В «Асортиментній кімнаті» 24 жовтня відкривають проєкт франківської художниці Зоряни Козак «І тоді форма продовжилася там, де закінчилося тіло». Він поєднує глиняні обʼєкти, відеощоденник з річки Бистриці та звук, який створила львівська музикантка Сейра. У бліці мисткині розповіли post impreza про свою колаборацію та повернення до річки.
Розкажіть, з чого виросла ваша співпраця?
Зоряна: Для мене все почалося 4 роки тому, коли я помітила поклади синьої глини на Бистриці-Надвірнянській — в місці, куди я ходжу з мамою плавати. Я хотіла зробити проєкт про річку і сенсорне дослідження всього, що біля неї. Запропонувала Сейрі долучитися. Оскільки працюю з глиною та порцеляною, вирішила розібратися детальніше з цим матеріалом. Тож почала взаємодіяти: викопала, висушила, потім розвела з водою і зрозуміла, що теоретично з нею можна працювати, але не в тому форматі, в якому зазвичай працюю з глиною. Цього разу це більш схоже на матеріал, який після викопу залишається довговічним.
Як зʼявилася ідея поєднати це зі звуком — незвичним для тебе медіумом?
Зоряна: Для мене цей проєкт про тілесну присутність на ріці через сенсорне дослідження. Тут я відходжу від свого звичного способу працювати напряму і, якщо все складеться, цей проєкт більше про цілісне висловлювання. Насправді, сама ріка добре і логічно поєднується зі звуком — за ним можна відчути її присутність.
Сейра розповіла мені про свій досвід імпровізації з метеликом, коли вона грала на віолончелі і думала про нього. Це насправді про відчуття в чистому вигляді. Мені здалось, що так ми зможемо доповнити моє висловлювання.
Сейро, наскільки близьким вам виявися контекст Бистриці та Франківська?
Сейра: Найбільш дивним було те, що ми із Зоряною досі не працювали разом. У нас не було спільних проєктів, просто перетиналися в різних місцях. Зоряна згадувала про відео з метеликом — там мені хотілося мати легкість і передати це. Було дивно, бо я не знала про що буде проєкт — ми просто зустрілися поговорити. Раніше в нас не було розмов про відчуття і як почуваємося зараз. Я сама почала про те, чого мені бракує, як я повертаюсь до цього. Мені важливо, що я за чимось сумую. Я роздумувала не про місто, транспорт і дороги, а про щось, що має звуки без людей. Зоряна здивувалася і сказала, що їй це дуже пасує — ніби повʼязалися потрібні місця.
Цікаво, що я давно була у Франківську. Перед тим, як переїхати до Львова, я розглядала Франківськ як місце, де б мені хотілося жити і брати досвіди юнацтва. Мені подобається затишок вулиць.
Якийсь час перед переїздом до Львова, я приїжджала до Франківська і просто гуляла. Знаєте, так, як ти зазвичай проводиш свій день. Снідала, гуляла, обідала, знову гуляла і їхала назад. Про це я Зоряні не розповідала. Тому хотілося ще раз познайомитися з містом. Цікаво співпрацювати з ним.
Зоряно, ти додала партисипативну частину — глядачки та глядачі зможуть повзаємодіяти з твоїми обʼєктами. Розкажи більше про це.
Зоряна: Відвідувачки та відвідувачі зможуть повзаємодіяти з глиною з Бистриці — залишити свої відбитки рук, надписи, форми. Потім я це випалю і запропоную всім разом розкласти, повернути назад Бистриці, закрити коло всього процесу. В ідеальному варіанті — ще розпалити великий спільний вогонь і побути біля нього.
Мені цікава форма, яка залишається, коли тіло зникає. Бо зазвичай обʼєкти з глини довготривалі, можуть пережити нас на тисячі років, як це сталося з фігуркою Венери з палеоліту.
Зрештою, з тими, хто долучиться, ми повернемо наші відбитки назад до глини.
Фото: скриншоти з відеощоденника Зоряни Козак