Маріанна Глинська

Творчість художниці концентрується на спробах самопізнання через творення артефактів. Дослідження страхів, комплексів, внутрішніх таємниць усього, що творить особистість. У фотосеріях мисткиня часто стає моделлю, фотографує сама себе, точніше, акторку, що грає ту чи іншу роль. «Фіксуючи себе за допомогою фотокамери в певні моменти життя, намагаюсь віднайти справжню ідентичність та зрозуміти процеси, які впливають на її формування; пробую пізнати себе, адже тільки пізнавши себе, можна зрозуміти та пізнати навколишній світ».

Освіта та самоосвіта спонукає до написання експлікацій до власних проєктів і майже кожен з них супроводжується текстами. Відповідно, Маріанна цікава співрозмовниця і з нею можна безкінечно балакати про філософію мистецтва. В галереї «Чеч» читала лекцію «Фізичне тіло як метафора», 2018.

«Камера» 2011, «ТБ. Неприродність гра», 2012 – намагання підглядати за собою крізь об’єктив, грати на камеру зрежисовані ролі, корчити гримаси або позувати. Тут важливим стає не «що зображено», а як саме зображення функціонує як акт бачення і влади. «Інший» – це я, можна зробити висновок з деяких серій робіт фотографки. У серії «Модель», 2014 фотографія — це не нейтральне відображення, а спосіб привласнення реальності, перетворення її на образ для споживання. Помноження товарів для споживання і заодно критика культу споживання. Ліва половина з манекенами — майже буквальне втілення ідеї про «мертвість» зображення. Це не просто об’єкти вітрини — це тіла без суб’єктності, стилізовані під людей, але позбавлені життя. Фотографія підкреслює штучність ще сильніше: блискучі, дзеркальні обличчя відбивають світ, реальність розчиняється у поверхні. Права половина фотографії з жіночою фігурою і текстами — політикою погляду. Це можна читати як критику культури споживання: ми дивимось на образи, які вже є копіями. Глинська працює не просто з образом, а з критикою самого процесу зображення. Ці  фотографії мовби оголюють штучність образу і ставлять під сумнів роль глядача, перетворюючи фотографію з «вікна у світ» на інструмент аналізу культури (цю серію свого часу планувалося експонувати у вітринах магазинів).

Ролан Барт зауважував зв’язок фотографії з реальністю: вона завжди свідчить, що те, що на ній зображено, реально існувало. Це не просто образ — це слід присутності. Фотографія, як доказ і водночас нагадування про втрату (бо цього вже нема). Тому фотографія пов’язана зі смертю: дивитися фото – стикатися з минулим, якого вже нема. Портрети особливо підсилюють цей ефект.

Пізніше, можливо із невдоволення від статичності фото, артистка намагатиметься посилити медіум й доклеює до поверхні паперу пігулки ліків або підмальовує зображення фарбами. Проєкт «Заглиблення» – це спроба пірнути у людську сутність, зазирнути у потаємні куточки «душі», певною мірою зазирнути у Задзеркалля. «Все змінювалось, текло, і щоб передати ці зміни, текучість життя та емоцій, неоднозначність, я почала малювати, беручи за основу зроблені декільки років тому назад фото. Пензлик та фарби, поряд з фотоапаратом, стали ще одними інструментами передачі мого «заглиблення». Проте дані картини – це лише проміжна ланка, а кінцевий результат – частково видозмінені фото даних картин, адже все почалось з фотографії та закінчується нею», – писала Маріанна Глинська. Проєкт створювався протягом декількох років.

Розпочавши творчу і виставкову діяльність з Франківська, Маріанна Глинська пізніше продовжувала її під час навчання в США. Повернувшись у Івано-Франківськ, мисткиня потрапила у задушливу бюргерську (щодо мистецтва) атмосферу периферії, що контрастувала з американським духом та відсутністю у місті адекватних виставкових площ. Це спонукає до пошуків нестандартних виходів – одноденна виставка «Спалах», 2013 у власному під’їзді будинку, як спроба альтернатив. Участь у «ПортоФранко» 2017 року з перформативним виступом «Transformation. Separation. Transgression» як ще один приклад мистецької непокори правилам. До дійства було залучено театралів, танцюристів, глядачів. У залі кожен бажаючий міг писати чи малювати по старим стінам палацу Потоцького, по наклеєним на них фото, а наприкінці навіть палити багаття з мистецького непотребу. Художники в театральний спосіб висловлювали своє негативне ставлення до поглинання мистецтва ринком. До фото анонімних авторів, котрими були обклеєні стіни зали, пропонувалося додати своє ставлення, і або вдосконалити (подерти, спалити, порізати і сколажувати), або придбати. Покупців, здається, не було жодного, а ось підпалити світлини було доста охочих. Кімната швидко наповнилася димом, що порозганяв глядачів по інших куточках будинку.

Колективна акція «Абракадабра», 2020, котра охопила тепер крім під’їзду ще й горище та подвір’я будинку, де жила Глинська, вражала драйвою енергетикою та анархістською хаотичністю демонстрованого, що виривалося назовні як альтернатива галерейним чи музейним стінам. Стрижнем події став перформанс Маріанни Глинської та Богдани Комарніцької, де під час беззмістовного діалогу художниці розмальовували одна одній обличчя і одяг.

Гуртування навколо «Низової 11» нового кола зацікавлених – Яна Гетьман, Богдана Комарніцька, Зоряна Козак, Олена Грідін, Glow та ін. робило площу квартири інколи тісною. Додалися ще й постійні конфлікти з сусідами, тому  «Абракадабра» 2021 проводилася в Колодівці й продовжувала формат рейвпаті, але вже на природі, на повітрі, з DJ сетами, репом наживо і окремими, ніби випадковими артефактами. На цю подію вхід був платним й організаторам вдалося заробити на гонорари музикам. Пізніше коло однодумців поступово руйнується, а після 2022 художниця переїздить жити у Німеччину.

Серію «I am Ukrainian» (2017) було показано в музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку. Ці роботи чи не перше звертання художниці до соціально-політичної тематики.

У Німеччині її роботи брали участь у декількох благодійних виставках українських митців організованих на підтримку нашої країни. До однієї з них в містечку Шмалленберг (округ Гохзауерлянд, Німеччина) «Українське сучасне мистецтво: Імунітет для творчості» Богдан Мисюга писав про серію фото М.Глинської: «В холі старого млина на фронтальній стіні  був дуже знаковий акцент з тематикою самої події.  Мульти-композиція світлин Маріанни Глинської «струшувала» свідомість спокійного європейця, наче нагадуючи: «Слухай! Та в Україні війна!!» Промовисті лики українок перемішані текстами гасел та вигуків до світу про допомогу могли б мати окреме достойне місце в публічному просторі Бона, Кьольна чи Берліну, якби були виконані на високому технічному рівні великоформатного друку та належно заекспоновані». Фото жінок доповнено текстами. Про втому і розпач, про надію і спокій, про реальність й ілюзії. Плакатно, промовисто, поетично.

Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program