тому наш творчий тандем існує давно.
Адвокація ромської культури й спільноти — непроста справа в Україні. Чи можна говорити про якийсь поступ в ній та яку роль в цій адвокації відіграє мистецтво?
Власне, ця виставка — про ромів, які мають українське походження, які були частиною української культури або є нею надалі. Йдеться про багатьох героїв з різноманітних сфер, і кожен видатний у своїй. У проєкті присутні сучасні роми та історичні фігури з минулого. Наприклад, є акцент на військових, там є двоє героїв: один — з часів Другої світової війни, другий — з сучасної війни.
Для нас було важливо показати, що роми зараз теж є нашою армією, вони — частина Збройних сил України, як і решта громадян нашої країни.
Нашою головною метою перед великою війною було більше розповідати про ромське мистецтво у неформальній, можливо, навіть андеграундній формі, уникати традиційної, фольклорної презентації ромів, бо це сприймається доволі стереотипно і не так позитивно, — це те, що можу спостерігати загалом. Тому хотілося через візуальну форму більше розповісти про них; достукатися до розуміння, що роми — частина нашої історії та суспільства, і з ними теж треба працювати. Звісно, існують проблеми з цією спільнотою, але є можливість по-іншому подивитися на ромську громаду, їхнє життя та побут.
Колись Франківськ, на жаль, «прославився» закликами «вивезти ромів з міста». Чи вплинув цей випадок на бажання провести виставку «Ме Українатар» тут?
Знаю цю історію, звісно, але це не була головна причина. Передовсім для мене особисто, Олександра і нашої команди є цікавим концепт простору «Ваґабундо», тому що це — про мандрівників, а роми — теж мандрівники. По-друге, засновниками «Ваґабундо» є Юрій Андрухович і Ростислав Шпук, для нас це теж цінно, бо маємо особисті контакти, ми вже там були та виставлялися.
Третій момент — згаданий інцидент. Ми хотіли показати, що роми можуть бути не такими, як їх уявляє франківська міська влада, і не такими, як уявляють їх люди. Вони можуть бути цікавими, освіченими — такими вони є, і такими представлені у нашій виставці. Кожен має свою важливу історію. Наприклад, спойлер: один із героїв виставки — Віллі Папп — джазмен, який має свій ромський джаз-бенд в Ужгороді. Гарна історія про те, як джаз може бути дуже різним, і що ромська гілка джазової музики існує, і взагалі наскільки ромська культура є багатогранною не тільки в музиці, але й в політичному і суспільному житті.
