На День незалежності «Асортиментна кімната» спільно із Мистецьким арсеналом анонсувала виставку «Welcome за гаражі 2.0» в межах фестивалю «Арсенал ідей» в Києві. Її учасниці — випускниці підліткової майстерні Франківської школи сучасного мистецтва фра фра фра в 2025-2026 році, яку курувала художниця Даша Чечушкова. Це не перша пропозиція зазирнути за гаражі: їй передувала експозиція «За садовою огорожею теж сад», яку готували для виставки «Dojrzewanie» в Національній галереї Zachęta у Варшаві. Фраза «Welcome за гаражі» тоді стала другою, неформальною назвою для української інтервенції у великий виставковий проєкт про досвіди підлітків в часи кризи та невизначеності (його, до речі, можна побачити до 20 вересня).
Про «Dojrzewanie» та підлітків фра фра фра ми вже згадували: в розмові із Дашею Чечушковою та попереднім куратором майстерні Стасом Туріною. Але там, де йдеться про проєкти для підлітків, варто дати простір висловитись і їм самим — і так недостатньо представленим у публічному полі. Тому в продовження розмови із Дашею та Стасом Марія Агісян, художниця та кураторка освітніх мистецьких програм для підлітків, запропонувала розповісти про свій досвід учасникам та учасницям майстерні.
Фра фра фра і, зокрема підліткову майстерню, позиціюють як альтернативну модель неформальної мистецької освіти, орієнтовану на сучасне мистецтво, розвиток індивідуальних практик, критичного мислення та агентності, а також формування спільнот. Чи сприймають це як альтернативу самі учасни_ці, які мали досвід в класичних художніх школах, студіях тощо?
Аліса Ярова [в підлітковій майстерні із запуску фра фра фра в 2023 році. Раніше навчалась в художній студії]: Для мене головна відмінність фра фра фра — тут можна поєднувати абсолютно різні художні медіа: фотографію, живопис, саундарт, перформанс і багато чого іншого. Тут фокусуються не на технічній вправності, а на тому, які підходи існують у мистецтві та як їх поєднувати. Можливо, традиційні школи поглиблюють знання, а фра фра фра розширює.
Август [в підлітковій майстерні із першого року, до цього навчався в приватній художній школі, брав участь у проєкті «Асортиментної кімнати» «Тіло міста», 2022. Зараз вивчає історію мистецтва у Відні]: Мені здається, відмінність в тому, на що орієнтуються заклади. Традиційні художні школи хочуть навчити скілів, але менше приділяють увагу розвитку бачення та творчості.
З фра фра фра ми досліджували, як передавати свої ідеї та власну індивідуальність. Рівень майстерності не був настільки важливим.
Ніка Клянчина [приєдналась до фра фра фра на старті третього року, закінчила художню школу в Чернівцях, навчається в Інституті мистецтв Карпатського університету]: У фра фра фра мені не потрібно боротися за оцінку, рейтинг і стипендію.
Я можу вільно експериментувати, не боятися піднімати будь-яку тему і вкладати значення в роботу, а не просто малювати красиві квіточки.
Андріана [долучилась до майстерні в середині третього курсу. Навчалась в класичній художній школі]: У фра фра фра більше практики і цікавіше.
Формально підліткова майстерня — це двосеместровий курс, який проходить за кураторства запрошених мисткинь та митців. Його доповнюють точкові воркшопи мисткинь та митців, які працюють із різними медіа та підходами. Кожного року куратор чи кураторка майстерні змінюються. Цього курсу дотримується фра фра фра, щоб підсвітити різні способи творити мистецтво, думати та говорити про нього. Як цей підхід працює — і чи працює взагалі — із позиції тих, для кого це робиться?
Аліса: В цілому дуже цінно — мати змогу навчатись у різних митців. Тут йдеться навіть не про кураторство, а про різноманітні воркшопи. Можливість познайомитись і просто поспілкуватись з сучасними митцями, які працюють та заробляють у цій сфері.
Важко сказати, як саме змінювалась школа під різним кураторством, бо досвід навчання залежав від багатьох інших чинників: які люди навчались разом зі мною, як я сама змінювалась протягом трьох років.
Якщо ж спробувати охарактеризувати кожного і кожну куратора/ку: Оля Поляк акцентувала на внутрішньому світі, загальному розумінні сучасного мистецтва, Стас Туріна задавав питання: «Чому ви це робите? Що це означає?». Даша Чечушкова показувала конкретні техніки та передавала власний досвід.
Аліса Ярова та її робота на виставці в «Асортиментній кімнаті». Фото: Софія Сіренко
Август: Всі троє були дуже різними, і робота з ними допомогла мені більше дізнатися про своє мистецьке бачення та енергію, яку я хочу з ним нести. Ні один з років не був подібний на інший. Троє викладачів показали нам три різні перспективи, і за ними потрібно було знайти свою власну.
Паралельно із простором для експериментів, спостереження за процесами, дослідження різних мистецьких медіумів у майстерні розгорталась дуже конкретна та серйозна проєктна робота. Це стала практика фра фра фра, як дорослої, так і підліткової груп: коли протягом навчального року студент_ки розвивають власні мистецькі висловлювання. Про те, що виставка у Zachęta підсумує майстерню Даші Чечушкової, було відомо вже на етапі запуску, тож це одразу задало вектор роботи для групи. Як це вплинуло на процес навчання та із чим підлітки фра фра фра їхали до Варшави?
Август: Я не відчував якогось тиску чи страху через те, що мою роботу побачить дуже-дуже багато людей, але до останнього не було розуміння: ми насправді виставляємося в національній галереї.
Моя випускна робота — про власний досвід як людини з низькою емпатією (та іншими ментальними рисами, які не дуже сприймаються в суспільстві), про дегуманізацію, яку я переживав через це. На самому початку робота включала то одну людину, то іншу, але врешті в ній лишився тільки я сам, тому що тоді моє персональне життя проходило такі собі американські гірки. Радий, що так сталось.
Сама робота з глини, хоч я не люблю працювати з цим матеріалом. Було важко ліпити, ще важче монтувати, фігури постійно тріскалися та розвалювалися, особливо та, яка мала повноцінне тіло (в цьому теж є свій символізм, тому я не сильно був розчарований). У Zachęta я постійно щось підклеював, але все закінчилося добре, нічого не падало і не ламалося.
Август та його робота на виставці в «Асортиментній кімнаті». Фото: Софія Сіренко
Оксана Головач [долучилась до майстерні на початку третього року, до цього не мала досвіду навчання у художній школі чи студії]: Ідея роботи для виставки з’явилася якось в секунду: я заснула після поїздки у Львів (це було моє перше заняття в майстерні), якраз починалась осінь, такий депресивний період — хоч хороший для митців, щоб постраждати, щось придумати. Зʼявилась ідея про спогади на плиточках: девʼять, умовні оригінали, розвішані по місту, їх клони — на виставці. Є карта та фотографії кожного обʼєкта, при великому бажанні можна всі знайти. Це такі собі закладки спогадів про місто. І цю ідею я вже доштовхала до кінця, хоч багато хто змінював ідею під час навчального року.
Коли ми приїхали в Zachęta і побачили простір, мене взяв жах. Це була маленька кімнатка, в нас купа великих об’єктів, але всі вийшло гарно розташувати в просторі. Хоч для мене це було дуже складно, я чомусь вважала, що дуже важливо, як воно там по сантиметрах буде розкладено. Було дуже багато вагань.
Ніка: Моя робота на виставці: «No drafts, just drought / Жодних протягів, лише посуха» — інсталяція, темний тунель про депресію, зшитий із різних клаптиків тканин із новинами про війну, що накладені на спустошливі звуки, які ніби тримають тебе в постійній напрузі. Каркас нагадує ребра, які було дуже помітно через моє схуднення під час депресії. Всередині висить картонна істота, що перетравлює саму себе, символізуючи безвихідь і циклічність подій. Ця робота є досвідом дорослішання і трансформаційним рухом уперед.
Мені було важливо правильно розподілити етапи роботи і час, коли що має бути зроблено. На монтаж в «Асортиментній кімнаті» я спеціально тікала раніше з інституту: мені це подобалося, відчувалося реально, ніби я роблю щось корисне і серйозне. А в Польщі ми файно ходили в Zachęta щодня, як на роботу: ти встаєш зранку, п’єш чай, йдеш через парк. Мені сподобалось працювати, коли відбувалось багато різних процесів одночасно, коли різні люди монтували купу інших робіт. Я в принципі дуже люблю монтажі, тому що вони об’єднують групу, з якою ви разом домовляєтесь і вирішуєте те, як розставляти роботи в вашому спільному просторі.
Аліса: Для мене процес навчання сприймався як раніше, просто до нього паралельно додалась робота над власним об’єктом. Мені загалом подобаються процеси монтажу — так відчуваєш себе більш дотичною до професійного мистецтва. Найбільше задоволення принесло те, що я могла спостерігати, як моя ідея перетворилась на справжню роботу на виставці.
Репрезентація художниць та художників, найстаршим із яких ледь виповнилось 18 років на таких майданчиках, як Zachęta та Мистецький Арсенал, — хороша заявка на успіх для неформального освітнього проєкту без сталого фінансування. Тим більше — із міста, яке належить до умовної периферії. Але критерії цінності фра фра фра для тих, хто долучились до майстерні, можуть відрізнятись. Як вплинула школа на учасниць майстерень — тих, хто навчались всі три роки, або ж застрибнули в човен на ходу? Чи хотіли би вони змінити щось та чи долучаться до наступних циклів програми?
Оксана: До фра фра фра я ходила на робототехніку. А тепер, думаю, мене вже назавжди затягнуло в мистецьку тусовку. Виявилось, найголовніше — з нею познайомитись. Усі чомусь кажуть і думають, що мистецькі спільноти дуже закриті, високоінтелектуальні. А це не так. Абсолютно, я б сказала. Я точно буду більше ходити в галереї, музеї, на виставки. І зараз, коли планую вступ, одна зі спеціальностей, які я розглядаю — мистецтвознавство. Я думала над тим, щоб вступити на навчання до Харкова, проходити навчання онлайн, якщо вийде — стажуватись в «Асортиментній».
Якщо говорити, що можна зробити краще: я читала розмову зі Стасом та Дашею, де вони говорили про те, як не вистачало майстерні. Так-от: майстерні справді не вистачало. У мене, приміром, була робота з цементом, вдома не дуже хочеться займатися цим. Ще бувало таке, що ми не бачились місяць, були онлайн-заняття — дуже хотілось, щоб це відбувалось більш регулярно офлайн. Бо лекцію, звісно, цікаво слухати, але зустрічі наживо відчуваються геть інакше.
Оксана Головач та її робота в «Асортиментній кімнаті», Фото: Софія Сіренко
Аліса: Для мене найцінніше — чути справжній життєвий досвід митців і мисткинь, які не працюють у традиційних школах чи галереях, та про можливості зараз. Здається, на мене найбільше вплинув перший рік фра фра фра, а наступні два вже не так сильно відчувала на собі. Думаю, перший рік наштовхнув мене розвиватись у творчо-активістському напрямку. Я точно буду стежити за виставками та воркшопами від асортиментної та відвідувати їх за можливості. Якщо знайду час — долучуся до майстерні, було б цікаво навчатись у ще одного, зовсім іншого куратора чи кураторки.
Андріана:
Найцінніше для мене — те, що тут ніхто не засуджує. Дуже цікаві воркшопи. Тож я точно планую продовжити навчання.
Ніка: Я би сказала, що вплив фра фра фра на мене і те, що я збираюсь робити, — великий, фундаментальний. Я планую навчатись далі, бо розумію, що дізнаюсь багато нового про сучасне мистецтво та зустріну багато класних людей. А з того, що можна було б змінити чи покращити: не вистачало майстерні як місця, куди б можна прийти, подумати і попрацювати з роботою за межами уроків. Я живу в гуртожитку, там від кількості людей в мене закипає голова.
Ніка Клянчина та її робота в Zachęta. Фото: Даша Чечушкова
Август: Школа точно вплинула на те, чим я хочу далі займатися. Через роботу в закуліссі галерей я зрозумів, що також хочу працювати в галерейній справі, продовжувати свій шлях у мистецтві. Це дало мені впевненість у виборі історії мистецтва як факультету для вступу. Напевно, це для мене і було найціннішим: з фра фра фра в мене були можливості, які було б набагато важче здобути без школи. Не скажу, що хотів би щось змінити в навчальному процесі, школа дає багато свободи, і цього достатньо для створення хороших персональних проєктів.
Головне фото: Софія Сіренко